Загартовані вогнем. Українці на білих Олімпіадах між світовими війнами

До старту 25-ї зимової Олімпіади залишається менше двох тижнів. Вже відомо, що українська команда буде представлена в Мілані й Кортіні 42-ма атлетами. Бувало в нашій історії більше, а бувало й менше. Незалежною командою Україна буде представлена на «білій» Олімпіаді вдев’яте. Зрештою, уродженці України чи етнічні українці виступали на всіх 24-ти Іграх без винятку. Зокрема до Другої світової війни, коли совєцькі комуняки, під ярмом яких знаходилася більша частина українських земель, закрилися від решти світу в своєму резервуарі. У цьому матеріалі розповідаємо про людей, які виступали на перших чотирьох зимових Олімпіадах і про те, як склалися їхні долі. На життя більшості з них значний відбиток наклали війни.

Шамоні-1924

Львівський футболіст у ролі лижника

Першим українцем, який брав участь у зимових Олімпійських іграх-1924 у французькому Шамоні був львів’янин Степан Вітковський. У Францію Степан їхав у складі команди військового лижного патруля, проте цього виду не виявилося в офіційній програмі Ігор. Та оскільки шість країн своїх представників прислали, перегони «поза конкурсом» відбулися. Ліпше б для поляків вони не відбулися, бо «бяло-червоні» на незнайомій і дуже важкій трасі радше мучилися, ніж змагалися. Вітковський навіть втратив по ходу дистанції свідомість, але отямившись, продовжив виступ. У підсумку муки поляків закінчилися достроково, після того, як командир патруля поламав лижі.

Того ж дня після обіду Вітковський стартував на марафонські лижній дистанції на 50 кілометрів. На такі довгі дистанції Вітковський ніколи не бігав, але заповзявся закінчити бодай одну олімпійську дисципліну, тому набравшись відваги, вийшов на старт. Мороз сягав 18 °C, дванадцять учасників зійшли з дистанції, першим фінішував триразовий чемпіон Шамоні норвежець Торлейф Гауґ. Вітковський, як писала львівська преса, «біг на якихось античних нартах із довгими палицями і мав дорогою чимало пригод. На трасі він кілька разів падав, по тому зламав лижу, але й далі пересувався — на одній — доти, доки якийсь глядач не позичив йому своєї. Та все-таки фінішував, хоча й останнім (21-м), відставши від переможця більше як на 2 години».

Взагалі є Степан Вітковський взимку мав профіль біатлоніста, а загал знав його як футболіста львівського клубу «Чарні». За цю команду центральний півоборонець з хорошими фізичними даними провів п'ять лігових сезонів (1927-1931), зіграв 98 матчів та забив 5 м’ячів. Він був найстаршим гравцем команди і закінчив виступи в 39 років. Вітковський був власником популярного серед лижників пансіонату в Славському на Львівщині. Окрім гірськолижної траси та доріжок для лижних прогулянок тоді у Славському був збудований 45-метровий трамплін.

Помер Степан Вітковський 44-річним, 29 травня 1937 року в Стрию. Він став жертвою епідемії черевного тифу.

Додамо, що в Шамоні-1924 виступав також американець українського походження Валентин Білас, котрий посів шосте місце на дистанції 5000 метрів зі швидкісного бігу на ковзанах. Але про нього – нижче.

Сент-Моріц-1928

Лижник зі Львова, який воював проти України

На зимових II Олімпійських іграх за Польщу виступало два уродженці України. Львів’янин Францішек Кава став 27-м у лижних перегонах на 50 км. Варто зауважити, що українцем Францішека назвати складно. Але його доля цікава і показова для багатьох людей того часу. Не дивлячись на 13-річний вік, Кава у 1914-му був прийнятий до Польських легіонів і брав участь у зимових Карпатських та Бессарабських кампаніях під час Першої світової війни. Після завершення бойових дій Францішек був звільнений з війська через молодість. Але в травні 1919-го Кава вже повноцінно став до лав Войска польського і воював у польсько-українській та польсько-совєцькій війнах. Спортом Францішек зайнявся лише після демобілізації в 1921-му.

