Джентльменська угода: чому Суркіс зараз не звільнить Луческу

Ніщо у зовнішності головного тренера так не засмучує, як відсутність результату. Будь ти хоч тричі метром, але коли твоя команда програє – ти невдаха. Так завжди було, і так завжди буде. І ця сентенція стосується не лише наставника «Динамо», а й абсолютно всіх фахівців, покликаних давати потрібний результат.

Тож це дуже природно – обурення динамівських уболівальників після дзвінкої поразки «біло-синіх» вже на їхній першій стадії розіграшу Кубка України. Як природно і те, що головним винуватцем такого раннього вильоту «Динамо» з Кубка країни ті самі вболівальники називають Мірчу Луческу. Під місяцем ніщо не тільки не вічне, а й не нове.

Втім, як і не нові післяматчеві виправдання румунського тренера (дозволю собі назвати їх відмазками). То Бражко у всьому винен, що багато помилявся, то менталітет не той – погано налаштувалися на гру, то арбітр робив великі паузи, то не зіграли Пономаренко, Малиш та Царенко (у цьому випадку Луческу визнав безпосередньо свою помилку).

Однак у цьому випадку звинувачувати у кубковому провалі головного тренера «Динамо» - це все одно, що дорікати Януковичу, що втік, у наявності судимостей: результат буде приблизно однаковий.

Важливо зрозуміти інше: Луческу ніколи не виправиться - в його-то роки, в його статусі. Це зовсім не той тренер, який у разі поразок програє особисто, а у разі перемог віддає пальмову гілку своїм підопічним. У нашому випадку майже все навпаки.

Але не в цьому суть. Адже ми не вчорашні, правда?

Суть у тому, що наявний стан справ практично ніяким чином не може вплинути на позиції головного тренера «біло-синіх». Вони, ці позиції, майже невразливі.

Ця невразливість сформувалася не сьогодні. Незважаючи на різкий громадський (вболівальницький) «перформанс» з приводу призначення на посаду тренера «Динамо» колишнього багаторічного наставника «Шахтаря», цей колишній зумів за два перші сезони заробити столичному клубу і втрачену репутацію, і десятки мільйонів євро від потрапляння до групи Ліги чемпіонів.

Луческу для Суркісів став майже як прижиттєвий пам'ятник. Тим більше зараз, у дуже складних політичних та економічних умовах. Окрім величезного досвіду, та й таланту, який, щоправда, з роками все тьмяніє і тьмяніє, Луческу має геніальну здатність не лише знаходити спільну мову з власниками футбольних клубів, а й певною мірою змушувати їх танцювати під свою дудку.

Мірча завжди вмів не перегинати палицю. Тож і тримається так довго на плаву.

Він знайшов потрібні слова після того, як програв минулий сезон, коли його команда безнадійно програлася в єврокубках, а в чемпіонаті повторила абсолютно найгірший свій фініш.

Війна, втрата лідерів, ставка на молодь – ось цими вічно живими аргументами румунський тренер «пробив» динамівське керівництво. І динамівське керівництво, не дуже привчене до різких рухів, тим більше в такий час, коли не зовсім і до футболу, не стало рубати під корінь.

Луческу отримав добро і на новий (тобто нинішній) сезон. Сезон, який у будь-якому разі має стати останнім у динамівській біографії румунського тренера-довгожителя.

Швидше за все, Луческу пообіцяв Суркісам за підсумками цього сезону спіймати головну рибу – перемогти у чемпіонаті країни, а решта турнірів – як вийде.

Якщо Мірча залишився невразливим після того, як його команда не потрапила до групової стадії Ліги конференцій, то вищевикладене припущення має право на життя.

І якщо Луческу залишився на своєму робочому місці і після того, як його команда в першому раунді покинула розіграш національного Кубка, вищевикладене припущення набуває обрисів джентльменської угоди.

***

Я не маю сумніву, що «Динамо» хотіло пройти «Оболонь». Але, напевно, не за будь-яку ціну. І Луческу в чомусь справді правий, заявляючи, що його футболісти як слід не налаштувалися на суперника. І це правда, хоча обов'язково потрібно віддати належне міцній, «зубастій» та непоступливій «Оболоні».

Інше питання, що хто, як не головний тренер, повинен цей самий менталітет і формувати, повинен налаштовувати належним чином на кожну гру, на будь-якого опонента.

Луческу не налаштував, некрасиво зваливши вину на молодого Бражка. Хоча, якщо дотримуватися логіки динамівського тренера, можна було б «котити бочку» і на немолодого Ярмоленка, адже Андрій проти «пивоварів» теж зіграв далеко не найкращим чином.

Але хитрий румун чудово розуміє, що тикати пальцем у динамівську легенду – собі на шкоду. Тому і знаходить зручніші мішені для своєї критики.

Ось це його вміння не перегинати палицю, входити в довіру і продовжує грати з динамівським тренером аж ніяк не злий жарт. Він чудово розуміє, що саме зараз його не звільнять. Бо не звільнили після четвертого місця. Після «Бешикташа». Та й неустойку платити ніхто зараз не хоче.

Так уже сталося, що Мірча Луческу та Ігор Суркіс зараз, самі того може і не бажаючи, перебувають в одному тісному човні. І ситуація для обох настільки проста і парадоксальна одночасно, що у випадку, якщо хтось із цих двох раптом опиниться за бортом, він обов'язково потягне за собою й товариша з тандему.

Це і є «джентльменська угода».

Тож скільки б динамівська команда не викликала фанатського обурення, до кінця нинішнього сезону майже напевно на чолі її буде Мірча Луческу.

Це динамівська «стабільність», панове.

Тому не засмучуйтеся особливо після чергової невдачі. Запасайтесь терпінням, адже буде нецікаво.