Ліга націй показала, що Мальдера реально змінює збірну. Дайте йому час
Олексій Сливченко впевнений, що питати з італійця за результат із усією суворістю ще зарано…
Ви знаєте, критикувати завжди легко. Так само як і щось руйнувати, ламати, трощити. В подібних деструктивних процесах все відчувається трохи інакше, аніж коли ти працюєш над створенням. Щоб не заглиблюватись у якусь філософію, кожен може просто згадати свій останній процес ремонту будинку чи то квартири. Якщо мова про капітальний ремонт, то приклад й зовсім виявиться дуже показовим.
Те, якою збірна України дісталася нинішньому її головному тренеру Андреа Мальдері від попереднього фахівця – Сергія Реброва – буквально кричало про необхідність змін. І зовсім не косметичних. А виключно капітальних. Переклеїти шпалери, принагідно на тяп-ляп підшпаклювавши стіни – це зовсім не те, що вимагалося від нового головного тренера. І, до честі Мальдери, він це зрозумів практично із самого старту, узявшись структурно та кадрово змінювати «синьо-жовтих».
Насамперед, варто відзначати підхід Мальдери до потенційного оновлення складу національної збірної. Італієць справді дав можливість багатьом зарекомендувати себе та поборотися за місце в основному складі. Ще чималу кількість виконавців він був готовий бачити в лавах «синьо-жовтих» на тренувальних зборах, проте деякі з них просто відмовилися від такої можливості… Так, кейси Андрія Луніна та Івана Желізка стали ілюстрацією того, як для професійного футболіста виклик до національної збірної його рідної країни перестав бачитися вершиною кар'єри – не фінансовою, звісно, а суто репутаційною.
Сам Мальдера в якийсь момент, здається, також зробив для себе певні висновки з цієї ситуації, заявивши буквально наступне: «Деякі гравці хотіли приїхати до збірної, вони мені дзвонили. Якби мені повідомили, що хтось не хоче приїжджати, це означало б, що він не заслуговує грати за збірну. Якщо таке відбувається, йому краще залишатися вдома та дивитися матчі по телевізору». Зрозуміло, що дипломатичний італієць утримався від того аби називати конкретні прізвища, висловившись якоюсь мірою «по дотичній», але десь між рядками усі й усе зрозуміли. І це те, через що Андреа мав пройти, і що точно не робило збірну України сильнішою в ті конкретні моменти, коли це відбувалося.
Після Реброва збірна України також гостро потребувала зміни стилістичного вектора. Те, із чого починав попередній головний тренер в певний момент просто перестало працювати, а щось змінювати по ходу Ребров чи то не зміг, чи то не побажав. Тому Мальдері працювати на «багажі попередника», як то Паулу Фонсеці у «Шахтарі» після Мірчі Луческу, точно не доводилося.
В якийсь момент Мальдера та його помічники вирішили, що збірна України має всерйоз помінятися. Насамперед, тактично. Так, завдання контролювати м'яч і пробувати диктувати свої умови супернику залишалося, але його реалізація мала досягатися за допомогою інших інструментів, аніж у Реброва. Мальдера в результаті прийшов до того, що збірна України нинішнього свого скликання має діяти у три центральні захисники та два центральні нападники. Подібного «синьо-жовті» не бачили, мабуть, ніколи у своїй історії, оскільки раніше в них були моменти стабільної ставки або ж на двох центрфорвардів у схемі 4-4-2, або ж на трьох центрбеків у схемі 5-4-1.
У два центральні нападники збірна України востаннє стабільно виходила ще за першої каденції Олега Блохіна. Зокрема, у 2005-му «синьо-жовті» пройшли кваліфікацію на ЧС-2006 й вийшли туди із першого місця в групі, використовуючи саме номінальну розстановку 4-4-2. Попереду Блохін тоді робив ставку на пару Шевченко – Воронін, яка зрідка могла трансформуватися в іншу зв'язку, для чого на підміні використовувалися Андрій Воробей чи Олексій Бєлік.
Після того стабільного використання двох центрфорвардів в збірній України не було. Епізодично – проти когось із менш статусних суперників – можливо. Або при перебудовах по ходу матчів, коли потрібно було виривати результат та змінювати перебіг подій. Але щоб цілеспрямовано та зі старту у два форварди – ні…
Мальдера ж у Лізі націй показав, що йому подібна тактична доцільність видається слушною. Він пробував різні зв'язки попереду: Ванат – Пономаренко, Краснопір – Пономаренко, Яремчук – Сікан, Сікан – Ванат, Краснопір – Сікан. Якогось постійного дуету «улюбленців» італійський коуч, здається, так для себе й не обрав, але твердість задіяти одночасно двох номінальних центрфорвардів на полі зі стартового свистка виявив.
Щодо лінії оборони, то тут Мальдера, вочевидь, розсудив цілком логічно. Нинішня збірна України має серйозні проблеми із висококласними фланговими захисниками. Якщо ліворуч в нас ще є Віталій Миколенко, котрий грає в АПЛ, то ось праворуч за всієї номінальної кількості кадрів кандидата відповідного рівня у тренерського штабу Мальдери просто не виявилося. Ані Караваєв, ані Тимчик, ані Крупський, ані навіть номінальний центрбек Бондар так і не переконали Мальдеру, що вони здатні виконувати увесь спектр завдань, поставлених перед ними тренерським штабом. Тому Андреа наважився максимально наситити центральну зону оборони, де в останніх поєдинках Ліги націй викристалізувалась, мабуть, основна трійка виконавців – Сарапій, Матвієнко, Забарний.
