Футбол на Олімпіадах. Українське підґрунтя, єврозасуха і всі чемпіони

Сьогодні, 24 липня, о 20:00 за київським часом збірна України зіграє перший у своїй історії матч футбольного олімпійського турніру. Суперником буде команда Іраку. Формат турніру традиційний: 16 команд, складені з гравців, не старших 23-х років, зіграють за традиційною для останніх Олімпіад формулою — спершу у чотирьох квартетах визначать вісімку чвертьфіналістів, а потім поведуть боротьбу за медалі у матчах на виліт.

Ми вперше граємо в футбол на Іграх незалежною командою. Але то не означає, що українських футболістів на Олімпіадах досі не було. Були і навіть ставали чемпіонами.

Український слід

Класичний «соккер» ніколи не був ядром олімпійської програми. Хоча свої легендарні миті, котрі увійшли до числа найяскравіших сторінок Олімпіад, є і в футболі. Наприклад, для більшості українців Ігри-1988 у Сеулі асоціюються з перемогою футбольної збірної СССР під керівництвом киянина Анатолія Бишовця. Лідерами тієї команди теж були українці – Олексій Михайличенко, Вадим Тищенко, Володимир Лютий, Володимир Татарчук, Олексій Чередник. Плюс Євген Яровенко, котрий став для нас своїм після переїзду з Казахстану. Футбольний фінал Олімпіади в Сеулі, де совєцька команда обіграла 2:1 Бразилію з майбутніми чемпіонами світу Ромаріо, Бебето, Таффарелом і Жоржіньо, а також легендарним Карекою в ​​складі, став одним з найбільш пам’ятних в історії Ігор. Варто також додати, що крім вище згадуваної п’ятірки, Олімпіаду з українських футболістів у 1956 році вигравав уродженець Мукачева Йожеф Беца.

Ще 18 українських футболістів у різні роки були бронзовими призерами Олімпіад. У Мюнхені-1972 на третій щабель п’єдесталу підіймалися Євген Рудаков, Володимир Капличний, Йожеф Сабо, Віктор Колотов, Анатолій Куксов, Олег Блохін і Володимир Онищенко.

Через чотири роки в Монреалі ті ж бронзові нагороди здобуло, по суті, київське «Динамо» під керівництвом динамівських тренерів Валерія Лобановського і Олега Базилевича, котрим після успіхів киян у Кубку кубків і Суперкубку УЄФА в 1975-му довірили готувати національну збірну СССР до Євро-1976, а олімпійську команду — до Ігор того ж року. Причому пріоритетом була саме Олімпіада. Щоб ймовірність перемоги була вищою, до лав «Динамо» з московського «Спартака» і донецького «Шахтаря» за сприяння згори перевели відповідно воротаря Олександра Прохорова і оборонця Віктора Звягінцева, а чемпіонат СССР у повноцінному режимі в тому році не проводився. Команди впродовж року зіграли дві першості за одноколовою системою.

Тож вийшло, що з некиян у складі олімпійської команди СССР зразка 1976 року були лише хавбек Алєксандр Мінаєв з московського «Динамо», диспетчер Давид Кіпіані з «Динамо» тбіліського, нападник Владімір Федоров із ташкентського «Пахтакора», а також воротар Владімір Астаповський і форвард Леонід Назаренко з московського ЦСКА. Крім Прохорова і Звягінцева, київський клуб представляли оборонці Михайло Фоменко, Стефан Решко, Віктор Матвієнко, Володимир Трошкін, півоборонці Анатолій Коньков, Віктор Колотов, Володимир Веремеєв, Леонід Буряк, нападники Олег Блохін і Володимир Онищенко. Після того, як ця зіркова команда, пожертвувавши во ім’я здобуття олімпійського золота чвертьфіналом Кубка чемпіонів проти французького «Сент-Етьєна» і протистоянням з Чехословаччиною в 1/4 фіналу Євро, спромоглася лише на бронзу, не обійшлося без оргвисновків, які призвели до відставки з посади тренера «Динамо» Базилевича.

