Запам'ятовується останнє. Останніми у грі проти Мальти були ми

«Матч проти збірної Німеччини був непотрібним», - скаже після гри у Скоп'є головний тренер збірної України Сергій Ребров. І буде правий. Адже поєдинок у Бремені в режимі «з корабля на бал» суттєво зім'яв підготовку «синьо-жовтим» до офіційних матчів. Настільки, що довелося виривати результат зубами.

Зрозуміло, що з погляду іміджу гра проти німців – дуже потрібна і правильна. І відмовитись від неї не було ні можливості, ні резону. Тому ми маємо просто прийняти існуючий порядок речей. І зрозуміти просту річ: Ребров – аж ніяк не чарівник. У двох офіційних матчах його команда була настільки близькою до провалу, що провал був би для неї закономірністю.

Тим не менш, у двох цих зустрічах «синьо-жовті» здобули очковий максимум. Якщо судити строго за голим результатом, не бачачи самої суті, самої гри, то можна використати звичну у подібних випадках кальку «виграли на класі». Але якщо зріти в корінь, то класу як такого майже не було. Якщо у грі проти Північної Македонії був хоча б натяк вищого ігрового рівня з нашого боку, то в матчі проти Мальти – суцільний несамовитий облом із вирішальним «подарунком від арбітра».

Читайте також:

Два пенальті, один гол. Україна з проблемами переграла Мальту

В даному випадку не будемо знову смикати гру в Скоп'є. Про неї вже було сказано багато. Навіть дуже. Після того матчу я утвердився на думці, що у нинішньої збірної України нарешті з'явилися яйця. Після гри проти Мальти від попередніх слів я не відмовляюся. Але змушений визнати, що в цьому випадку чоловічою гідністю наша команда похвалитися не може. Власне, вона нічим не може похвалитися. Абсолютно нічим.

Відверто кажучи, і наш тренерський штаб за гру в Трнаві заслуговує на найнеприємніші епітети. Так, є об'єктивні речі, проти яких не попреш: катастрофічна відсутність часу на елементарне знайомство з гравцями та підготовку до матчів. Провести за тиждень три дуже важливі поєдинки, постійно змінюючи локації – до неможливості складно. Проте, разом з тим, треба говорити і про те, що Сергій Ребров припустився низки методичних помилок. Насамперед – у визначенні стартового складу.

Про те, що Сергій Станіславович не вгадав із основою у грі проти Північної Македонії, я згадував минулого разу. Збірну України врешті-решт врятувала перерва. Мотиваційна промова у роздягальні нашого наставника. І своєчасні заміни. Переламати 0:2 на 3:2 – дорогого коштує, і неймовірна радість від перемоги на якийсь час замилила всі наші прорахунки та недоробки. Здавалося, що у грі проти Мальти – апріорі найслабшого суперника у цьому ігровому циклі (та й у групі взагалі), все стане на свої місця. Але нічого нікуди не стало. Було ще гірше, ніж у Скоп'є.

***

Ребров обіцяв ротацію, і він її провів. Не «масовану», проте. На правому фланзі захисту був не Тимчик, а Конопля, на лівому – не Миколенко, а Матвієнко, у центрі захисту з'явився Кривцов, у центрі поля – Маліновський, а на вістрі атаки замість Довбика вийшов Ванат. Не виявилося в основі Мудрика, замість якого на лівому фланзі півзахисту зіграв Циганков.

Окрім гравця «Жирони», який перетворюється, точніше, вже перетворився на справжнього лідера національної збірної, решта «ротаційних» кашу зіпсували. Чим суттєво зіпсували і сприйняття Реброва від його дебюту у головній команді країни. Будемо чесні: це не ті випадки, коли гра забувається, а результат залишається. Таку гру, особливо проти Мальти, забути дуже складно.

Але повернемось до наших гравців ротації. Повторюся: всі вони – повз касу. Настільки мимо, що про кожного можна говорити годинами та сторінками. Але навіть на такому поганому тлі особняком стоїть Матвієнко. Що трапилося з однозначно найкращим захисником чемпіонату України, який нещодавно завершився, - розуму не докладу. За три гри за збірну Микола напомилявся на ціле життя. Якщо бути прискіпливо точним, то він особисто привіз три голи. І лише дивом не привіз четвертий у грі проти Мальти.

Я приділив достатньо часу для тих, хто з'явився на полі проти мальтійців як ротаційні гравці. Але якщо бути об'єктивним, то й інші не здивували. М'яко кажучи. Розчарував Трубін своїм невмінням швидко вводити м'яч у гру, а головне – гостро. І цим він суттєво поступається Бущану. Степаненко та Судаков були не такі погані, але креативу жодного. Ярмоленко запам'ятався зайвою агресією, як і в Скоп'є, та нереалізованим пенальті.

Якщо проти балканців нам удався другий тайм, то проти Мальти друга половина зустрічі стала дзеркальним відображенням першої. Провальної. На цей раз Сергій Станіславович до ладу не зумів достукатися до своїх підопічних. Та й замін одразу після перерви напрошувалося більше, ніж одна, але тренер вирішив прибрати лише явного антигероя зустрічі Матвієнка. Мені здається, треба було оперативно міняти і Ваната, і Маліновського, і Ярмоленка.

Довбик та Буяльський, які вийшли на поле на 63 хвилині, фактично і врятували гру. У принципі, епізод, що спричинив призначення другого пенальті, «зробили» гравці, які вийшли на заміну. Плюс Ярмоленко.

Той епізод федерація футболу Мальти назвала «подарунком арбітра для України». Якщо чесно, щось у цьому є. Якби в наші ворота поставили аналогічний пенальті, я сперечався б до хрипоти.

Окрім епізоду із заробленим пенальті та реалізацією Циганкова, більше з нашого позитиву у грі проти 172-ї команди в рейтингу ФІФА згадати нема чого. Нам банально пощастило. Ми банально відскочили.

Тепер своя Мальта є не лише у Андрія Шевченка, під керівництвом якого збірна України у 2017-му поступилася цій «карликовій» збірній, а й у Сергія Реброва, під керівництвом якого збірна України ледь ноги забрала від цієї «карликової» збірної. Справжній камінь спотикання для нас.

Загалом у цій депресивній грі проти Мальти по-справжньому тішить лише один момент: те, що збірна України здобула три очки. Вони справді погано пахнуть. Але все одно це повноцінні три очки, що дозволили нам хоча б тимчасово переміститися на друге місце в групі.

А ще тішить, що на наступний ігровий цикл (у вересні) наша національна збірна нарешті готуватиметься в нормальному, а не авральному режимі. Може, тоді й побачимо справжнє обличчя нашої команди та її тренера.