Ну ти, Вася, даєш!
Валерій Василенко - про казус Ломаченка як наслідок відсутності української ідеології
На нервовому грунті найкраще ростуть інфаркти. Та ще гібриди і єресі усіляких калібрів. Чи варто дивуватися дивним віршованим словами Василя Ломаченка після його не менш дивного відео з «ввічливими чоловічками»? Не варто. Тому що лінія поведінки нашого абсолютного чемпіона світу з боксу якнайкраще лягає в цю канву. Канву лихоліття. І Руїни.
Варто визнати, що винних в такому стані речей днем з вогнем не знайдеш. Так вже вийшло. Така нам дісталася спадщина після розвалу «єдиного і неподільного». Незалежність нам випала швидше волею випадку, ніж вистражданою необхідністю. Ми більше двох десятиліть розвивали свою державність на колишньому, старому фундаменті. Поки був запас міцності в старих економічних зв'язках, ми хоч якось зводили кінці з кінцями. Але ось з точки зору ідеології, самоідентифікації ми, незалежні, залишалися на порядок нижче за Україну 1918-20 років. Тому що наші далекі співгромадяни не були настільки зашорені на поклонінні «старшому братові». І це поклоніння найбільше проявилося в сфері образотворчих мистецтв і спорту.
***
Залишимо спецам служителів муз. Поговоримо про спорт. Цей рід нашої діяльності змалку йшов пліч-о-пліч з російським. Згадайте, хоча б, Кубок чемпіонів Співдружності з футболу, участь вітчизняних хокейних команд в чемпіонаті Росії, загальні спаринги, тренувальні заняття і табори. Після 2013-го все це і багато іншого застопорилося, зачинилося, захлинулося. Переважно з нашого боку. Але повністю розірвати пуповину так і не вдалося. А все тому, що у нашого спорту, власне, як і в державі як такій, не було вироблено чіткої ідеології. А ще тому, що на багатьох високопоставлених спортивних посадах продовжують залишатися люди старої радянської закалки.
Сергій Бубка, Григорій Суркіс, Анатолій Коньков, Володимир Бринзак - ці та багато інших наших спортивних сановників не приховували своїх симпатій до північного сусіда, словом чи ділом повертаючи наш спорт в обійми до «старшого брата». У той час, коли у цього брата була своя ідеологія - нехай і примітивна, нехай і реваншистсько-імперська, але таки реальна, у нас її не було навіть елементарної. Що там говорити, коли указ профільного міністра Жданова про заборону виїзду українських спортсменів для будь-яких цілей на територію країни-агресори не був узятий на озброєння по всіх федераціях. І це не тільки тому, що профільний міністр не користувався серед підопічних належним авторитетом. Просто спортсменам, та й не тільки їм, не пояснили доступно, зрозумілою для них мовою, чому нинішня Росія - це зло, це агресор, це пережиток минулого. Ніхто толком не пояснив, не наполіг, не показав на власному прикладі, що без санкцій з боку українських спортсменів санкції світового спортивного співтовариства виглядають потворно і неповноцінно. І ми продовжували боксувати в Москві, там же грати в теніс, на тих же безкрайніх просторах стріляти по біатлонних мішенях. Нас не турбувала етична і моральна сторона питання. «Ми ж прославляємо український прапор» - елементарна і всеосяжна відмазка, що однаково працює і для чемпіона світу з боксу, і для наших розмов на кухні.
І ось в цей пролом, в цей ідеологічний нігілізм і відсутність своїх, власних авторитетів почав спочатку повільно і непомітно, а потім все швидше і виразніше стукати «русскій мір». Показово, що українського футболіста Ракицького публічно підтримали більше його колег по «зброї», ніж футболіста Зозулю. А непублічно - більше у рази. Захищати честь своєї національної збірної - велика проблема для наших тенісних, баскетбольних, шахових і інших спортивних прим. Мовляв, ми і так зробили для цієї країни більше, ніж усі ви, хто сидить на диванах. Цей повзучий гібрид у вигляді щирої віри заліз в душі і до Усика, і до Ломаченка. «Бог один», «Крим - це Крим», «брат на брата щоб не ліз», й інше, й інше, й інше.