Через чотири роки на Олімпіаді в Москві в керованій москвичем Константіном Бєсковим команді українців у складі було лише двоє — динамівці Володимир Безсонов і Сергій Балтача. Результат виявився ідентичним — бронза.

Цікаво, що перші футболісти, виховані на українських теренах, виступали на Олімпіаді не під совєцьким червоним стягом. В Парижі-1924 у складі збірної Польщі грали три представники львівських клубів — Мечислав Батш і Вацлав Кухар з «Поґоні», а також Юліуш Міллер з «Чарни». Причому у Львові тоді були впевнені, що краківський тренер Адам Обрубанскі сформував склад «Кадри» занадто упереджено. Львівський футбол тоді був у Польщі на провідних ролях й відповідно на місце в олімпійській команді заслуговувало значно більше уродженців міста Лева. Зрештою, участь поляків в Іграх-1924 обмежилася одним матчем, який вони програли 0:5 угорцям.

...27 липня 1976-го збірна СССР проводила в Монреалі півфінальний поєдинок олімпійського футбольного турніру проти команди Німецької народної республіки. Під час цієї гри трапився неординарний епізод, якого на екранах совєцького телебачення, звісно, не помітили. 20-річний український діяспорянин Данило Мигаль вибіг на поле у вишиванці і зі словами "Свободу Україні" станцював гопака з українським стягом у руках. Знаєте, що найсумніше? Що всі «переважно українці з київського «Динамо», які виступали в цьому матчі, не згадують про той випадок взагалі нічого. Всі як один, коли їх про це запитував, кажуть, що нічого схожого не пам’ятають. Шкода, що в українських спортовців така вибіркова пам’ять.

До наших днів Данило Мигаль не дожив. Він упокоївся цьогоріч, 8 березня, в 68-річному віці. Відрадно, що той стяг, з яким Данило вибігав на поле стадіону в Монреалі, 23 серпня 2022-го, в День національного прапора був піднятий на честь відкриття чемпіонату України з футболу, а президент України Зеленський згадав про вчинок Мигаля 46-річної давнини у святковій промові.

Ще через два роки Україна вперше стартує на футбольному турнірі Олімпіади. Шкода лишень, що провідні Українські футболісти разом із провідними клубами нашої держави поставилися до історичної миті без належної поваги. Ні київське «Динамо», ні донецький «Шахтар» своїх провідних футболістів на Ігри не відпустили. Не поїхали на Олімпіаду і українські представники з топ-чемпіонатів – Анатолій Трубін, Андрій Лунін, Віталій Миколенко, Артем Довбик, Віктор Циганков, Михайло Мудрик. Усі стверджують, що їх не відпустили клуби. Інша річ, чи намагалася наша Федерація з цими клубами домовитися? Ще один гравець – Ілля Забарний з англійського Брайтона» – відмовився від участі в Іграх особисто, мотивувавши це рішення тим, що не встигне підготуватися до клубного сезону. Погодьтеся, дивна логіка людей, які в той час, коли більшість українців чоловічої статі воюють чи готуються воювати, виїхали за кордон грати в футбол, але відмовляються захищати честь країни на головному старті чотириріччя.

Тоді як наші суперники за груповим турніром зібрали дуже пристойні й навіть імениті склади. За Аргентину виступатиме відразу три чинні чемпіони світу – воротар Херонімо Руллі, оборонець Ніколас Отаменді і нападник Хуліан Альварес. Два тижні тому вони стали переможцями Копа Амеріка. Втомившись, вочевидь трішки більше, ніж Забарний під час турпоїздки на Євро-2024, де українці вибули після трьох матчів групового турніру. Дуже сильну команду збірали й марокканці. Зрештою, хочеться вірити, що ті футболісти, які є в обоймі у Ротаня, зможуть створити диво і втерти носа всім відказникам.