Кава був дуже сильним легкоатлетом, чемпіоном Польщі з бігу на 1500 м, срібним та бронзовим призером – на 800-метрівці. Та як легкоатлет він на Олімпіаді не виступав, натомість пробився в олімпійську збірну як лижник.

Францішек був студентом Львівської політехніки, але не закінчив навчання через фінансові труднощі і повернувся до війська, де станом на 1935 рік був лейтенантом запасу. А в 1939-му Польща прийняла на себе першу хвилю удару з боку гітлерівців та совєцьких комуняк у Другій світовій війні. Кава брав участь в оборонній операції, потрапив у полон, до табору Офлаґ. Там він примудрився взяти участь в Іграх військовополонених у 1944-му, які відбувалися під олімпійським стягом.

Вийшовши на свободу, Кава оселився на польському морському узбережжі, працював у військовому конструкторському бюро, часто їздив на постраждалі від війни території, щоб відбудовувати зруйновані промислові об’єкти. У 1953-му Францішек переїхав до Варшави, а в 1959-му назавжди перебрався до Норвегії. Там він весь цей час пропрацював у конструкторському бюро Kåre Haukås A/S, яке спеціалізувалося на виробництві сантехніки, вентиляції та кондиціонуванні повітря, був автором книг про сантехнічні системи.

Помер Францішек 83-річним, у лютому 1985-го в Осло. Незадовго до смерті він почав писати мемуари, але дійшов тільки до 20-х років. Дописала автобіографію дружина Кави, літературна перекладачка та поетеса Яніна Заґродзка-Кава, яка в 2003-му видала книгу під назвою «Щоденник мого чоловіка».

Футболіст, який став хокеїстом

За хокейну збірну Польщі в Сент-Моріці грав народжений у Дніпрі (тоді – Єкатєрінослав) оборонець Влодзімеж Кароль Кріґер. Грав добре, навіть закинув шайбу в матчі з командою Чехословаччини (Польща поступилася 2:3). В іншій зустрічі поляки зіграли внічию 2:2 зі шведами і посіли в групі В останнє третє місце.

Кріґер теж був знаним футболістом, виступав на позиції лівого крайнього нападника. Ще 16-річним він почав виступати у Катеринославській футбольній лізі за команду «Стадіон», провів за неї два сезони (1916-1917), а потім під час буремних подій кінця першого 20-ліття минулого сторіччя перебрався до Варшави. У 1919-му він воював проти більшовиків на Литовсько-Білоруському фронті, а коли війна закінчилася, спершу виступав за варшавський AZS, а в 1923-му почав грати за місцеву «Полонію», за яку провів у чемпіонаті Польщі 68 матчів і відзначився 21 голом. У 1928-му Влодзімеж зіграв один матч за футбольну збірну Польщі, на Слов’янському турнірі в Празі. Кадра тоді поступилася 2:3 команді Чехословаччини.

Як і більшість футболістів того часу, Кріґер взимку грав у хокей, став з клубом AZS з Варшави чемпіоном Польщі 1929 і 1930 років і входив до збірної країни, за яку загалом провів 35 матчів, у яких закинув 4 шайби. Хокейна Кадра тих часі була дуже конкурентною. З Кріґером у складі команда стала переможницею студентського чемпіонату світу-1927, і здобула срібло на чемпіонатах Європи 1929 і 1931 років. Влодзімеж представляв Польщу на двох чемпіонах світу і на двох Олімпіадах.

