Костянтин ПАВЛЕНКО: «Цьогорічні результати для мене не були несподіванкою»

Кваліфікація зі швидкості на чемпіонаті світу зі скелелазіння подарували Україні одного фіналіста. Ним став Ярослав Ткач, проте кількість наших атлетів у топ-16 могла бути більшою.

Один з тих, хто цього року вже показував час, який дозволяв би пробитися до числа найсильніших (5.36 с), був Костянтин Павленко. Проте спочатку зрив, а потім і помилка зупинили його на шляху до цієї мети.

– Час, показаний вами цього сезону, для багатьох став несподіванкою. Чи здивував він і вас?

– Для мене це не було несподіванкою. Минулий сезон був невдалим, оскільки багато пропустив. Готувався, мав їхати на змагання, але почалася війна й перші три місяці я залишався в Україні. Потрапити в зал, де була швидкісна стінка, не було можливості. Я тренувався, наскільки це було можливо, але втратив як фізичну, так і психологічну форму. Зрештою, виїхав на змагання й там був мій перший забіг за сто днів. Набирати форму впродовж сезону було складно, звідси й такі результати.

Цього року підготувався добре й, в цілому, все непогано складається, хоча й не на всіх змаганнях вдається показувати високий результат.

– Ви одразу не поїхали тренуватися за кордон, оскільки не було можливості?

– Можливість була, але не повірив, що це все надовго. Озираючись назад, розумію, що сподіватися на це було безглуздо. Проте тоді вирішив нікуди не їхати й залишитися з сім’єю, з рідними.

– Якби не випали ці місяці, результати зараз були б ще вищими чи це саме те, до чого ви йшли?

– Думаю, було б набагато краще. Відчував, що вже на початок минулого року міг бігти 5.5-5.6 секунд, і на той момент це був хороший час. Прогрес би теж був. А так всю зиму готувався, були збори, але вся підготовка випала через війну. Навіть з емоційної точки зору не завжди розумів, що робити й що відбувається навколо. Зрештою, упродовж усього сезону складно було сконцентруватися, навіть попри непоганий виступ на Кубках Європи, й з осені-зими довелося починати все спочатку.

– А ви встигаєте за вашою швидкістю? Адже крім того, щоб швидко бігти, у вашому виді ще й координаційно потрібно бути максимально точним.

– На тренуваннях ми час від часу бігаємо з прискоренням: вішаємо гирю нагору й вона нас тягне. За рахунок цього ти можеш пробігти трішки швидше й відчути, як це - рухатися в такому темпі. І я поки що встигаю, але розумію, що потрібно бігти ще краще. Хлопці показують 4.9-5.0, і навіть з таким часом не завжди перемагають, адже після кваліфікації важливо вже вигравати пари. Й цьогорічний фінал – яскравий тому приклад (рекордсмен світу Веддрік Леонардо зірвався в 1/8 фіналу й припинив боротьбу за медалі. – Прим.авт.)

– В кваліфікації вам у якості пари дістався світовий рекордсмен Веддрік Леонардо. Коли ми бігаємо в школі, то сильний суперник часто сприяє високому часу, ми тягнемося за ним. Але як це працює в професійному спорті?
– Мені приємно бігати з тими, хто робить це на моєму рівні й швидше. Це часто допомагає показати вищий результат. Хоча не можу сказати, що я якось особливо налаштовуюся на суперника, адже це кваліфікація і тут головне - показати час.

– На змаганнях трапляється різне, але все ж: що стало причиною зриву в першому забігу й помилки в другому?

– Після змагань можна знайти мільйон причин, щоб скинути з себе вантаж відповідальності. Але ж чудово розумію, що біг я і проблеми саме в мені.

Розклад був не дуже вдалим і незвичним. Випробування стінки було напередодні, а сьогодні ми мали бігти одразу кваліфікацію. Такого ніколи не було. Плюс, в залі для розминки досить холодно, а потім ти виходиш на спеку. Але це все не так важливо, адже ми всі в однакових умовах.

У першому забігу навіть сам не зрозумів, як так сталося, що зірвався. Коли переглядав його, то здалося, ніби я взагалі не взяв зачіпку. На тренуваннях ніколи не збивався на цьому місці, тому навіть пояснення не маю.

У мене не найкомфортніше ділянка – це початок. Там відчуваю, що можуть бути проблеми. Й у другому забігу все зробив на старті, біжу й розумію, що час може бути досить хороший, навіть якщо недостатній для фіналу. Не очікував, що нога не потрапить на зачіпку… А далі втратив темп і час уже зовсім інший.

Що точно можу сказати, що обидві забіги потрібно буде ще передивлятися й аналізувати.

– Погоня за олімпійськими ліцензіями, яка почалася саме в Берні, змінює підхід до підготовки й налаштування до змагань?

– З одного боку, Олімпійські ігри – це ті ж змагання, що й інші. От тільки потрапляє на них лише 14 людей. Підхід, увага теж відрізняються. Й навіть мимоволі, але ти думаєш про це; розумієш, що добре було б на них виступити. Причому найскладніше, мабуть, саме відібратися, адже ліцензій дуже мало.

Що стосується підготовки, то це чемпіонат світу, головний старт сезону. Ти завжди готуєшся до нього, викладаєшся на максимум і намагаєшся підійти в найкращій формі.

– Які старти ви плануєте після чемпіонату світу?

– На початку вересня буде етап Кубка Європи. В загальному заліку я там поки йду третім. Це не найважливіші старти, але було б добре закріпитися в рейтингу й бути на призових позиціях. Потім змагання в Римі, де розігруватиметься ще одна олімпійська ліцензія. Наприкінці вересня також планую Кубок світу в Китаї, адже потрібно набирати рейтинг, щоб на наступний рік потрапляти на відбіркові змагання, де розіграють ще п’ять перепусток на Ігри.

– Кубки Європи вам дійсно допомагають? Можна назвати ідею з їх введенням у календар позитивною?

– Через події минулого року у нас зараз лише два квотних місця на Кубки світу, при тому що атлетів, які хочуть і готові виступати, чотири. Саме тому перші два етапи я пропустив. І коли ніби й змагання є, а ти в них не береш участь, це неприємно. А так є континентальні турніри.

Після минулого року мені потрібно було набиратися впевненості в собі, знову відчути, що таке змагання, вигравати й програвати. Тому для мене це точно позитивно. Та й для всього континенту, для глядачів.

– Багато хто зі скелелазів, які спеціалізуються на швидкості, готуються через легку атлетику. Які у вас особисті рекорди на доріжці?

– У мене вже були травми, пов’язані з легкою атлетикою. Наприкінці тренування вирішив побігати стометрівку й потягнув м’яз. На щастя, відновлювався не дуже довго, але випав з тренувального процесу десь на місяць. І потім був рецидив. Тому з прискореннями я обережний: роблю їх, але не ризикую на максимум.

– А тренер з легкої атлетики з вами працює чи виключно зі скелелазіння?

– Саме зараз я працюю без тренера, й це теж накладає відбиток. Набагато легше, коли є хтось, хто говорить тобі, що робити, а ти виконуєш і даєш свій відгук. А коли тренуєшся сам, складно зрозуміти, де потрібно себе змусити, а де скинути навантаження.

Для мене ще важливо, щоб тренер був присутнім на тренуванні, а не працював зі мною дистанційно. Й через це також зникає багато варіантів. Особливо, враховуючи те, що зараз тренуюся в Польщі.

Ольга НІКОЛАЄНКО