До зустрічі в Чилі. Що потрібно знати про виступ збірної України на Євро

Збірна України завершила свій виступ на юнацькому Євро U-19. Команда Дмитра Михайленка виборола бронзові нагороди турніру та путівку на молодіжний чемпіонат світу-2024. В групі із 5-ма очками Україна посіла друге місце. У півфіналі українці поступилися Франції – 0:1.

Склад команди

Тренерський штаб залишив кістяк команди, який у березні виграв еліт-раунд. Якщо зміни відбулися, то тільки косметичні. Змінилися тільки гравці ротації.

Основним воротарем був Владислав Крапивцов, який після зникнення «Дніпра-1» залишився без клубу.

Давид Фесюк та Владислав Кравець із «Хайдука» та «Шахтаря» відповідно мають проблеми з ігровим часом. Тому в ролі дублерів на турнір поїхали два воротарі 2006 року народження – рухівець Маркіян Бакус та В'ячеслав Суркіс із юнацької команди «Динамо».

Основним правим захисником був Олексій Гусєв. Він у цій ролі із початку створення збірної 2005 року. Весною йому конкуренцію нав'язав Антон Дрозд із «Шахтаря», але на Євро Гусєв-молодший стабільно грав у захисті.

На протилежному фланзі відбулися певні зміни. Не поїхав на турнір Максим Стрюков. Минулий сезон він виступав за «Ганновер», але влітку залишивcя без клубу та травмувався. На місце гравця ротації взяли гравця 2007 року Кирила Дігтяря. Основним на цій позиції був «гірник» Микола Огарков.

Основною парою центральних захисників мали стати Максим Мельниченко та Тарас Михавко. Перший влітку змінив «Дніпро-1» на «Карпати». А другий навесні вже грав за першу команду «Динамо». Але через травму Огаркова у матчі проти Норвегії Михавко перебрався на лівий фланг. Основним захисником став Іван Єрмачков, який влітку підписав контракт із «Вердером».

Тому якоїсь стабільності в центрі оборони не було: Михавко змушений був грати на лівому фланзі, а після дискваліфікації Данила Ващенка в опорну зону перейшов Мельниченко.

Основним опорником команди був представник «Олександрії» Данило Ващенко. Гравець «Металіста 1925» Самуель Обіная поїхав в ролі гравця ротації. Він вже грав на рівні УПЛ зі своїм клубом. Для Обінаї це перший виклик у збірну, Ващенко поки тільки виступав за юнацьку команду олександрійців.

Інсайди – Данило Кревсун із «Боруссії» Дортмунд, Рамік Гаджиєв формально із «Дніпра-1» та представник «Шахтаря» Віктор Цуканов. Всі були у збірній навесні. Гаджиєв та Кревсун - основні гравці, а Цуканов - у ролі ротації. Проти Франції Гаджиєв грав на фланзі півзахисту.

Вінгери – динамівець Андрій Маткевич, представник «Металіста» Геннадій Сінчук були основними. Ротація – Крістіан Шевченко із «Вотфорда» та Тимур Тутєров із «Сандерленда». Останній за потреби виходив на вістря атаки.

Форварди – Матвій Пономаренко із «Динамо» Київ та Дмитро Богданов із «Динамо» Дрезден. Богданов теж був у системі київського «Динамо», але після початку війни опинився у Німеччині. Здорово проявив себе на Євро U-17. Враховуючи слабку форму Михайла Дубравного із «Гента», він отримав шанс поїхати на Євро із на два роки старшими хлопцями.

Бачимо, що Михайленко запрошував не тільки гравців 2006 року, але вже й 2007 народження. Нічого немає більш мінливого, ніж юнацький футбол. Якщо брати збірну України 2005 року, яка збиралася у 16 років, то залишилося зовсім мало гравців. Захисники Гусєв та Огарков. Вінгер Маткевич. Одні гравці відверто почали губитися, на їхні місця прийшли нові. Потрібно шукати якусь альтернативу, брати молодших футболістів.

Хто себе показав з кращої сторони, а хто розчарував

Юнацький футбол сприймається із позиції розвитку гравців. Результат важливий, але не на першому місці. Головне - розвиток футболістів. Хто показує себе на таких турнірах, той матиме можливість опинитися у кращому клубі.

Більшість гравців зіграли на своєму рівні. Але також хотів би виокремити трійку футболістів, які себе проявили та, відповідно, розчарували.

Проявили себе із кращого боку

1. Владислав Крапивцов. Я вважаю, що це найкращий воротар турніру. Влад рятував у кожному матчі. Особливо важливо, що це було у двох перших турах проти Північної Ірландії та Норвегії. Гарно складений фізично, холоднокровний, реакція, гра на виходах, ногами. Якби не Крапивцов, то збірна мала б всі шанси не вийти із групи. Я думаю, що після Євро він має прекрасні шанси поїхати у хороший чемпіонат.

2. Геннадій Сінчук. Наш головний козир у креативі. Прекрасний удар, техніка, вміння обіграти суперника. Індивідуально сильний футболіст, який може вирішити долю епізоду на свою користь. Є добре розвинені креативні якості. Теж має всі шанси після Євро поїхати до іншого клубу.

3. Данило Ващенко. Зробив дуже багато чорнової роботи. Буквально вигризав у середині поля все. Дивно, що футболіст такого таланту ще не дебютував в УПЛ. Якщо він не потрібен «Олександрії», то час кудись переходити.

