Казус Григорія Суркіса

Незважаючи на те, що Україна вже четвертий тиждень протистоїть російській агресії, деякі наші власники футбольних клубів досі не сформулювали свою позицію про те, що відбувається. Наша країна наочно усвідомила (уже в перший день війни), що має справжні Збройні Сили. А на другий день країна побачила, що має справжнього Президента. Ну і, звичайно, з перших секунд цієї жахливої ​​бійні всім нам було зрозуміло, що путін - хуйло.

Проте, виявляється, було зрозуміло не всім. Декому почало доходити на енну добу, а деяким екземплярам не дійшло і до цього дня. І хрін з ним, з Тимощуком, який сховався за поребриком і останні вісім років до українського футболу справді не має жодного стосунку. Але ж деякі мають щонайменше пряме відношення. Щоб не бути голослівним, давайте розберемося, як наші футбольні товстосуми реагували на війну.

Читайте також

Анатолій Тимощук. Зрікаються не люблячи

***

Відразу обмовлюся, що практично ніхто з них – наголошую – ніхто – не «зіграв на випередження», тобто оперативно не затаврував рашистських окупантів, не закликав громадян України до збройного протистояння. Чи хоча б до публічного знищення путіна. Свої позиції футбольні мільярдери та мільйонери озвучували, як правило, лише після відчутного пресу від преси. Або певних акцій футбольних уболівальників. Хоча винятки, все ж таки, були.

Найбагатший українець Рінат Ахметов, він же президент та власник ФК «Шахтар», свою позицію щодо військового вторгнення росії до нашої країни озвучив лише п'ятого березня. На десятий день війни. У відповідь на запит від видання «Економічна Правда». Президент «гірників» заявив, що вважає росію країною-агресором, а путіна – військовим злочинцем. І що всі зв'язки з Росією після початку війни він перервав. На питання про допомогу українській армії Ахметов не став відповідати конкретно, заявивши, що «ми допомагаємо українській армії захистити суверенітет нашої країни та перемогти».

У подібному ключі та в аналогічні терміни визначився і почесний президент «Ворскли» Костянтин Жеваго. У відповідь на запитання від тієї ж таки «Економічної Правди» мільярдер заявив, що вважає росію агресором, а путіна – військовим злочинцем. Понад те, Жеваго назвав війну «геноцидом українського народу». Крім того, керівник полтавського клубу розповів, чим і як конкретно допомагає нашим військовим та теробороні.

Колишній президент «Дніпра», а нині, за чутками, негласний бос «Дніпра-1» Ігор Коломойський досі не висловився з приводу російського вторгнення в Україну. Хоча, за наявною інформацією, Коломойський зараз перебуває в Україні та активно допомагає фінансово територіальній обороні Дніпра.

А ось президент та власник «Металіста» Олександр Ярославський перебуває зараз у Лондоні. У столицю Британії Олександр Владиленович оперативно втік після того, як його кортеж влаштував у Харкові смертельну ДТП. Першу реакцію Ярославського на моторошні події в Україні датовано першим березня. На своїй сторінці у фейсбук він заявив, що не пошкодує ні сили, ні грошей, щоб відновити Харків. За його словами, «зараз ДСН робить все можливе, щоб допомогти містам, де є наші підприємства, і Харків – наш пріоритет».

Того ж дня харківський мільйонер в «екзилі» заявив, що група ДСН перерахувала до бюджету Харкова 25 млн. гривень для лікарень. А ще Ярославський пообіцяв спрямувати кошти від продажу своєї яхти на допомогу Харкову. До ініціатив президента клубу приєднався і сам клуб. «Металіст» надав гуманітарну допомогу харків'янам. Брендовою формою (дуже потрібна річ в умовах постійних бомбардувань). Загалом Ярославський чітко дав зрозуміти, що допомагатиме відбудовувати Харків. Однак він і словом не згадав про війну, про те, хто бомбардує його рідне місто, і як він ставиться до путіна та російської агресії. Якщо називати речі своїми іменами, то така позиція – щонайменше боягузлива.