А потім була нова війна. Кріґер брав участь у героїчній бороні Варшави, а після того, як гітлерівці зруйнували місто, а зраджене любими союзниками Войско польске змушене було капітулювати, Влодзімеж зміг вибратися з Варшави до Львова, а звідти через Румунію до Франції. Там він вступив до лав сил оборони і після окупації Франції був евакуйований до Великої Британії. Як офіцер зв’язку в таборі репатріації під Кобленцом у Німеччині він заснував футбольну команду «Полонія». Після Другої світової війни Кріґер жив у Лондоні, працюючи на видавництві. Помер чоловік 75-річним, у 1975-му в столиці Англії. Його прах похований на Повонзківському цвинтарі у Варшаві.

Крім двох поляків з українським корінням у Сент-Моріці на своїй другій Олімпіаді США представляв Валентин Білас. Він посів п’яте місце у перегонах на ковзанах на дистанції 10 000 м, п’яті – на 1500 м і 5000 м, 17-те – на 500 м. Але у Валентина ще буде третя Олімпіада…

Лейк-Плесід-1932

Легендарний Вел

29-річний ковзаняр Валентин Білас на третіх для себе Іграх виступав лише на дистанції 10 000 м і знову трохи до п’єдесталу не дотягнув – п’яте місце. Валентин народився в 1903 році в Бостоні, штат Массачусетс, в родині еміґрантів з України. Після першої в кар’єрі Олімпіади хлопець дивом вижив під час пожежі, отримавши чисельні опіки і три місяці провівши в лікарні. Крім участі на трьох Олімпіадах, Вел, як називали Біласа, також виграв титул міжнародного чемпіона перегонів на ковзанах у Детройті у 1926 році та встановив світовий рекорд на дві милі в Лейк-Плесіді у 1929-му (5.35,5).

У 1936-му Валентин мав всі шанси виступити на четвертій Олімпіаді. Він кваліфікувався в команду як запасний, але не поїхав у Ґарміш-Партенкірхен, оскільки під час крижаної зливи потрапив на автівці під потяг, повертаючись зі змагань додому поблизу Мічіґан-Сіті, штат Індіана. Валентин встиг вистрибнути з машини, але послизнувся на льоду і одна нога опинилася під колесами потяга. Білас дивом вижив, але втратив ногу.

Навіть з протезом Вел продовжував кататися на ковзанах у своє задоволення, успішно грав на міських тенісних турнірах, а також тренував і наставляв молодих спортовців, включаючи свого сина Джона, який також був ковзанярем і тенісистом. Ранкові заняття на ковзанах іноді включали розчищення снігу з замерзлого каналу Барж для створення імпровізованої ковзанки.

11 травня 1963-го Міжнародна федерація ковзанярського спорту ввела Валентина Біласа до Зали слави швидкісного катання на ковзанах. Також на честь спортовця названий гірськолижний центр у Ютіці, штат Нью-Йорк, де Вел мешкав з трьох років і помер 62-річним у 1965-му.

Легенда «Краковії»

Ще четверо уродженців України виступало у Лейк-Плесіді за Польщу. Усі – в хокеї. Крім Кріґера, який був капітаном команди, Кадру представляли уродженець Івано-Франківська Адам Ковальські, львів’яни Роман Сабіньскі і Казімеж Соколовскі, а також народжений в австрійському Паєрбаху австрієць Альберт Майєр, який виступав за львівську «Погонь». Кадра посіла на Іграх-1932 високе четверте місце. Правда, воно не повинно вводити в оману, адже в турнірі взяло участь чотири команди. Всі матчі поляки програли: німцям – 1:2 і 1:4, США – 1:4 і 0:5, Канаді – 0:9 і 0:10.

Одну з трьох шайб поляків на турнірі провів народжений у 1912 році в Івано-Франківську (тоді – Станіславів) Адам Ковальскі. Адам був чемпіоном Польщі у 1937, 1946 та 1949 роках у складі «Краковії» і залишився вірним цій команді протягом усієї кар’єри, яка тривала дуже довго – з 1929-го по 1951 роки. У 53 матчах за Польщу він набрав 22 бомбардирські очки та брав участь у чотирьох чемпіонатах світу (1935, 1937-1939). Крім того, Адам також був прекрасним баскетболістом, гандболістом, футболістом та ватерполістом, ставав чемпіоном Польщі з гандболу в 1933-му, віце-чемпіоном країни з баскетболу і водного поло у 1946-му, теж виступаючи за «Краковію».