Розчарування

1. Матвій Пономаренко. З 4-х матчів 2 пропускати через перебір карток – це вже за межею добра та зла. Під час еліт-раунду Матвій отримав дві картки, тому пропускав перший тур проти Північної Ірландії. Потім у матчах проти Норвегії та Італії отримав ще дві жовтих та пропустив півфінал проти Франції. Проти господарів турніру – Північної Ірландії - ми грали першим номером, та дуже не вистачало форварда. Напевно, тому й не перемогли, що не грав Матвій. Проти Франції взагалі не було кому боротися в атаці. Просто підвів команду на рівному місці.

2. Віктор Цуканов. «Шахтар» відверто його розпіарив весною, але в реальності Цуканов є поки ще дуже сирим футболістом. Коли не міг грати Кревсун проти Північної Ірландії, то Цуканов нічого не показав зовсім. Креативні якості не так добре розвинені, а фізично зовсім не може вести силову боротьбу. Фізично витримує хвилин 20-30 з великими проблемами в грі на оборону.

3. Дмитро Богданов. Він встиг себе зарекомендувати у юнацьких командах «Динамо» Дрезден. Потім поїхав на збори із першою командою та навіть дебютував у третій Бундеслізі дорослого футболу. Але поки до рівня U-19 Богданов не готовий, ні фізично, ні психологічно. Можливо, тут справа у втомі, бо Дмитро ще грав на Євро U-17. Коли не міг грати через дискваліфікацію Пономаренко, то в українців виникали великі проблеми в атаці. Ніхто не чіплявся за м'ячі попереду, що ламало структуру гри.

Висновки

Збірна України виконала своє головне завдання – вийшли із групи та отримали путівку на молодіжний чемпіонат світу, який відбудеться наступного літа у Чилі. Зрозуміло, що у нас у групі фаворитом була Італія. З Норвегією та особливо Північною Ірландією ми могли грати та перемагати.

Нам десь пощастило із календарем, що після двох нульових нічиїх у стартових турах вирішальний матч потрібно було грати проти немотивованої Італії. Бернардо Корраді поставив на Україну другий склад. Нічия у матчі проти Норвегії – ключовий результат. Далі вже все залежало від нас, якщо перемагаємо немотивовану Італію, то виходимо із групи.

Важливим фактором були кліматичні умови. Турнір проводився на штучних покриттях. Якщо для команд Північної Ірландії та Норвегії такі умови та газони були звичними, то для України та Італії потрібно було пристосовуватися.

Всі команди стикнулися із фактором поганої ігрової та фізичної форми. Команди на початку липня тільки вийшли із відпусток. Гравці фактично починали свій сезон у збірній. Хтось там пару днів попрацював із клубом, хтось раніше, хтось пізніше завершив сезон.

Значним плюсом стала мотивація гравців. Цього не було на Євро U-17 та на дорослому Євро. Наші хлопці буквально билися, кусалися за кожен м'яч. Для ряду гравців турнір у Північній Ірландії був чудовою можливістю себе показати та проявити. Крапивцову та Гаджиєву потрібно визначатися із клубом. Сінчуку потрібно було гарно себе показати.

Великою проблемою стала заявка. Фактично, Дмитро Михайленко зміг розраховувати на 11-12 гравців. Ніякої ротації, відпочинку, посилення гри із лави запасних, кадрових сюрпризів не було. Був один склад, а заміни починалися вже після 80-ї хвилини. 2005 рік – покоління гравців не найсильніше в історії України. Михайленко активно запрошував гравців 2006 та навіть 2007 року народження. Великого вибору у тренерського штабу не було.

Якість гри бажала кращого. Наша головна сила – самовіддача та вольові якості. Саме завдяки цьому ми змогли вийти із групи, перемогли у важливому матчі Італію. Характер та воля до перемоги, а не майстерність та клас. Матч проти Північної Ірландії показав проблеми з позиційною атакою. Команді Михайленка було зручніше грати від оборони, другим номером. Десь цим збірна України нагадала своїх попередників 1999 року народження. Тоді команда Олександра Петракова теж на перше місце ставила раціональність та результат, а не якість гри. На жаль, не так багато гравців із того покоління змогло себе знайти у дорослому футболі. Сергій Булеца, Георгій Цитаїшвілі, Владислав Супряга та Олексій Кащук точно мали більші очікування, ніж досягли на цей час.

Невизначеність у майбутньому

Ніхто не знає, що від цієї команди залишиться через рік. Бо зараз такий період, коли йде перехід із юнацького у дорослий футбол. Частина гравців може загубитися, втратити ігрову практику, а можуть з'явитися нові імена.

Крапивцов, Гаджиєв та Сінчук на межі зміни клубів. Поки не дуже зрозуміло, куди вони перейдуть та якою буде ігрова практика. Якщо це буде закордон, то все не буде просто. Потрібен буде час на адаптацію.

Кревсун та Єрмачков будуть пробувати свої сили у професійному футболі на рівні других команд «Боруссії» та «Вердера».

Дрозду та Огаркову потрібно шукати оренду, бо в юнацькій команді «Шахтаря» вони вже відіграли все, що можна, а до першої не дотягують.

У дорослий футбол йде Гусєв, який буде грати в оренді за «Зорю». Його одноклубник Маткевич теж має визначатися із командою у новому сезоні.

Ващенко вже явно переріс рівень юнацької команди «Олександрії», але у першій на нього не розраховують. Попри статус провідного гравця юнацької збірної України свого віку, він ще не дебютував в УПЛ.

Якби у Михайленка була можливість зібрати команду у червні, то частина гравців просто не потрапила б до заявки на Євро у липні. Вже зараз можна говорити, що порівняно із весною та еліт-раундом частина гравців зробила крок назад.