Нагода виграти щось суттєве

Взагалі, Олімпіада стала певною компенсацією для багатьох найбільших зірок світового футболу, котрі в силу різних обставин жодного разу не перемагали на чемпіонатах світу та Європи. Скажімо, чемпіонами Ігор-1952 в Гельсінкі стала Aranycsapat (золота команда), видатна збірна Угорщини з Дьюлою Грошічем, Ференцом Пушкашем, Нандором Гідеґкуті, Золтаном Цібором, Шандором Кочішем, Йожефом Божиком у складі. А в уже згадуваному 1972-му в Мюнхені першою була геніальна «Кадра» під керівництвом Казімєжа Ґурскі. Поляки досі зі щемом у серці згадують два голи Казімєжа Дейни у фінальному матчу проти угорців.

Нарешті, не варто зайвий раз говорити, якими подіями були перемоги на Олімпіадах 1996-го і 2000-го років відповідно для збірних Нігерії і Камеруну, перших збірних з Чорного континенту, які здобули золото Ігор.

Яскраву крапку в своїй славній молодіжній біографії 20 років тому поставили аргентинці. Карлос Тевес, Хав’єр Савіола, Хав’єр Маскерано, Фабріціо Колоччіні, Андрес Д’Алессандро – ці хлопці виграли всілякі юніорсько-кадетські титули, вінчавши їх чудовою перемогою на Іграх в Афінах. Здається, завжди будуть пишатися олімпійським золотом і досвідчені Роберто Айяла і Кілі Ґонсалес, котрі брали участь в грецькій столиці за допустимою квотою в три гравці, старші 23-х років.

Через чотири роки в Пекіні Аргентина знову виграла, а в її складі виблискували Ліонель Мессі, Анхель Ді Марія, Серхіо Аґуеро, Хуан Рікельме, майбутній гравець харківського «Металіста» Хосе Соса. З чемпіонського складу афінського зразка на Олімпіаді-2008 виступав лише Маскерано.

Зняття прокляття

Натомість Бразилія перервала прокляття Олімпіад лише вісім років тому, на домашніх Іграх у Ріо-де-Жанейро. Неймовірно, але до того серед переможців Олімпіад бразильців не було жодного разу. Найсильніша футбольна держава кілька разів зупинялася в кроці від мети. Про Сеул-1988 ми вже згадували вище. А в 1996-му в команду були запрошені всі головні зірки – Бебето, Роналдо, Роберто Карлос, Алдаїр, Рівалдо, Жуніньо. Здавалося, цю Бразилію не зупинить ніхто. Але сенсацію в півфіналі створили нігерійці. Їхній лідер Нванкво Кану спочатку зрівняв рахунок на 90-й хвилині (3:3), а на четвертій хвилині додаткового часу забив «золотий» гол. У 2008-му команду, яку тренував Карлос Дунґа, теж у півфіналі розгромили аргентинці – 3:0. Рональдіньо й Дієґо виявилися безсилими проти Мессі, Аґуеро, Рікельме й компанії.

В збірній Бразилії зразка Лондона-2012 квоту з трьох гравців, котрі старші 23-х років, заповнили бомбардир «Порту» Галк, а також оборонці Тьяго Сілва з «Парі Сен-Жермена» й Марсело з «Реалу». Окрім того, в складі бразильців виділялися нападники Пато з «Мілана» та Неймар, який тоді представляв «Сантос», а також оборонець «Манчестер Юнайтед» Рафаель. Проте і ця зіркова дружина обмежилася лише сріблом. У фіналі бразильці поступилися 1:2 мексиканцям. На м’яч Галка «ацтеки» відповіли дублем Орібе Перальти.

За іронією долі, прокляття бразильцям вдалося зняти тоді, коли дійсно зіркового складу їм зібрати не вдалося. Дуґласа Косту на домашню Олімпіаду-2016 тоді не відпустила зі своїх лав німецька «Баварія», Фред залишився в Україні, щоб не забити пенальті в післяматчевій серії, в якій «Шахтар» поступився швейцарському «Янґ Бойз» у кваліфікації Ліги чемпіонів. Головною зіркою команди був Неймар. Крім нього, виділялися оборонець Маркіньос із «ПСЖ», гравець італійського «Лаціо» Феліпе Андерсон. У фінальному матчі Бразилія перемогла німців після нічиєї 1:1 в ігровий час у серії пенальті.

