Підтримати українських військових та людей, які постраждали через війну

Україна. Прем'єр Ліга
| Оновлено 25 травня 2020, 00:23
66220
11

Від капітана до ізгоя. Київська історія Юрія Калитвинцева

Sport.ua - про тріумф і трагедію одного з найкращих футболістів «Динамо» дев'яностих

| Оновлено 25 травня 2020, 00:23
66220
11
Від капітана до ізгоя. Київська історія Юрія Калитвинцева
ФФУ. Юрій Калитвинцев

Юрій Калитвинцев в ієрархії київського «Динамо» займає особливе місце. За рівнем футбольного інтелекту з ним могли стати в один ряд лише одиниці. Уже в свій перший сезон в Києві він став і капітаном команди, і її лідером. І перебував у такому статусі до тих пір, поки не покинув «Динамо». Точніше, поки його звідти несподівано для багатьох не «попросили». Сьогодні ми згадаємо, як колишній динамівський капітан знайшов в Києві другу молодість. І як там же її і втратив.

До Москви з другої спроби

Перші серйозні успіхи до футболіста Калитвинцева прийшли в «Роторі». Ну, як серйозні? Волгоградський клуб, за який тоді виступав Калитвинцев, в чемпіонаті Союзу не претендував на високі місця. Більш того, як правило, обмежувався боротьбою за виживання. Але те, що в кінці вісімдесятих «Ротор» володів непоганим підбором футболістів - це факт. І згодом ці футболісти опинилися в кращих футбольних клубах колись неосяжної країни. Віктор Прокопенко, який тренував тоді «Ротор», згадуючи свого колишнього підопічного Юрія Калитвинцева, сказав про нього наступне: «я співпрацював з ним, коли він був зовсім ще хлопчиком, але на полі він виглядав не по роках солідно і зріло. Природа потрудилася над ним на рідкість плідно».

Прокопенко мав рацію: Калитвинцев від природи отримав те, що «натренувати» практично нереально: унікальне бачення поля і вміння зробити вивірену передачу на десятки метрів. А ще цей його удар з лівої: коли Калитвинцев виконував штрафні, майже завжди залітало. М'яч з підкруткою, по дузі відправлявся прямо в дев'ятку. За словами Калитвинцева, він дуже рідко відточував виконання штрафних ударів на тренуваннях. Більш того, коли почав посилено тренувати, в офіційних іграх стало не виходити. А ось коли кинув тренувати удар, відразу ж все стало на свої місця: знову забивав прямим ударом зі штрафних.

Ще під час перебування футболістом «Ротора» Юрія улещувало московське «Динамо». Серйозно задобрювало. Але, за чутками, і «Динамо» київське ще в 1988 році хотіло отримати півзахисника в свої ряди. Чи не дуже-то і хотіло? А ось московське «Динамо» хотіло дуже. Президент клубу Микола Толстих не один раз приїжджав особисто в Волгоград, щоб і подивитися на гру Юрія, і поговорити з ним. Заходив Толстих і додому до Калитвинцева, розмовляв з батьками. Серйозну зацікавленість в придбанні півзахисника проявляв і головний тренер динамівців Валерій Газзаєв. І в один прекрасний момент лівоногий снайпер майже узгодив свій перехід в московський клуб, але «Ротор» вилетів з вищої ліги, і корінний волгоградець Калитвинцев визнав недоречним кинути рідний клуб в настільки важкий час. І коли, через рік, «Ротор» знову повернувся в еліту, Калитвинцев відбув на підвищення в «Динамо». Чому на підвищення? Тому що московська команда тоді регулярно грала в єврокубках, а «Ротор» про подібне тільки мріяв (час волгоградського клубу зіграти на євроарені прийде пізніше, коли в команді вже не буде Калитвинцева).

