Дерев'янченко знову програв. Чи є сенс продовжувати?

Сергій Дерев'янченко знову програв. Це вже четверта поразка у п'яти поєдинках для українця. Знову було важко – прорватися на зручну дистанцію, затриматись там і не отримувати у відповідь. Сергій уже неодноразово доводив, що списувати його з рахунків завжди рано. Але вік явно підтискає, а проти нього не попреш.

Дерев'янченко фізично не встигав за суперником. Дзвіночок, щоб замислитися над тим, що далі

Сергій Дерев'янченко – не найбільший боксер. Фізично дуже міцний, але на кожного силача знайдеться ще сильніший суперник. А ось проти габаритів не попреш. Занадто високий зріст – не вирок. Біда, коли у суперника надто довгі руки.

Хоча самі руки також не проблема. Питання, хто і як ними користується. Дерев'янченку принципово не щастить із цим – його суперники вміють користуватися руками так, що у нього регулярно виникають проблеми. Карлос Адамес – не виняток.

Домініканець ніколи не вражав своєю технікою чи вишукуваннями, але з Дерев’янченком довелося включатися по максимуму та показувати, що він вміє не лише атакувати, а й працювати від опонента. Відверто кажучи, вийшло добре.

Домініканець був хорошим у тому, щоб зупиняти всі спроби суперника притиснути його або отримати від нього розмін. Зустрічний джеб, зміна стійок, важкі удари, які зупиняли Дерев’янченка, щойно той ішов уперед, намагаючись вийти на зручну дистанцію. Якщо раніше Адамес мав славу хорошого атакуючого спортсмена, який бере своє за рахунок сили і важких ударів, то цього разу він чудово діяв проти атакуючого суперника, і впорався.

Перші хороші атаки Дерев'янченка на постійній основі почали заходити у п'ятому раунді. Рівно посередині поєдинку. Сергій намацав дистанцію та темп ведення бою. Прорвався на ближню, відтіснив суперника до канатів і почав там працювати. Основний момент його успіху в раунді – робота ніг. Українець якісно крутив суперника на ближній та середній, уникав атак, хоч і не на постійній основі – парочку разів на ближній дистанції все ж таки прилетіло.

Здавалося, ось воно. Перші раунди були провальними. Дерев’янченко просто мацав свій ритм, намагався зрозуміти, як діставатися супротивника і програвав близько. Зараз він розійдеться і нарешті добереться до суперника на регулярній основі. Але не тут-то було.

Наступний раунд розпочався так, ніби нічого не було. Адамес знову забрав свою дистанцію, знову почав зустрічати та не пускати суперника ближче. Важкий джеб, аперкот та бокові на середній. Дерев’янченко намагався прорватися, але його кулаки не несли тієї сили, яка б здивувала супротивника. А темпу та роботи ніг не вистачало, щоб розкручувати опонента.

Чим ближчими ставали фінальні раунди - тим ставало очевиднішим, що тут або перемога нокаутом, або перемоги не бачити. Можна було сподіватися, що постійні атаки та працездатність українця хоч якось здивують суддів, але це були лише надії, не обґрунтовані нічим.

При цьому сподіватися на удар теж не доводилося. Сергій бив і влучав добре, але це майже ніколи не впливало на суперника. Кілька разів за весь поєдинок стало очевидним, що Адамесу неприємно, коли прилітає, але на регулярній основі такого не було. Дерев’янченко міг розраховувати на дострокову перемогу лише у разі серійних влучень, а суперник просто не давав їх проводити.

Останній раунд – остання надія. Дев'ятий Дерев'янченко провів пристойно, хоч і програв. В останньому мав шанс забрати перемогу, якби дістав і добив. Не вийшло ані першого, ані другого, хоча трихвилинка пройшла добре. Декілька влучень Сергія явно були неприємні майбутньому переможцю, але на цьому все.

Судді гідно оцінили Деревянченка. Один навіть побачив нічию – 95-95. Після його вердикту теплилася надія, що реально не програти. Але ні. Двоє інших віддали Карлосу Адамесу.

Чергова поразка Дерев'янченка, яка порушує все те саме питання.

Що тепер?

Українця давно випроводжують на пенсію. Останні три роки – точно. І у 33 він уже пенсіонер, і зараз у 36 – теж. Але тоді це, швидше, були побоювання, а зараз реальні факти.

Після поєдинку з Джейкобсом Дерев’янченко отримав ще багато шансів. З п'яти поєдинків три були проти визнаних топів та два проти дуже міцних суперників. В результаті чотири поразки і одна дуже близька перемога. Чи не переоцінили ми Сергія?

З Адамесом все буде нормально. Тепер він може вимагати від Мунгії поєдинку за статус претендента. Якщо виграє – шана та бій за титул. Карлосу це під силу. Якщо програє – добре заробить.

А ось Сергія точно переоцінили ті, хто вважав його топом. Дерев'янченко у топ-10 ваги, це так. За якістю боксу, націленістю на результат, але не за результатами. Українець дає бій усім, але не перемагає. Саме це відрізняє хороших боксерів від топових. Другі завжди вичавлюють результат. Або якщо не завжди, то в більшості поєдинків.

У Дерев'янченка не так багато варіантів. Або залишатися та сподіватися, або шукати собі нове заняття. Залишатися - точно означає ризикувати і майже точно програвати. У середній вазі вистачає і топів, і навколотопів, і молоді, яка може дати бій не гірше за Адамеса і того ж Чарло. Причому всі вони набагато більші за українця.

Дерев’янченку у 36 років уже не так просто боксувати в тому ж темпі, що й проти Головкіна. Та й, на відміну від Геннадія, решта не дає таких шансів вийти на комфортну дистанцію та боксувати у зручному для себе темпі.

Далі буде лише важче, адже Сергій стає дедалі старшим, витривалість падатиме, а опоненти ставатимуть дедалі молодшими.

Непоганий варіант - постаратися отримати поєдинок з умовним Юбенком або іншим навколочемпіонським суперником, зігравши на своїй видовищності та імені, яке все ще є вагомим. Чи вийде тепер – залежить тільки від менеджера та промоутера.

Сам Сергій зробив усе і навіть трохи більше, щоб залишитись в історії українського боксу та пам'яті фанатів, як справжній воїн.