В Токіо-2020 три роки тому Бразилія перемогла вдруге поспіль. У фінальному матчі очолювана Андре Жардіном команда здолала в екстра-таймі 2:1 іспанців на чолі з нині уже легендарним Луїсом де ла Фуенте, з переможцям Євро-2024 Унаї Сімоном, Марком Кукурельєю, Мікелем Меріно, Мікелем Оярсабалем, Педрі та Дані Ольмо у складі. На 38-й хвилині першого тайму Рішарлісон міг вивести бразильців уперед, але не реалізував пенальті. Зрештою, вже в компенсований арбітром до першого тайму час відзначився Матеус Кунья. Врятував Іспанію на 61-й хвилині Мікель Оярсабаль. Але на 108-й хвилині Мальком приніс Бразилії перемогу. Прикметно, що склад бразильців був далеко не таким зірковим, як у іспанців. Найіменитішим у їх складі був оборонець Дані Альвес, якому на той час було вже 38. Також, крім Рішарлісона, виділити можна нинішнього гравця «Манчестер Юнайтед», а тоді нападника «Аякса» Антоні.

Зауважимо, що втретє поспіль бразильці виграти Олімпіаду не зможуть, оскільки не змогли відібратися на Ігри в Парижі. Попереднього разу олімпійський футбольний турнір обходився без Бразилії 20 років тому, в Афінах-2004.

Політика і спортивний принцип

Здається, не проти б поповнити свою видатну колекцію трофеїв золотом Олімпіади такі геніальні гравці, як Кройфф або Платіні, Ґерд Мюллер або Пеле. Але в роки їхнього розквіту Ігри існували виключно для футболістів-аматорів. Для країн соцтабору така заборона, правда, ніколи не була перешкодою – в їхніх складах незмінно грали «робітники заводів і фабрик» Блохін, Буряк, Любаньскі, Лято, Курбювайт та інші зірки першої величини. Демократичні ж держави канонів МОК дотримувалися сумлінно. Тому й не варто дивуватися, що всі Ігри з 1952-го по 1980-й роки включно виграли соціалістичні країни.

Лише в 1984-му їхню гегемонію перервала Франція в молодіжному складі. Та й то швидше через те, що соцтабір бойкотував Ігри в Лос-Анджелесі. І тільки з введенням правила, згідно з яким в Олімпіадах беруть участь футболісти не старші 23-х років, переможець визначається дійсно за спортивним принципом. Втім, залучити найсильніших гравців цієї вікової групи більшості збірних важко. Особливо тим олімпійським командам, чиї представники представляють провідні європейські клуби. Додаткових складнощів додає той факт, що олімпійський турнір, як правило, відбувається після чемпіонату Європи і Копа Амеріка.

Поміж учасників майбутнього олімпійського турніру найперспективнішим виглядає склад господарів, збірної Франції. Капітаном «Ле бльо», яких очолює легендарний Тьєррі Анрі, є 33-річний нападник ліонського «Олімпіка» Александр Ляказетт. Виділяються й інші форварди. Жан-Філіпп Матета та Майкл Олісе гарно проявили себе в попередньому сезоні за «Крістал Пелас». 22-річний Олісе, щоправда, вже їде на Ігри в статусі новачка мюнхенської «Баварії». Арно Калімуендо в сезоні-2023/2024 забив 10 м’ячів у Лізі 1 за «Ренн». Очікується, що на цих Іграх зможе розкритися сповна перспективни хавбек «Челсі» Леслі Уґочукву.

За іменами виділяється на загальному тлі також збірна Аргентини, яку очолює дворазовий олімпійський чемпіон Хав’єр Маскерано. Крім згадуваних уже Руллі, Отаменді й Хуліана Альвареса, увагу треба звернути на 21-річного нападника Джуліано Сімеоне з іспанського «Алавеса», сина наставника мадридського «Атлетіко» Дієґо Сімеоне, а також на 18-річного Клаудіо Ечеверрі, хавбека «Рівер Плейта», якого вже підписав «Манчестер Сіті». Торік Клаудіо з п’ятьма голами став найкращим бомбардиром Копа Амеріка U17. Тепер настав час проявляти себе на дорослішому рівні.