Калитвинцев без особливих проблем і адаптацій влився в «Динамо». З цією командою він виграв дві «бронзи» ​​чемпіонату Росії, був гравцем стартового складу. До тих пір, поки «Динамо» не очолив екс-наставник «Спартака» Костянтин Бєсков. При Бєскову Калитвинцев грав лише в дублі. Чому? Ось як пізніше пояснював це сам футболіст: «Тренер довго шукав привід, щоб прибрати мене з команди, але я своїм ставленням до справи на тренуваннях і в побуті такого не давав. Тоді почалися якісь дитячі причіпки - одна, друга, третя, а на четвертий раз я не витримав, мовчки зняв манішку, пішов з тренування, переодягнувся і одразу ж поїхав до Толстих, який був в курсі наших відносин з Бєсковим. Микола Олександрович просив потерпіти, але в підсумку ми прийшли до того, що я поїхав на базу і відверто поговорив з Бєсковим. «Мені, Юро, - сказав він мені в завершенні розмови, - теж здається, що спільної мови ми, мабуть, не знайдемо». І Калитвинцев відбув в оренду в «Локомотив». Тільки не в московський, а в Нижній Новгород. І через пару місяців Юрій помстився Бєскову, забивши два м'ячі у ворота його команди в Москві. Ще два забив такий же «ображений» Смертін, і в підсумку «Локомотив» переміг «Динамо» 4:3.

У «Локомотиві» Калитвинцев теж був на перших ролях. І одним з лідерів команди. Команда виступала непогано, і до останнього туру претендувала на єврокубки. Для того, щоб отримати це право, потрібно було не програти в останньому турі у Владикавказі. Той матч перетворився на справжню бійню. У простій ситуації Калитвинцев отримав підлий удар по ногах. Підсумок - перелом гомілкової кістки. Але про це стало відомо пізніше, після повернення команди в Нижній Новгород, коли був зроблений рентгенівський знімок. Можна лише уявити, як Калитвинцев переніс з такою травмою довгий переліт.

Але лиха без добра не буває. Навіть в такому стані Калитвинцев знадобився «Динамо». Правда, не московському, а київському.

До Києва на милицях

Історія про те, як саме Юрій Калитвинцев став гравцем київського клубу, вже встигла обрости легендами. З одного боку - перспективи залишитися в Москві і грати за збірну Росії, з іншого боку - серйозна травма і невідомість.

Що переважить? Далі згадує наш герой. Цитата дуже довга, але вона того варта: «Не приховую, в той період у мене була низка інших варіантів - зацікавленість виявляли московські ЦСКА і «Торпедо», які у фінансовому плані пропонували, мабуть, ті ж умови, що й динамівці. Першим, від кого я почув про можливість продовжити кар'єру в Києві, був Олександр Чубаров, з яким ми були знайомі ще з часів роботи в молодіжній збірній СРСР. Спочатку особливого ентузіазму я не виявив. Міркував: чого я туди поїду? Там Чорнобиль поруч, і звідти, навпаки, всі біжать... Втім, погодився зустрітися в українському посольстві з президентом динамівського клубу Григорієм Суркісом. Пам'ятаю, що до нього я увійшов в костюмі, краватці і ... на милицях. Першою реакцією Григорія Михайловича були слова: «Так, такого до себе я ще не запрошував». Спільну мову ми знайшли швидко, але я все-таки ще вагався. Через день Суркіс передзвонив мені і запросив разом з дружиною приїхати до Києва. Мовляв, торт «Київський» купимо, посидимо, поспілкуємося. Порадився я зі своєю дружиною і вирішив, що в крайньому випадку хоч Київ побачимо, по місту погуляємо. Як зараз пам'ятаю, розмістилися ми в готелі «Дніпро», звідки я відразу відправився до президента. Після повернення дружина запитує: «Ну як»? Так все нормально, - відповідаю. - Ти ж хотіла пройтися по Києву, тепер тут довго гуляти будеш». Ви б бачили, як вона зраділа цій звістці! Виявляється, дружина до цього три рази відвідувала Київ і була просто закохана в це місто».

А далі була реабілітація після травми. І дуже швидкий спурт до основи київської команди. І до капітанської пов'язки. Калитвинцева вибрали ватажком майже одноголосно: лише двоє були проти і один утримався.

Калитвинцев користувався авторитетом не тільки серед одноклубників, а й серед тренерів. Йому дуже довіряв Сабо, йому не менше довіряв і Лобановський. За словами Юрія, він міг прийти в кабінет Валерія Васильовича для робочої розмови хвилин на десять, а просидіти з тренером години дві. І це не дивно, адже окрім високих суто людських якостей Калитвинцев мав ще й рідкісний футбольний талант. Раніше, до переїзду в Київ, Калитвинцева найчастіше використовували на місці або лівого півзахисника, або лівофлангового оборонця (рідше). Але в обох іпостасях він не мав такої свободи дій і вибору, як на місці плеймейкера, яку йому запропонували в київському «Динамо». У Волгограді та Москві Калитвинцев мав славу дуже талановитого гравця, який, щоправда, не вміє (або не бажає) відпрацьовувати в обороні. У Києві його навчили і цієї премудрості, і в підсумку «Динамо» в особі Калитвинцева отримало симбіоз Яковенка та Заварова.