***

А ось позиція президента «Інгульця» Олександра Поворознюка – «агонь». Емоційний та харизматичний футбольний функціонер уже 28 лютого назвав речі своїми іменами. Звертаючись до Президента України Володимира Зеленського, Поворознюк сказав: «Вова, єб*аш їх, бл*дь, а ми тобі допомагатимемо». І від слів перейшов до справи. За його словами, «ми так затарені зброєю, що нам можна рік тримати кругову оборону з розрахунком, якщо підуть танки і авіація. Повірте, у нас буде все гаразд. З нашими героїчними людьми, з таким настроєм перемога буде точно за нами! І всі рашики підуть на*уй за їхнім кораблем». Більше б нам таких футбольних президентів.

Print Screen. Олександр Поворознюк

А ось президент «Динамо» Ігор Суркіс своє ставлення до війни озвучив лише 15 березня. І то, мабуть, лише тому, що днем раніше динамівські фани зробили заяву щодо дій власників клубу братів Суркісів, головного тренера команди Мірчі Луческу під час війни. Дозволю собі процитувати деякі пункти цієї заяви. «Президенти «Динамо» Суркіси у перші дні війни виїхали з України. За 19 днів від них не було жодних заяв, жодного звернення до вболівальників, киян, українців». «У мережі опублікували знімки, де один із віце-президентів «Динамо» (Марк Гінзбург) позує поруч із рамзаном кадировим. І жодної реакції від клубу». «Мірча Луческу дав інтерв'ю італійській пресі, де заявив, що українці та росіяни жили, як брати; війна в Україні – це політична проблема, а не проблема між народами; він проти того, щоб російські спортсмени та клуби дискваліфікували з міжнародних змагань».

Ігор Суркіс зазначив, що «я волію менше говорити, а більше робити. Але якщо треба при цьому ще й говорити, то немає проблем: наш сусід, російська федерація, здійснив безпричинну, жорстоку військову агресію проти України. Йде знищення мирного населення, інфраструктури та наших військових». За словами Ігоря Михайловича, його клуб з перших днів війни зайнявся «вирішенням гуманітарних питань».

Оперативно «перевзувся» і Луческу. Після того, як румунський тренер говорив про війну росії проти України, як про «політичну проблему», він трохи пізніше заявив, що «путін злочинець. Ця війна варварська», і що «путін та його оточення мають бути покарані за всі страждання, які вони завдали Україні. Сподіваюся, Україна переможе. Думаю, санкції мають бути ще жорсткішими, ніж зараз. росія має відчувати гнів світу».

Не знаю, чи доречне в цьому випадку твердження – «краще пізно, ніж ніколи»? На мою думку, тут більше підходить «іноді краще жувати, ніж говорити». Суркіс-старший, до речі (депутат Верховної Ради від ОПЗЖ), наполегливо продовжує мовчати.

***

Проте керівники деяких наших футбольних клубів взагалі ніяк не відреагували на війну. Та й загалом деякі наші елітні клуби. У всякому разі, на офіційних сайтах «Зорі», «Десни», «Олександрії», «Чорноморця», «Вереса» та інших, крім новин про призупинення чемпіонату країни з приводу російської агресії, практично нічого не сказано. Вони там теж «воліють менше говорити, а більше робити»?

Погано, якщо так. Тому що зараз важлива будь-яка дрібниця, будь-яка деталь. Важливою є позиція. Особливо публічних особистостей, якими, за великим рахунком, є президенти та власники наших клубів. Зрозуміло, що не всі можуть, як Поворознюк, з автоматом у руках захищати Батьківщину. Але ж кожен може, зобов'язаний називати речі своїми іменами. Адже не можна мовчати. Тимощук, який промовчав, відгріб за повною програмою від КДК УАФ. А чим у цьому випадку позиція колись головного футбольного функціонера країни Григорія Суркіса відрізняється від позиції нашого луцького пітерця?