Іспанія, яку тренує Санті Денія, натомість привезла у Францію не такий зірковий, як на попередніх Іграх склад. Лідером команди вочевидь буде 24-річний новачок «Жирони» Абель Руїс, котрий, на відміну від довбиків-циганкових, на Олімпіаду поїхати зміг. Як і провідний оборонець біло-червоних Міґель Ґутьєррес, до речі, також. Разом з Санті Денією Міґель у 2017-му став чемпіоном Європи U17, а через два роки повторив це досягнення зі збірною U19. Цим дублем відзначилися також оборонець «Барселони» Ерік Ґарсія, котрий три роки тому долучився до здобуття олімпійського срібла в команді де ла Фуенте, а також Серхіо Ґомес, котрий після двох років у статусі резервіста в «МанСіті» перебрався в «Реал Сосьєдад» і Хуан Міранда, котрий влітку перйшов з «Бетіса» в «Болонью». Новоспечених чемпіонів Європи в олімпійській команді Іспанії двоє: плеймейкер «Вільярреала» Алекс Баена і хавбек «Барселони» Фермін Лопес.

Зрештою, практика демонструє, що в «Фурії Рохи» працюють не імена, а система. Немає сумнівів, що ця команда здатна повторити золотий успіх Іспанії на Іграх у Барселоні-1992. Та Олімпіада відкрила світу майбутніх футбольних зірок – Альберта Феррера, Абелардо Фернандеса, Хосепа Ґвардіолу, Луїса Енріке. Вони в складі збірної Іспанії перемогли в драматичному фіналі з рахунком 3:2 Польщу. До слова, та перемога «Фурії Рохи» була понині останньою європейською вершиною в футбольних турнірах Олімпіад. Наступних двоє Ігор виграли африканці, а потім настала ера представників Америки.

На завершення до вашої уваги повна чемпіонська статистика – всі переможці Олімпіад з чоловічого футболу. Відзначимо, що в історії було лише 13 дворазових олімпійських чемпіонів з футболу – британці Артур Беррі і Вівіан Джон Вудворд, уругвайці Андрес Маццалі, Хосе Насацці, Педро Аріспе, Хосе Андраде, Ектор Скароне, Сантос Урдінаран, Педро Сеа і Педро Петроне, угорці Дечо Новак і Антал Дунаї, а також вище згадуваний аргентинець Хав’єр Маскерано. Переможець Ігор-1920 бельгієць Луїс ван Еґе відзначився тим, що в 1932-му брав участь у зимовій Олімпіаді як бобслеїст у складі дуету.

Всі чемпіони Ігор з футболу

Париж-1900

Великобританія: Джон Джонс, Клод Букенем, Вільям Ґослінґ, Альфред Кларк, Том Баррідж, Білл Квеш, Артур Тарнер, Ф. Дж. Спекмен, Дж. Ніколас, Джеймс Зілі, А. Еслем

Сент-Луїс-1904

Канада: Ернест Лінтон, Джордж Дакер, Джон Ґоурлі, Джек Фрезер, Альберт Джонсон, Боббі Лейн, Томас Тейлор, Фред Стіп, Алекс Голл, Ґордон Макдональд, Вільям Твейтс, Ред Ендерсон, Отто Крістмен

Лондон-1908

Великобританія: Орес Бейлі, Волтер Корбетт, Герберт Сміт, Кеннет Гант, Фредрік Чепмен, Роберт Говкс, Артур Беррі, Вівіан Вудворд, Геррі Степлі, Клайд Парнелл, Гарольд Ердмен

Стокгольм-1912

Великобританія: Рональд Бребнер; Айвор Шарп, Ґордон Ор, Вівіан Вудворд, Артур Беррі, Джозеф Дінс, Тед Енні, Генрі Літтлворт, Артур Найт, Томас Барн, Дуґлас Маквіртер, Гарольд Стампер, Гарольд Волден, Едвард Райт