Перший по-справжньому гучний успіх «Динамо» часів Незалежності - вихід в чвертьфінал Ліги чемпіонів в 1998 році. Тоді на етапі групового турніру кияни здолали «Барселону», ПСВ і «Ньюкасл». Справжнім лідером того «Динамо» був Юрій Калитвинцев.

Особливо після феєрії на «Камп Ноу» попит на динамівців серед західноєвропейських клубів був серйозним. Був інтерес і до динамівського капітана. За його словами, відразу кілька клубів англійської Прем'єр-ліги хотіли бачити його в своїх складах - «Блекберн», «Ньюкасл» і «Ліверпуль». Всерйоз цікавився Калитвинцевим і німецький «Вердер», був інтерес і з Іспанії. Але тоді Юрій був дуже потрібен «Динамо». Напевно, ще більше, ніж «Динамо» потрібно було йому.

А потім трапився той фатальний чвертьфінальний поєдинок проти «Ювентуса». В гостях динамівці відстояли вигідну результативну нічию - 1:1. Здавалося, до виходу в півфінал - рукою подати. Але в Києві все завершилося фіаско: туринці виявилися на голову сильнішими - 4:1. Подейкують, що «крайнім» за ту поразку Лобановський «призначив» саме Калитвинцева. Так це чи ні, сказати складно, але після того поєдинку Юрій втратив місце в основі «Динамо». Він був переведений в другу команду з побажанням «чекати свого шансу». Незважаючи на те, що Калитвинцев дуже старанно працював і на тренуваннях, і викладався в матчах за дубль, шансу повернутися в першу команду йому так і не дали. Футболістові було вже за тридцять, та й Белькевич вже виріс і зміцнів. Тому потрібно було щось вирішувати.

В Трабзон, на заслання

Калитвинцев вирішив покинути «Динамо». На питання, нормальним чи ні  вийшло його розставання з київською командою, він пізніше відповів наступне: «Ну, не зовсім нормальним. Мене не виставляли на трансфер, але дали зрозуміти, що в найближчому майбутньому у мене будуть проблеми з місцем в стартовому складі. І я порахував, що в моєму віці можна кудись ще поїхати. Хоча ніколи не прагнув за кордон, але я розумів - а сенс втрачати час? І коли президент говорив «не поспішай», я, навпаки, прискорив процес».

«Прискоривши процес», Калитвинцев опинився в «Трабзонспорі». Навіть за мірками не дуже розкрученого на той момент чемпіонату Туреччини, Трабзон був справжнім засланням в порівнянні з Києвом. Проблеми на рівні керівництва клубу, зміна поколінь в команді, фінансові негаразди. Загалом, Калитвинцев виявився там не в той час. Та й не в тому місці, чого вже там. Рік-два тому ним цікавились відомі клуби континенту, а тут - турецька діра. Опинившись вперше в умовах, коли місяцями не виплачується зарплата, Калитвинцев подав до суду на своїх турецьких роботодавців. І покинув «Трабзонспор». Його були не проти знову повернути в «Динамо», але через судові позови турецький клуб довго не повертав трансферний лист футболіста. А коли повернув - поїзд уже пішов: час дозаявок в чемпіонаті України було упущено.

Не потрапивши вдруге в «Динамо», Калитвинцев вирішив залишитися в Києві і пограти за ЦСКА, куди його настійно звали. Але в ЦСКА ми побачили лише тінь колишнього Калитвинцева, втомлену і розчаровану...

