Свій Хеннессі ми смакуватимемо трохи згодом

Якщо бути до кінця об'єктивним і справедливим, то в поразці збірної України на «Кардіфф Сіті Стедіум» немає нічого хорошого і позитивного. Хоч деякі голоси і говорять про інше. Хоч би якими були обстановка, кон'юнктура та погода, поразка – завжди сирота. І сльози Караваєва, Ярмоленка, Яремчука, та хоч мої також, її навряд чи виправлять. Адже завдання не вирішили. А ось Уельс це завдання, яке було одне на двох, вирішив. Забрав. І не скажеш, що несправедливо. Справедливо, що вже там. Особливо якщо виходити з сентенції, що переможців не судять.

Однак, крім сухого залишку, все ж таки хочеться сказати і наступне. Заглибитися, з вашого дозволу, не у футбольну реальність, а в справжню. Ту, що не в Кардіффі чи УЄФА, а яка зараз в Україні.

Сто відсотків упевнений, що якби аналогічна поразка трапилася у мирний час, ми б своїх футболістів стерли в порошок. Нині це робити, як мінімум, не потрібно. Не можна. Тому що негативні моменти, емоції та дії треба проектувати на чужих, а не на своїх. Україна переживе – та вже пережила – поразку на футбольному полі від Уельсу. Україна не переживе поразки на військовому полі від росії. Україна має перемогти рашизм. І лише в такому разі і наш футбол отримає другу спробу, другий шанс. Свій односолодовий «Хеннессі» ми ще відкоркуємо за футбольні перемоги. Однозначно.

А зараз все ж таки дозволю собі посипати сіллю на рани – проаналізувати головні причини нашої поразки в Кардіффі. Не для того, щоб ще раз штовхнути лежачого, а щоб зробити вже в найближчому майбутньому правильні висновки.

Переможний склад таки змінюють

Майже ніхто не мав сумніву, що Петраков виставить той же стартовий склад, який виходив у Глазго на гру проти Шотландії. Ну, як його було не виставити, адже хлопці справді зіграли потужно та натхненно. Напевно, дев'ять із десяти тренерів на місці наставника «синьо-жовтих» зробили б те саме, що й він.

Проте вже після закінчення ігрового часу ми можемо констатувати, що дублювання складу все ж таки виявилося помилкою. Деякі футболісти (не тикатимемо пальцями) просто не потрапляли в «ноти». Так, це не їхня вина, а скоріше біда. Але факт від цього не перестає бути фактом.

Не вистачило, перш за все, емоційного заряду. У цьому випадку прошу не плутати з мотивацією. Саме мотивації у футболістів було достатньо. Ну інакше і бути не могло. Але, на мою думку, практично весь той адреналін, який «бив ключем» у першій грі плей-оф, у другій лише епізодично показував ознаки життя.

Одним словом, підмоги для куражу цього разу фактично не було.

Не забуваємо і про «неадекватну» фізичну готовність наших футболістів. Цей нюанс також обов'язково треба враховувати. Як би там не було, але збірна Уельсу була апріорі в кращих умовах, ніж збірна України. Знову ж таки, це не проблема команди Пейджа. Це, скоріше, констатація факту. Мені здається, що головна гра, на яку налаштовував наш тренерський штаб своїх підопічних - проти Шотландії. І це правильно, загалом, адже у разі поразки у тому матчі просто не було б гри у Кардіффі.

Але вийшло так, що повністю виклавшись у Глазго, кинувши в бій усі свої головні козирі, тоді як Пейдж виставив фактично дубль у грі Ліги націй у Польщі, на другий поєдинок у нашої команди просто не вистачило сил. Ні фізичних, ні морально-вольових.

Пенальті на Ярмоленку був

Епізод на 40 хвилині гри, коли Аллен в'їхав ногою в ногу Ярмоленку, особисто для мене однозначний. Я припускаю, що півзахисник Уельсу в тому епізоді вже не встигав «заховати» чи прибрати ногу: він «котився» на фол за інерцією. Але з погляду футбольного закону – яка різниця? Тому мені не зрозуміло, чим керувався суддя Лаос, не взявши на себе сміливості (хоча в цьому його якраз і складно звинувачувати) вказати на «точку». Чесно кажучи, не хочеться вірити у змову – мовляв, Україна на Мундіалі-2022 апріорі була небажаним гостем.

Уельс створив набагато менше, але на порядок якісніше

У жодному разі не можна недооцінювати перемогу наших суперників. Так, «червоні дракони» особливо нічим не здивували. І постав Лаос той пенальті, все могло бути інакше. Проте найменше хочеться в цьому випадку «валити» на арбітра. Бо супернику також треба віддати належне. Та й ми теж особливо нічим не здивували.

Ми забили самі собі – але все одно треба похвалити і Бейла за його гарне виконання штрафного удару. Момент з ударом Джонсона в штангу, божевільний промах Ремзі з забійної дистанції і не менш божевільний сейв Бущана після удару Бейла: такої якості моментів у нас просто не було. На жаль.

І навряд чи Хеннессі в підсумку виявився «невідкоркованим», якби Довбик головою пробив трохи далі в кут…

Гравці, що вийшли на заміну, не посилили гру

Тут ось яка справа. Вихід на поле Шапаренка, Довбика та Мудрика був зумовлений. Мені здається, ці молоді гравці з'явилися б у грі за будь-якого розкладу. Але в цьому випадку їхній вихід не спрацював. На мою думку, не спрацював з тієї причини, що ці троє (особливо два останні) – чудова опція для гри в контратаках. Але суть у тому, що наша команда грала у позиційний футбол, а на «контрах» якраз грали господарі.

Простіше кажучи, Мудрик з його реактивною швидкістю просто не мав можливості проявити свої найкращі якості. Не було простору. Він і товариші просто в'язнув у щільному «частоколі» оборони.

Чи потрібно після поразки прибирати Петракова?

 Ні, не треба. Це моя особиста думка. Цілком можливо, що нинішній тренер збірної України не славиться особливим новатором чи витонченим тактиком. Як, наприклад, його попередник. Або як його можливий змінник. Але вважаю, що Олександр Петраков зараз на своєму місці. В умовах, що склалися, повторюся: саме в умовах, що склалися, він зробив усе, що міг. І що можна було. Очевидних тренерських прорахунків у двох поєдинках плей-оф не було. До того ж, не треба забувати, з якої саме «дупи», вибачте, Петраков втягнув збірну в цей самий стиковий раунд.

Мені здається, що 64-річний Петраков удосконалюється як тренер разом зі своїми підопічними. Його команда грає зараз у цікавий, видовищний та сучасний футбол. Так, є нюанси, але вони є завжди. І у всіх. Дайте йому можливість закінчити розпочате.