Легенда «Тоттнема» і «Челсі», дворазовий олімпійський чемпіон Вівіан Вудворд

Антверпен-1920

Бельгія: Єн де Бі; Арманд Швартенброкс, Оскар Вербік, Джозеф Муш, Еміл Ганс, Андре Фіренс, Луї ван Еґе, Рік Ларно, Матьє Браґар, Роберт Копі, Дезер Бастен, Фелікс Балаю, Джордж Эбден, Фернан Нісо. Тренер – Рауль Дафресне

Париж-1924

Уругвай: Андрес Маццалі; Хосе Леандро Андраде, Педро Аріспе, Педро Каселья, Педро Сеа, Луїс Кяппара, Педро Ечеґоєн, Альфредо Г’єрра, Хосе Насацці, Хосе Найя, Педро Петроне, Анхел Романо, Соіло Салдомбід, Ектор Скароне, Паскуал Сомма, Умберто Томассіна, Антоніо Урдінаран, Сантос Урдінаран, Фермін Уріарте, Хосе Відаль, Альфредо Сібеккі, Педро Сіньоне. Тренер – Ернесто Фіґолі

Амстердам-1928

Уругвай: Андрес Маццалі, Фаусто Батіньяні; Хосе Насацці, Хуан Піріс, Педро Аріспе, Домінґо Техера, Адемар Канавессі, Альваро Ґестідо, Лоренцо Фернандес, Хосе Леандро Андраде, Венасіо Бартібас, Анхел Мелоньо, Сантос Урдінаран, Хуан Педро Арремон, Ектор Скароне, Педро Сеа, Рене Борхас, Петро Петроне, Хуан Пеґріно Ансельмо, Ектор Кастро, Антоніо Камполо, Роберто Фіґероа. Тренер – Прімо Джянотті

Берлін-1936

Італія: Бруно Вентуріні; Альфредо Фоні, П’єтро Рава, Джузеппе Бальдо, Акілле Піччіні, Уґо Локателлі, Анібале Фроззі, Ліберо Маркіні, Луїджі Скарабелло, Карло Б’яджі, Джуліо Капеллі, Альфонсо Неґро, Серджіо Бертоні, Франческо Джабріотті. Тренер – Віторіо Поццо

Лондон-1948

Швеція: Торстен Ліндберґ, Еґон Йонссон; Кнут Нордаль, Ерік Нільссон, Бірґен Русенґрен, Бертіль Нордаль, Суне Андерссон, К’єль Русен, Ґуннар Ґрен, Ґуннар Нордаль, Генрі Карлссон, Нільс Лідгольм, Борьє Ландер, Руне Емануельссон, Калле Свенссон, Пер Бенґтссон, Стеллан Нільссон, Стіґ Ністром. Тренер – Рудольф Кок

Гельсінкі-1952

Угорщина: Дюла Грошіч, Ласло Будаї; Єно Бузанскі, Єно Далнокі, Міхай Лантош, Дьюла Лорант, Йожеф Божик, Шандор Кочіш, Нандор Гідеґкуті, Ференц Пушкаш, Золтан Цібор, Йожеф Закаріаш, Лайош Чордаш, Петер Палоташ, Імре Ковач. Тренер – Ґустав Шебеш

Мельбурн-1956

СРСР: Лев Яшин, Борис Разинський; Микола Тищенко, Михайло Огоньков, Олексій Парамонов, Анатолій Башашкін, Ігор Нетто, Борис Татушин, Анатолій Ісаєв, Едуард Стрельцов, Валентин Іванов, Володимир Рижкін, Борис Кузнєцов, Йожеф Беца, Сергій Сальников, Анатолій Масленкін, Анатолій Ільїн, Микита Симонян, Юрій Беляєв, Анатолій Порхунов. Тренер – Гаврило Качалін

Рим-1960

Югославія: Андрія Анковіч, Мілутін Шошкіч; Владімір Дурковіч, Мілан Ґаліч, Фахрудін Юсуфі, Томіслав Кнез, Бора Костіч, Александар Козліна, Душан Маравіч, Желійко Матуш, Желійко Перушіч, Новак Роґановіч, Велімір Сомболац, Сільвестер Такач, Блаґоя Відініч, Анте Жанетіч, Звонко Беґо, Зарко Ніколіч. Тренер – Любомир Ловріч