Ми, звичайно розташовані по іншу сторону телеекрану чи, у ліпшому випадку, на трибунах, можемо тільки щиро і безнадійно обурюватися з приводу. Але, за великим рахунком, наші обурення для наших же кумирів - як укус комара. Або підступи «бісів» і «демонів». Тому що вони, кумири, звикли «годувати свою сім'ю», увірувати, що «спорт поза політикою», і що «заради рейтингу можна і в Москву поїхати». У зв'язку з цим був би вагомим голос якогось морального авторитету. Або хоча б спортивного. Гаркнув би в бік Ломаченка або Усика будь-який з братів Кличків, мовляв, схаменіться, вони ж наших вбивають на Донбасі. Сказав би Андрій Шевченко Ракицькому або Ордецю, що перехід в чемпіонат Росії в нинішній час - це неповага і зрада по відношенню до тисяч загиблих. Навчив би Василь Вірастюк наочно Жана Беленюка любити Батьківщину - дивись, і сміття в їх буйних, але таких «недалеких» головах стало менше. Але ні - у відповідь тиша. Та й з самих найвищих начальницьких кабінетів країни теж ні пари з вуст. Спасибі, що хоч Зозулю підтримали.
***
Ми їх втрачаємо, наших найкращих спортсменів, які, найчастіше біснуючись від жиру, стають зручною мішенню для войовничої чужої ідеології. Як втрачаємо просто багато кращих співгромадян - кого на Донбасі, від ворожої кулі, а кого на шляху за кордон, в пошуках кращого, нормального життя. А все тому, що у нас практично немає своєї ідентичності, своєї дивини, навіть віри загальної. Є пам'ятники, але авторитетів практично немає. Тому не дивуйтеся, якщо дізнаєтеся, по кому буде наступний подзвін.
І так, це не тільки їм, Ломаченку і Усику, з нами жити. Але і нам з ними. І це не тільки ми, безликі, уособлюємо Україну, у всякому разі, вітчизняний спорт, але і вони теж. Причому більше, ніж ми. Так що нам доведеться співіснувати. Бути терплячими. Поблажливішими. І чекати.
Поки не народиться свій Вашингтон з новим і праведним законом. Поки не народиться в муках нова українська ідеологія. Або поки не з'явиться справжній мужик з яйцями на чолі країни, або хоча б нашого спорту, який доступно, можна злим і нетихим, розповість і покаже всім цим «любителям Христа», що перш за все потрібно любити Батьківщину...
Опитування
Позитивно. Поділяю його точку зору
53 голоса 7.99 %
Нейтрально. Кожен має право на свою думку
99 голосів 14.93 %
Негативно. Нехай він краще займається боксом
477 голосів 71.95 %
Мені все одно
34 голоса 5.13 %
Будь-ласка, увійдіть або зареєструйтеся.
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ
Каньїсарес не очікував, що Лунін гратиме на такому рівні
Красюк вважає, що боксерів відрізняє дисциплінованість
Артем Усик - у 2013 році став чемпіоном Києва і здобув бронзову медаль у ваговій категорії до 91 кг на чемпіонаті України. З цього ж року став членом національної збірної України з боксу.
Проходив військову службу у 1 бригаді оперативного призначення НГУ.
Влітку та восени 2014 року, разом зі своїм другом Олегом Куліченком, брав участь у російсько-українській війні. Під час мінометного обстрілу виніс з лінії вогню двох товаришів по службі. Завдяки вчинку Усика офіцеру Нацгвардії надали своєчасну медичну допомогу, що дозволило уникнути ампутації ноги.
p.s. Товарищ Василий, все намеренья помирить народы Украины и РФ будут множится на ноль потому как это история и ее не перепишешь, мои дети, дети моих детей будут воспитыватся на суждении что это чуждая нам страна, которая убила тысячи наших граждан, а за всю историю даже миллионы, и отобрала наши територии. Которая никогда не желала нам мира, а приносила только смерть.
По сему ваше творчество можете пробовать прочесть на главном канале стоаны, там это зайдет, в компанию к Лорак, Лободы и Медведчука
А рассуждать о политике и мышебратьях - это не твое.
