Тарас СТЕПАНЕНКО: «Я вважаю, що їх треба критикувати. Моя дружина знає...»

Досвідчений український півзахисник Тарас Степаненко висловився про критику гравців національної збірної України. Футболіст заявив, що не треба дуже хвилити гравців.

– Якщо взяти дві крайності – дуже захвалити збірну і дуже закритикувати – яка гірша для наших українських футболістів?

– Дуже захвалити. Я така людина. Моя дружина знає: я своїх дітей ніколи не хвалю. Так, треба привітати з чимось, якщо в них щось виходить, але я розумію: якщо ти будеш постійно хвалити, не дивишся на якісь промахи, помилки – і це, типу… Повинна постійно бути позитивна жорстка критика.

– А коли був цей момент, матч, турнір, коли найбільше захвалили і ти бачив, що команда десь втратила якийсь фокус, концентрацію, агресію, злість, тому що занадто багато було солодких слів?

– Та Бог його…

– Перед Євро-2024 була така ейфорія?

– Так. Реально навіть всередині команди дуже великі сподівання ходили. Ми іноді сміялись, в нас там є хлопці, які постійно шуткують. І ми після тренування йдемо, реально заруба, всі ходять: "Мінімум півфінал". І всі про це писали.

Скажемо так: проп****на потрібно давати – без нього ніяк. Я навіть зараз у Туреччині вже, так скажемо, став своїм, то вони вже мене знають – що я можу напихати жорстко. І я думаю, що це іноді більше працює, ніж правильні речі.

Глобально ти повинен з емпатією підходити до питання розвитку футболістів і всього цього, тому що всі люди, у всіх своя ментальність, свій характер, і пояснювати треба. Але в моменті іноді треба дати по вухах і розбудити – тому що це діє.

Я реально іноді перегинав палицю, не кажу, що я все правильно робив. Але хлопці, які слухалися, грають на гарному рівні. Ті, хто не слухалися – вони, на жаль, не переступили на сходинку вище.

Я ж, в принципі, з усіма спілкуюся, з хлопаками цими – і Жора, і Толік, і Міша. Зрозуміло, що це взагалі до мене близькі хлопці – і Коля Матвієнко, і Саня Зубков, і Сік, ми спілкуємося, підтримуємо зв’язок.

Мені приємно, коли вони мені кажуть: «Миколайович, дякуємо, що свого часу ти нам по вухах давав – ми трохи просиналися». І десь у цьому плані це їм допомогло в їхньому розвитку.

У мене ніколи в житті не було такого, щоб я просто хотів когось там вбити емоційно, ментально, роздавити. Я все завжди намагався казати по ділу. Якщо я бачу, що людина не віддається, неправильно робить, десь заблукала або її треба поставити на місце для його ж блага – то я це робив, – сказав Тарас.