«Динамо було найбільшим подразником». Кучерявий – про свій футбольний шлях

У пошуках талановитих українських футболістів тренерський штаб Руслана Ротаня, коли фахівець очолював молодіжну збірну, обшукував всю Європу. Одним з таких виявився Максим Кучерявий, який вже в своєму дебютному матчі за збірну U-21 відзначився забитим м'ячем.

Ще в 2018 році 16-річний півзахисник поїхав до Шотландії. Спочатку Максим тренувався з «Хартсом», а в 2021-му підписав професійний контракт з «Сент-Джонстоном». Британська історія з перемінним успіхом тривала для українця чотири з половиною роки. А з липня 2025-го футболіст перебуває в пошуку нової команди. В ексклюзивному інтерв'ю сайту Sport.ua Максим Кучерявий розповів про найважливіші етапи своєї ігрової кар'єри.

– Максиме, коли ми побачимо тебе, як то кажуть, у справі?
– Сподіваюся, що це станеться якомога швидше. Однак щось конкретне я сказати поки не можу, оскільки не все залежить тільки від мене.

– Зараз ти перебуваєш в Іспанії. Це пов'язано з професійною кар'єрою?
– Ні.

– Ти був у розташуванні «Полісся». Чому?
– Просто в «Поліссі» грає мій найкращий друг Ігор Краснопір. Так співпало, що у команди після одного зі спарингів було вільних півдня. Ось ми і зустрілися, провели час. Також я зустрівся і з тренерським штабом Руслана Ротаня, під керівництвом якого виступав у молодіжній збірній України.

– З Краснопіром, який, як і ти, родом з Києва, знайомий з дитинства?
– Ні. Ми з ним познайомилися в «молодіжці», тоді наше знайомство поступово переросло в дружбу. Тому як тільки з'являється можливість зустрітися, ми намагаємося не пропустити такий момент.

– У розмові з Русланом Ротанем випадково не порушувалася тема твого можливого переходу в житомирський клуб?
– Ні. На мою позицію центрального півзахисника в «Поліссі» є достатньо кваліфікованих футболістів. Вони не шукають гравців у центр поля (посміхається).

– Свій футбольний шлях ти починав у київській ДЮСШ-15. Про «Динамо» тоді мріяв?
– Нам з дитинства нав'язували і прищеплювали поняття, що «Динамо» – наш головний суперник, найбільший подразник. Тому говорити про те, що я мріяв потрапити туди, не доводиться. Хоча в цілому до «Динамо» я ставлюся з великою повагою. Це були дитячі розбірки (сміється).

– Хтось із твоїх друзів або партнерів по команді пробився нагору?
– Наш випуск був успішним, оскільки кілька хлопців дісталися до професійного футболу. Георгій Єрмаков, який був в «Олександрії», зараз виступає за «Маккабі» (Хайфа). Максим Сміян грає у «Вересі», а Віталій Дубілей – в «Інгульці».

– А ти в 2018 році опинився в шотландському «Хартсі». Як тебе помітив наставник команди Крейг Левін?
– Він приїхав до Києва на фінал Ліги чемпіонів. А тим часом його знайомий запросив на нашу гру. Так і відбулося наше знайомство. Потім мені запропонували приїхати в «Хартс» на стажування, оскільки мені тоді було 16 років, і я не мав права, за правилами УЄФА, підписувати професійний контракт до досягнення повноліття. В принципі, все до цього йшло, але в плани втрутилася пандемія коронавірусу. У Шотландії зупинили чемпіонат і проголосували, щоб не продовжувати турнір, залишивши все, як є. На той час «Хартс» йшов останнім у таблиці, тому команда покинула вищий дивізіон.

– Проте, свій перший дорослий контракт ти підписав у Шотландії, тільки вже з «Сент-Джонстоном».
– Пандемія і виліт «Хартса» з Прем'єр-ліги внесли свої корективи в план. Я став вільним. На той час людина, яка була помічником головного тренера в «Сент-Джонстоні», раніше виступала за «Хартс» і добре мене знала з самого початку. Він і покликав мене в нову команду.

– Ти довгий час виступав у Шотландії, де футбол в основі своїй силовий. Важко було на перших порах, не маючи гренадерських даних?
– Дійсно, там такий футбол. Я, напевно, і до останнього свого року виступу там не можу сказати, що повністю пристосувався до такої гри. Так, з часом у мене набагато краще виходило вести силову боротьбу, проте це не найкращі мої футбольні якості, тому часом було некомфортно. Однак я радий, що пройшов таку школу, я помітно підтягнув цей аспект гри.

– Які твої сильні якості?
– Коли команда з м'ячем і намагається щось придумати за рахунок гри в пас або якихось індивідуальних дій. Я не уникаю силового футболу або відбору, просто мені дуже подобається креативити, обіграти суперника, віддати хорошу передачу партнеру.

– У той час, у 2022 році тебе запросили до молодіжної збірної. Був здивований, що за тобою стежать?
– Швидше, радий, оскільки вірив, що за мною стежать і знають мене, так як раніше я викликався до юнацьких збірних України. Будь-який виклик до молодіжної збірної був для мене почесним. Спочатку за Руслана Петровича Ротаня, а потім і за Унаї Мельгоси.

– Що тобі найбільше запам'яталося в шотландському футболі?
– Вболівальники. Там дуже люблять футбол. Це непередавано, коли весь стадіон в унісон підтримує свою команду, а найбільший захват викликають ситуації, коли їхній футболіст у силовому підкаті виносить м'яч за межі поля або когось жорстко зносить з ніг.

До Шотландії я приїхав у юному віці і багато тут чому навчився. Я вдячний долі і людям, які мені допомагали, що частина моєї кар'єри пройшла в цій країні.

– Про який європейський чемпіонат мріє Максим Кучерявий?
– Не люблю говорити про свої мрії, поки вони не збулися. Тому утримаюся від відповіді.

– Добре. Тоді запитаю по-іншому. За яким європейським чемпіонатом ти найбільше стежиш?
– За англійською Прем'єр-лігою. Але це ще відгомони моїх виступів у Шотландії. Там усі дивляться цю лігу. Матчі Чемпіоншипу або, припустимо, Першої ліги в пріоритеті перед італійським або іспанським чемпіонатом. Втім, час від часу я дивлюся і Серію А, і Ла Лігу, тому в курсі справи (посміхається). Для мене це теж свого роду навчання, яке, впевнений, в майбутньому мені знадобиться.

– Психологічно складно довгий час бути без команди?
– Іноді буває непросто. Але я вірю, що будь-яка ситуація, яка трапляється, створена для нас, а не проти нас. В усьому є свої плюси і мінуси, тому в будь-якій ситуації можна знайти можливість для розвитку, головне, цю можливість побачити і усвідомити. Тому, на мою думку, багато чого залежить від нашого сприйняття. Незважаючи на якісь не дуже приємні моменти, все одно важливо розвиватися і не зупинятися. Тому я намагаюся з оптимізмом дивитися в майбутнє.