Токіо-1964

Угорщина: Антал Шентміхай, Йожеф Ґелеї; Дечо Новак, Кальман Ігаш, Ґустав Сепеші, Арпад Орбан, Ференц Ноґраді, Янош Фаркаш, Тібор Чернаї, Ференц Бене, Імре Комора, Шандор Катона, Карой Палотаї, Золтан Варга, Бено Капошта, Іштван Надь, Дьордь Надь, Анатал Дунаї, Пал Орош. Тренер – Лайош Бароті

Мехіко-1968

Угорщина: Карой Фатер, Золтан Шарка; Дечо Новак, Лайош Дрестяк-Дунаї, Міклош Панчіч, Іван Менцель, Лайош Сюч, Ласло Фазекаш, Антал Дунаї, Ласло Надь, Ерно Носко, Іштван Югас, Лайош Кочіш, Іштван Башті, Міклош Шалаї, Іштван Шаркозі, Ласло Кеґловіч, Золтан Сарка. Тренер – Карой Сос

Мюнхен-1972

Польща: Губерт Костка, Маріан Шея; Збіґнєв Ґут, Єжи Ґорґонь, Зиґмунт Анчок, Леслав Цмікевіч, Зиґмунт Мащик, Єжи Краска, Казімєж Дейна, Зіґфрід Шолтисик, Влодзімєж Любаньскі, Роберт Ґадоха, Ришард Шимчак, Йоахім Маркс, Антоні Шимановскі, Ґжеґож Лято, Маріан Остафінскі, Казімеж Кмєцік, Анджей Яросік. Тренер – Казімєж Гурскі

Монреаль-1976

НДР: Юрґен Крой, Ганс-Ульріх Ґрапентін; Вільфред Ґрьобнер, Ґерд Вебер, Ганс-Юрґен Дьорнер, Конрад Вайзе, Лотар Курбювайт, Райнгард Лаук, Райнгард Гефнер, Ганс-Юрґен Рідіґер, Бернд Бранш, Мартін Гоффманн, Ґерт Кіше, Вольфрам Льове, Гартмут Шаде, Ґерт Гайдлер, Дітер Рідель. Тренер – Ґеорґ Бушнер

Москва-1980

Чехословаччина: Станіслав Земан, Ярослав Нетолічка; Людек Мацела, Йозеф Мазура, Лібор Радімец, Зденек Риґел, Петер НЧємец, Ладіслав Візек, Ян Берґер, Їнджіх Свобода, Любош Поклуда, Вернер Лічка, Ростіслав Вацлавічек, Олджіх Ротт, Франтішек Штамбахер, Франтішек Кунзо, Зденек Шрайнер. Тренер – Франтішек Гавранек

Лос-Анджелес-1984

Франція: Альбер Руст, Мішель Бенсуссан; Вільям Айяш, Мішель Бібар, Домінік Бійота, Франсуа Бріссон, Патрік Кубайне, Філіпп Жанноль, Ґай Лякомб, Жан-Клод Лемоль, Жан-Філіпп Рор, Дідьє Сенак, Жан-Крістоф Тувенель, Хосе Туре, Даніель Сюреб, Жан-Луї Занон, Патріс Жаранд. Тренер – Анрі Мішель

Сеул-1988

СРСР: Дмитро Харін, Олексій Прудников; Ґела Кеташвілі, Ігор Скляров, Олексій Чередник, Арвідас Яноніс, Вадим Тищенко, Євген Кузнецов, Ігор Пономарьов, Олександр Бородюк, Ігор Добровольський, Володимир Лютий, Євген Яровенко, Сергій Фокін, Володимир Татарчук, Олексій Михайличенко, Віктор Лосєв, Юрій Савичев, Армінас Нарбековас, Сергій Горлукович. Тренер – Анатолій Бишовець