Під час Другої світової війни Ковальскі брав участь у вересневій кампанії з оборони Польщі у 1939-му, після чого потрапив у полон, перебував в офіцерському таборі II C у Вольденберзі, де був одним із співорганізатрів спортивного клубу «Скра», також брав участь у вище згадуваних в Іграх військовополонених у 1944-му. Повернувшись з полону і завершивши активну кар’єру спортовця, Ковальскі був спортивним інструктором, а також – спортивним рефері. Помер Адам у 1971-му в Кракові, 10 днів не доживши до 59-річчя.

Чемпіон у складі львівської «Поґоні»

Роман Сабіньскі, який народився у 1908-му у Львові, також грав у футбол, але був відомий як хокеїст. За Кадру він зіграв 35 матчів, дебютувавши на чемпіонаті Європи-1929, де польська команда посіла друге місце. У 1933 році Роман став чемпіоном Польщі зі львівською «Погонню».

Є відомості, що десятирічний Роман якимось чином був задіяний на стороні Польщі в польсько-українській війні у 1918-му і отримав Хрест оборони Львова. Пізніше він здобув комерційну освіту та працював бухгалтером. Після Другої світової війни, яку Сабіньскі провів у лавах 9-го батальйону Фландрійських стрільців, він емігрував до Великої Британії та прийняв англізоване ім’я Норман. Помер Роман у Манчестері 79-річним і 1978-му.

Учасник шести чемпіонатів світу

Казімеж Соколовскі був ровесником Сабіньскі, народився у тому ж 1908-му у Львові. На початку кар’єри він був лівим нападником, але пізніше перейшов у захист. Соколовскі провів за Кадру 63 матчі, закинув 10 шайб, виступав на чемпіонатах світу в 1930, 1931, 1933, 1935, 1937 та 1947 років, у 1947-му був капітаном команди. У деякі з цих років чемпіонат світу водночас був чемпіонатом Європи, тому в 1931-му Казімеж здобув срібну медаль континентальної першості.

На внутрішній арені Соколовскі більшу частину своєї кар’єри грав за львівську «Лехію», а після Другої світової війни приєднався до краківської «Вісли». Про участь Казімежа у бойових діях відомостей немає. Помер він 90-річним у Тарнові.

Ґарміш-Партенкірхен-1936

Роман з «Чарних»

На четвертій Олімпіаді під польським стягом вихідці з українських земель виступали виключно в хокеї. Цього разу крім Адама Ковальські і Казімежа Соколовскі до складу Кадри увійшов Роман Ступніцкі. Поляки на Іграх імені вже збожеволілого, але ще толерованого поважними серами і перами фюрера посіли дев’яте місце серед 15-ти команд. В групі вони програли 1:8 Канаді, 1:2 – Австрії і перемогли 9:2 Латвію. Адам Ковальскі закидав в усіх трьох матчах, латвійцям – відразу двічі. Ще одна шайба у ворота балтійців була на рахунку Ступніцкі.

Роман Ступніцкі народився у 1913-му у Львові. Він виступав у складі місцевої хокейної команди «Чарні». У сезоні-1933/34 львівський клуб з Романом у складі здобув срібні нагороди національного чемпіонату Польщі, а наступного року — титул чемпіона країни. Всього за збірну Польщі Ступніцкі провів 23 матчі та закинув 6 шайб. Подальша його доля невідома. Є лише відомості, що в ліпші світи Роман відійшов 40-річним, у січні 1954-го, в Рексемі (Вельс). Судячи з фото, яке вдалося знайти в польському сегменті інтернету, він теж мав стосунок до війська.