У київському армійському клубі він завершив кар'єру футболіста. У 32 роки. Пірло в цьому віці був лише тим, який «подає надії». Жарт, звичайно, але Калитвинцев міг би ще пограти на високому рівні сезони два-три. Його функціональний стан це дозволяв, а за вмінням читати гру йому і далі не було б рівних в нашому чемпіонаті. Але не зовсім справедливе відлучення з «Динамо» і вимушене відрядження в забутий Богом Трабзон підірвали моральний стан Калитвинцева. Київська «динамомашина» намотала його на свої колеса, витиснувши всі соки, немов з лимона. Це навряд чи докір «Динамо» або Лобановському, тим більше, що наступні події підтвердили, взагалі-то, правоту тренера. Власне, футбол високих досягнень апріорі передбачає подібні ситуації, що здаються несправедливими, однобокими. Всі це прекрасно розуміють. Розуміє це і Калитвинцев, який, за його словами, не тримає образ ні на клуб, ні на колишнього тренера. Більш того, він вважає, що Лобановський тоді з ним вчинив правильно. Але це Юрій зрозумів, точніше, вже Юрій Миколайович, коли сам став тренером.

Хоча від цього і не легше. Все-таки є якась внутрішня переконаність, що футболіст Юрій Калитвинцев в силу різних причин і обставин свого останнього слова у футболі так і не сказав. І це дуже сумно...

Читайте також: 

Михайличенко був одним із найкращих гравців Европи. А міг стати і великим    
У Греції є все, крім футболу. Цю істину не змінив навіть Протасов
Якщо хлопець в горах не ах, або Чому Леон-кілер став просто Леоном            

Оцініть матеріал
(217)
Повідомити про помилку

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть

Налаштувати стрічку
Налаштуйте свою особисту стрічку новин

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Помер учасник фіналу Кубка Європейських чемпіонів, у якому забили 10 голів
Футбол | 23 грудня 2024, 16:53 0
Помер учасник фіналу Кубка Європейських чемпіонів, у якому забили 10 голів

Дітер Ліднер був видатним футболістом «Айнтрахту»

Красюк назвав наступного можливого суперника Усика після бою з Ф'юрі
Бокс | 22 грудня 2024, 19:01 2
Красюк назвав наступного можливого суперника Усика після бою з Ф'юрі

Промоутер Олександра хотів би побачити поєдинок проти Дюбуа за абсолют

Коментарі 11
Введіть коментар
Ви не авторизовані
Якщо ви хочете залишати коментарі, будь ласка, авторизуйтесь.
Андрій Стадник
Саме в тому матчі з "Ювентусом", в якому кияни програли, Калитвинцева винесли з поля на ношах ще в першому таймі. Тому автор про собак лукавить. Декілька місяців відновлення та гра Белькевича завадили Калитвинцеву вийти на свій рівень.
олег инкогнито
чимало років пройшло але пам,ятаю надійну та рівну гру Калітвінцева в півзахисті за київське Динамо
patriot
давайте с другой стороны. я не болею за Динамо Киев, но, та команда Лобановского была великолепна и восхищала своей игрой весь мир. и Юрий был гениальным полузащитником той Великой команды, ее мозгом, честь ему и хвала!
юрій ковшар
Користувача заблоковано адміністрацією за порушення правил
common_sense
Користувача заблоковано адміністрацією за порушення правил
tyler tyler
и еще...
Юрий Калитвинцев никогда не был изгоем. Неприятно читать такое определение игрока - изгой. Юрия Калитвинцева всегда уважали все динамовские люди.
Травмы, судьба, невысокий и не ... И не дорос он в Динамо до уровня Валентина Белькевича (светлая память).
________________
Но никогда в Динамо никто не считал Калитвинцева изгоем - он навсегда родной.
tyler tyler
Это какой-то "цирк"?
Автор - Ваша статья это цирк.
Калитвинцев прожил в футболе ту свою историю, которую прожил.
Он был талантлив, но травматичен. Он не мог работать в Динамо Лобановского - но у Лобановского был не такой уж выбор.
Никогда Юрий Калитвинцев не был лидером Динамо. Это бред.
У Динамо Лобанвского никогда не было лидеров - было команда. Команда Лобановского. Команда звезда, а не "команда звезд".
Юрий Калитвинцев был очень талантливым футболистом. Но никогда не был лидером.
WladWest
Игрок был не очень техничный. Штрафные бил неплохо.Поле видел хорошо, но процент точных передач был невысок, лучше выходили забросы на ход по флангам, по центру - хуже. Обводки часто заканчивались обрезками. Его достоинства явно преувеличены.
Виктор Иванов
Користувача заблоковано адміністрацією за порушення правил