Барселона-1992

Іспанія: Тоні, Сантьяґо Каньїсарес; Альберт Феррер, Мікель Ласа, Роберто Солосабаль, Хуанма Лопес, Луїс Енріке Мартінес, Хосеп Ґвардіола, Абелардо Фернандес, Рафа Берґес, Кіко, Альфонсо Перес, Хосе Еміліо Амавіска, Давід Вільябона, Хав’єр Манхарін, Пако, Ґабріель Відаль, Франсіско Солер, Міґель Ернандес, Антоніо Пінілья. Тренер – Вісенте Мейра

Атланта-1996

Нігерія: Джозеф Досу, Еммануель Бабаяро; Селестін Бабаяро, Тарібо Вест, Нванкво Кану, Уче Окечукву, Еммануель Амуніке, Тіджані Бабангіда, Вілсон Орума, Теслім Фатусі, Авґустін Окоча, Віктор Ікпеба, Обафемі Абіодун, Ґарба Лаваль, Даніель Амокачі, Санді Олісе, Кінґслі Обікву, Мобі Опараку. Тренер – Жо Бонфрере

Сідней-2000

Камерун: Ідрісс Камені, Серж Мімпо; Самуель Ето’O, Клемен Беу, Арон Нґуімба, Жоель Епалле, Модест М’бамі, Патріс Абанда, Ніколас Альнуджі, Даніель Беконо, Серж Бранко, Лорен Бесан Етаме, Патрік М’бома, Альберт Мейонґ, Даніель Нґом Коме, Джеремі Нджитап, Патрік Суффо, П’єрр Воме. Тренер – Жан-Поль Аконо

Афіни-2004

Аргентина: Ґерман Люкс, Вільфредо Кабальєро; Роберто Айяла, Фабріціо Колоччіні, Ґабріель Гайнце, Луїс Ґонсалес, Хав’єр Маскерано, Ніколас Медіна, Андрес Д'Алессандро, Карлос Тевес, Клементе Родрігес, Хав’єр Савіола, Кілі Ґонсалес, Сезар Дельґадо, Маріано Ґонсалес, Мауро Росалес, Леандро Фернандес, Лучо Фіґероа, Ніколас Бурдіссо. Тренер – Марсело Б’єльса

Пекін-2008

Аргентина: Серхіо Ромеро, Оскар Устарі, Ніколас Наварро; Есек’єль Ґарай, Лусіано Монсон, Пабло Сабалета, Фернандо Ґаґо, Хуан Рікельме, Анхель Ді Марія, Ніколас Пареха, Хав’єр Маскерано, Ліонель Мессі, Серхіо Аґуеро, Хосе Соса, Евер Банеґа, Есек’єль Лавессі, Федеріко Фасіо, Лаутаро Акоста, Дієґо Буонанотте. Тренер – Серхіо Батіста

Лондон-2012

Мексика: Хосе Корона, Хосе Родріґес; Ісраель Хіменес, Карлос Сальсідо, Гірам Мієр, Дарвін Чавес, Ектор Еррера, Хав’єр Кортес, Марко Фабіан, Орібе Перальта, Джовані дос Сантос, Хав’єр Акіно, Дієґо Рейєс, Хорхе Енрікес, Нестор Відріо, Міґель Понсе, Нестор Араухо, Рауль Хіменес. Тренер – Луїс Фернандо Тена

Ріо-де-Жанейро-2016

Бразилія: Вевертон, Вілсон; Вільям, Ґабріел Барбоза, Ґабріел Жезус, Дуґлас Сантос, Зека, Луан, Луан Ґарсія, Маркіньос, Неймар, Рафінья, Ренато Авґусто, Родріґо Доурадо, Родріґо Кайо, Тьяґо Майя, Волас, Феліпе Андерсон. Тренер — Рожеріо Мікале

Токіо-2020

Бразилія: Сантос, Брено, Лукан; Ґабріел Меніно, Дієґо Карлос, Рікардо, Дуґлас Луїс, Ґільєрме Арана, Пауліньо, Бруно Ґімарайнш, Матеус Кунья, Рішарлісон, Антоні, Дані Альвес, Бруно Фукс, Ніно, Абнер, Малком, Матеус Енріке, Рейнієр, Клаудіньо, Ґабріел Мартінеллі. Тренер - Андре Жардін