Анатолій Тимощук. Зрікаються не люблячи

Мовчання – не завжди золото. Колишній екс-капітан збірної України Анатолій Тимощук, нині помічник головного тренера російського «Зеніту», досі не висловився про війну Росії з Україною. Хоча колишні колеги із «синьо-жовтої» національної команди його наполегливо до цього підштовхували. Та й сама ситуація, загалом, сприяла до «волевиявлення». Тому що в даному випадку не може бути напівтонів, напівнатяків; не вдасться відсидітися чи утриматися, як раніше. Війна – це особлива матерія, пошита виключно з двох клаптів – чорного та білого. Ти або там, або там. Толик за традицією захотів опинитися над сутичкою. Але в підсумку був відправлений за адресою відомого в усьому світі російського військового корабля.

Нагадаю, що нещодавно Контрольно-Дисциплінарний Комітет УАФ, так і не дочекавшись будь-якої реакції досі головного гвардійця збірної України на нагальну ситуацію, своїм рішенням позбавив Тимощука всіх титулів, завойованих в Україні, а також видалив його прізвище з реєстру нашої національної команди. Крім того, він позбавлений тренерської ліцензії категорії PRO, отриманої в Києві, йому заборонено займатися футбольною діяльністю на території нашої країни, і, на додачу, КДК настійно рекомендував нашим держструктурам позбавити Анатолія Олександровича всіх державних нагород та звань.

Проте навіть після такої жорсткої та принизливої ​​обструкції, яка була сприйнята в Україні як явно запізніле, але все одно торжество справедливості, Тимощук продовжив грати в мовчанку. І ось у даному випадку доречно говорити, що його мовчання – знак його згоди з діями його нової батьківщини, яка вбиває, грабує та руйнує все та вся на території Батьківщини колишньої.

На захист Тимощука став його нинішній клуб, який шукатиме справедливості у Лозанні. А ще його підтримали вболівальники «Зеніту», які вивісили банер на одному з матчів – «Толя, ми з тобою». Отже, Толя – з ними. Із уболівальниками «Зеніту», з пітерським клубом. Та й загалом із росією. Позиція зрозуміла. І горіти йому з цією позицією в пеклі. Із цим теж зрозуміло. Неприємно тільки, точніше, бридко, що колишній «патріот» України так і не зміг із цього приводу видавити з себе бодай щось інше. Напевно, засцяв.

Фото з відкритих джерел

***

Але хрін із ним. Нині трохи про інше. Вище я згадав, що рішення КДК щодо Тимощука було певною мірою «запізнілим». Зараз поясню чому. Справа в тому, що після повернення з «Баварії» до «Зеніту» Толик істотно змінився ментально. Подейкують, він потрапив під сильний вплив своєї нової пасії, яка має відверту ура-патріотичну позицію. А ось справжня позиція Тимощука – це, перш за все – позиція флюгера. Куди вітер, туди і він. Пам'ятайте, як кілька років тому він хизувався в георгіївській стрічці на якихось там шабашах рашистів. А ще, подейкують, він кілька разів відвідував окупований Донецьк, де спілкувався з керівництвом так званої «ДНР». Слід зазначити, що за таку лояльність пітерський клуб платить своєму співробітнику дуже дзвінкою монетою – близько трьох мільйонів євро на рік. Тож Толику є за що ганьбитись.

І в даному випадку я абсолютно згоден із ще одним рашистським флюгером – Василем Уткіним, який заявив, що Тимощука завжди цікавили винятково бабки. Це істинна правда. Так було і у збірній України, і у «Шахтарі». Пам'ятається, як Тимощук вимагав собі підвищені преміальні за виступи на ЧС-2006, як 2007-го торгувався з президентом «гірників» на тлі інтересу «Зеніту» щодо нового контракту. Ахметов тоді спитав: скільки тобі пообіцяли у Пітері? Тимощук назвав суму. Президент «Шахтаря» сказав: я готовий тобі платити стільки ж. На що футболіст відрізав – мовляв, додайте бодай один долар, і я залишусь. Але в підсумку його було відправлено вздовж пітерської.

ФК Зеніт. Анатолій Тимощук

Тож гроші він завжди не лише любив, а й перетворив їх на справжній фетиш. Ось вам ще одна історія. Не така давня. Коли у 2019 році Ракицький переходив із «Шахтаря» до «Зеніту», Тимощук виступав не лише як один із ініціаторів цього переходу, а й як один із посередників. Тобто Анатолій вів переговори із «Шахтарем» від імені «Зеніту». За трансфер Ярослава російський клуб заплатив українському близько десяти мільйонів євро. Проте майже два мільйони із цієї суми відійшли назад до Пітера – на рахунки Тимощука. За чутками, екс-капітан «Шахтаря» дуже довго і слізно спочатку благав Ахметова забути минуле і дозволити стати офіційним «обличчям» «Зеніту» на тих переговорах, а потім не менш слізно просив перерахувати йому гроші.

Найповчальніше в тій історії, що Ракицький, котрий народився фактично на Сході нашої країни, виявився, за словами Сашка Алієва, справжнім мужиком. А Тимощук, який народився в Західній Україні, в Луцьку, який нещодавно зазнав російського бомбардування, виявився справжнім лайном.

І ось ще що. Вже незабаром від фінансової міці «Газпрому», головного та єдиного спонсора «Зеніту», залишаться лише ріжки та ніжки. Власне, як і від усього кацапського футболу. А разом із ним опиниться біля параші і колись головний гвардієць українського футболу. Який уже не буде потрібний і своїй новій батьківщині, де він і зараз сприймається не інакше, як високооплачуваний заробітчанин.