Вихованець «Довбуша»

Крім того, троє причетних до України спортовців виступали за Румунію. І всі – у фігурному катанні. Роман Турушанко, якому на той час було 19, посів 19 місце в змаганнях чоловіків-одиночників. Відомо, що Роман народився в сім’ї українських еміґрантів у 1917 році в столиці Чехії Празі. Пізніше родина Турушанків перебралася до румунського Брашова, де Роман і почав заняття фігурним катанням. Також відомо, що він був студентом юридичного факультету Чернівецького університету і в цей час займався спортом у лавах Українського спортивного клубу «Довбуш», який діяв у Чернівцях в 1920-1940 роках. Як склалося подальше життя Романа, невідомо. Є тільки інформація, що помер він у 2003-му, 85-ти чи 86-річним.

Ірка

Крім Романа Турушанка, Румунію на цій Олімпіаді представляли ще двоє уродженців Буковини — Альфред Айзенбайссер-Ферару та Ірина Тимчик, які посіли 13 місце у парному катанні. У 1934-му цей дует посів сьоме місце на чемпіонаті Європи. Відомо, що Ірина народилася в 1910 році в Чернівцях, мала прізвисько Ірка, а після одруження змінила прізвище Мінкулеску. Іншої інформації про екс-фігуристку, навіть про дату смерті немає.

Фігурист з Чернівців, який грав на ЧС з футболу

Альфред Айзенбайссер-Ферару теж народився в Чернівцях, але на два роки раніше, в 1908-му. Він був етнічним німцем і насправді більше відомий як футболіст. Він був вихованцем чернівецького «Яна», в якому почав професійну кар’єру в 1928-му, а в 1930-му після об’єднання клубу з іншим чернівецьким колективом «Драґош Воде», почав грати за нього. А в 1932-му Альфред перейшов у «Венус» з Бухареста, за який виступав до 1944-го і в 1934, 1937 та 1939 роках ставав з командою чемпіоном країни. Також Айзенбайссер-Ферару провів дев’ять матчів у складі збірної Румунії, зокрема виступав на першому чемпіонаті світу в 1930-му, провівши обидва поєдинки проти збірних Перу та Уругваю.

По дорозі з Уругваю з Альфредом трапилася моторошна історія. Румунська команда поверталася додому кораблем. Під час подорожі Айзенбайссер важко захворів після прийняття холодної ванни. Після прибуття корабля до Ґенуї Альфреда терміново госпіталізували з діагнозом «пневмонія». Члени румунської делегації, які були на кораблі, подумали, що гравець помирає і терміново викликали священика для причастя та сповіді. Коли румунські футболісти повернулися додому, представник делегації оголосив про смерть Альфреда. На щастя, Альфреду вдалося видряпатися з того світу, а повернувшись в Чернівці, він застав рідних за підготовкою його поминків. Побачивши живим 22-річного сина, мати знепритомніла.

Також Альфред провів 4 матчі на чемпіонаті Європи-1932 з хокею, на якому збірна Румунії посіла останнє місце, не закинувши жодної шайби. А в фігурному катанні Айзенбайссер затримався до 1939-го і призупинив виступи після того, як у дуеті з Іляною Молдован посів дев’яте місце на чемпіонаті Європи. Згодом, після довгої паузи Альфред знову повернувся на лід, відродивши пару з Іриною Тимчик. Досвідчений дует вигравав чемпіонат Румунії в парному катанні у 1954, 1955 та 1958 роках. Останнє чемпіонство пара здобула, коли Альфредові було 50 років, Ірині – 48.

Інформації про те, як склалося позаспортивне життя Айзенбайссера-Ферару немає. Відомо, що він виїхав до Німеччини і помер 83-річним у 1991-му в Берліні.

Читайте також:

16 днів до старту Олімпіади. Чого очікувати від України?