На флангах у Мальдери майже весь турнір тривали експерименти, які, здається, так і не призвели до знаходження оптимального рішення. Якщо зліва все більш-менш зрозуміло – за здорового Миколенка діятиме саме він, то праворуч ясно лише те, що італійський коуч куди більш схильний ставити на всю «бровку» номінального хавбека, а то й вінгера, котрий буде більш спрямований на атаку, а в обороні його зможе підстрахувати Забарний, який зміщується за необхідності на фланг. Виглядала вся ця конструкція, м'яко кажучи, вкрай ненадійною та не надто ефективною, але…
За що Мальдеру можна точно хвалити за підсумками групової стадії Ліги націй-2026/27, в якій збірна України задовольнялася лишень вирішенням завдання мінімум – збереженням прописки в дивізіоні В, – то це за сміливість та заповзятливість. Коуч показав, що хоче бачити від своїх підопічних більш гнучкішу тактичну грамотність. Не дій «під копірку» та за шаблоном, як неодноразово бувало раніше і що не дозволяло в необхідний момент змінити ситуацію на свою користь, а чогось більш різноманітного.
«Сьогодні складно казати про певні тактичні схеми. Дуже часто ми змінюємо тактичну схему під час матчу. Можливо, ми стартуємо із 4-4-2, потім стаємо у три захисники, потім знову граємо у чотири. Я б не хотів говорити лише про одну тактичну схему. І якщо ми говоримо про правого чи лівого захисника, залежить від того, хто гратиме та як він проявить себе. Сьогодні потрібно бути гнучкішим», – заявляв Мальдера по ходу Ліги націй-2026/27.
У кадровому плані Андреа Мальдера також показав, що не збирається задовольнятися спадщиною, що дісталася йому від Сергія Реброва. Італієць сам «намацував» потрібних йому виконавців, надавши шанс навіть тим, хто в попереднього штабу залишався поза серйозним фокусом уваги: Краснопіру, Драмбаєву, Велетню, Сарапію, Михавку, Крупському, Очеретьку, Пономаренку, Назарині, Хланю, Сікану, Синчуку… Усі вони якщо й не дебютували за Мальдери, то точно отримали в італійця значно більше ігрової практики на рівні національної збірної, аніж за весь час перед цим.
І, очевидно, Мальдера розраховував отримати віддачу за власну довіру. Але в Лізі націй-2026/27 здобув лишень дві перемоги за однієї нічиєї та серії із трьох поразок поспіль. За останню переважно італійця й почали жорстко критикувати як у ЗМІ, так і у вболівальницьких колах.
Однак давайте залишатися об'єктивними та згадувати, що ламати завжди простіше, аніж будувати. Після Реброва тотальній більшості шанувальників збірної України хотілося лише одного – зрівняти із землею все те, що наробив колишній тренерський штаб та засипати землю сіллю, аби на тому ґрунті більше нічого й ніколи не родило.
Ми всі вимагали глобальних змін та якісно нової збірної України. І Андреа Мальдера загалом дав усе це нам. Він реально почав змінювати тактичні принципи гри, всерйоз перетрусив кадрову складову, відкривши місце у складі збірної для тих, хто ще вчора був там абсолютно випадковою фігурою. І так – з ходу Мальдері не вдалося явити нам диво. Його результати не виявилися проривом та чимось визначним. Але, знову ж таки, давайте згадувати те, як починав Олег Блохін у 2003 та 2004 роках, які передували його легендарному і поки що єдиному прориву збірної у фінальну частину чемпіонату світу. Тоді збірна України програвала у спарингах Румунії, Македонії, не могла обіграти Лівію та Словаччину…
Хтось скаже, що Блохін не досягав успіхів у товариських матчах, а Мальдера – у Лізі націй… Насправді, не варто забувати, що Ліга націй й була покликана замінити хаотичну систему товариських матчів, дещо структурувавши її та надавши європейському календарю збірних хоч якоїсь зовнішньої респектабельності. Тому у Мальдери на експерименти та пошуки оновленого варіанту збірної просто не було тих настільки звичних раніше нам «товарняків», які катали «синьо-жовті» на початку під керівництвом Блохіна.
Тому так, на поточному етапі автор виступає свого роду адвокатом Андреа Мальдери – людини, в якої явно проглядається футбольний інтелект і яка у футболі «з'їла» не одну собаку. Те, що цей фахівець не боїться відстоювати щось своє, тактично не зовсім зрозуміле не тільки нам, уболівальникам, але поки що, мабуть, і низці футболістів національної команди – це швидше плюс, аніж мінус. Людей із твердим характером та вірою в результат нашому футболу давно й гостро не вистачає.
Плюс до всього дуже підкуповує, як Мальдера реагував та реагує на невдачі. Він не зривається на журналістів, не йде на провокації, які часом звучать на його адресу, а просто показує усім, як треба виконувати свою роботу – спокійно, виважено, коректно. Хочеться вірити, що такий підхід Мальдери принесе йому успіх, а усім нам – гарні результати вже у відборі на Євро-2028 та безліч позитивних емоцій. Потрібно тільки, щоб і футболісти нарешті перейнялися цією ідеєю та прагненням принести виснаженій війною нації хоч якийсь промінчик сонця та надії. Досить думати про чужі дупи, подбайте про ментальне здоров'я своїх фанатів, яким вже давно не до сміху, синки…
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ
33-річний бразилець здійснив свою мрію завдяки 300 уболівальникам, але...
Важливо не вилетіти до Ліги С, щоб мати шанс на пряму путівку на чемпіонат світу