Всі слова - правда, але чомусь найсумніше, для мене, що Зозулю підтримало набагато менше людей ніж іншого футболіста.
Може тому, що одному "сім'ю годувати потрібно", а другий лише є патріотом. Ну трохи образили хлопця, але ж грошей не втратив, значить все ок.
І взагалі, питання грошей виходить на перший план. А потім вже можна казати, що завгодно - "ми прапор захищали, не можна очок втрачати і тд і тп".
Взагалі, те що людина може висловити свою думку і їй за це нічого не буде - це добре. Але те, що людина не розуміє, що українців вбивають ті, з ким вона "обнімається" - це за межою мого розуміння. І до чого тут "Бог один". Він то один, а "ввічливих чоловічків багато".
Як питання, що для України краще:
ватоголовий чемпіон боксер (тенісист, легкоатлет, співак) - вислови, якого у всьому світі приймають, як думку всього народу
чи чемпіон боксер (тенісист, легкоатлет, співак) під прапором іншої країни?
Всі речі потрібно називати своїми іменами, вголос і на найвищому рівні! Тоді і розуміння буде у всіх єдине а заразом і позиція.
А в нас же не війна, поїхав грати в Педерацію - перестали викликати у збірну а причину не називають; а треба сука називати причину і закликати до загального і осудження аж до відбору національних медалей і нагород.
А як із зрадниками і симпатіями окупантам?
Однак кацапське серце не одна наша проблема, корупція це також злочин; за кражу фронтового буханця хліба у 2 Світову совЄти могли відправити під трибунал, якщо не розстріл.
Тому країні потрібні реформи на усіх фронтах, однак на жаль, поки не видно навіть натяків на їх початок.
P.S. Без національної ідентичності ми ніколи не побудуємо незалежну вільну Україну!
Пан Василенко каже, що потрібен такий собі чоловік з яйцями, який навчить наших ватних спортсменів, та й не тільки їх, Батьківщину любити. Серйозно? Чому ж тоді чинився такий шалений спротив українським санкціям проти ворога? Яке виття неслося країною по закритим (причому, досить-таки умовно) однокласникам та векашечкам? А по мовним квотам у теле- та радіоефірі? А яке ржачне слово Томос-термос? І це під час війни, коли, казалося б, все просто, і кожен повинен усвідомлювати, хто свій, хто чужий.
Чим все скінчилося, всі ж знають. 3/4 нарІду радісно побігли голосувати за малороса. Хоч посміємося, казали вони. Як, дуже смішно дивитися за "віслючком в омані"? Дивно, доречі, сильно дорікати спортсменам, адже чому вони повинні бути розумнішими, ніж більшість інших?
Якщо нація сама не бажає бути нацією, жоден чувак з тестикулами не допоможе. Міг би допомогти час, але за двох умов. Справжній націоналіст при владі та відсутність війни. Першого в нас нема, а друге не залишає часу його дочекатися. Як тільки Х-ло дотисне Білорусь, ми станемо наступними для повного поглинання. А з таким президентом, якій після катастрофи літака добу знаходиться невідомо де, потім навіть після доказів про збиття мимрить щось накшталт "давайте не будемо поспішати з висновками", і в результаті гордо виступає і приписує всю заслугу в зізнанні Ірану собі, шансів вистояти в України нуль.
Коротше кажучи, не треба перекладати на інших українську ватність. Треба кожному думати і вирішувати самостійно, а не через товкмачення пропаганди. Виявилося, що дурних переважна більшість - так про яку націю чи національну гідність взагалі можна говорити?
-------
Про яку українську ідеологію пише автор російською мовою? Про яку любов до Батьківщини він пише? Любиш Україну - пиши українською, А так всіх обіс-в, а сам чим кращий? Я не проти того, щоб кожен розмовляв на тій мові, на якій йому зручно, але таки текст проти російського і російською мовою?
Ну а з приводу Ломаченка і т.п., вони накосили бабла і відірвались від народу. Їм вже все одно, хто там кого вбиває, хто на кого нападає. Вони живуть в свому світі, де є все. Вони можуть спокійно жити в любій країні, і йм плювати, що десь йде війна.