У Греції є все, крім футболу. Цю істину не змінив навіть Протасов

Останній великий центрфорвард союзного футболу Олег Протасов заслуговував набагато більшого, ніж отримав. У київське «Динамо» він прийшов тоді, коли «покоління 1986» потихеньку почало здавати свої позиції, тому з точки зору командного результату він якщо і не прогадав, то, як мінімум, не виграв. Не зумів (чи не встиг) він і «вибити» собі серйозний зарубіжний контракт, тому пішов в непоказний чемпіонат Греції. Та й трансфер цей був обставлений не тільки скандалом, а й мав справжнє «подвійне дно». Давайте згадаємо, як все це відбувалося.

З «Дніпра» в «Динамо»

Корінний дніпропетровець, вихованець знаменитої місцевої футбольної школи «Дніпро-75», Олег Протасов вже в 18-річному віці дебютував у першій команді «Дніпра». Показово і по-своєму символічно, що перший поєдинок в чемпіонаті СРСР за «Дніпро» Олег провів проти київського «Динамо». Сталося це в 1982 році. А вже в наступному сезоні Протасов в складі «дніпрян» став чемпіоном країни. У цьому ж, 1983 році, юного форварда викликали до складу молодіжної збірної Радянського Союзу, і саме по матчах за «молодіжку» він привернув пильну увагу Валерія Лобановського, головного тренера першої союзної збірної. Тоді цей інтерес був суто «профільним»: Валерій Васильович розглядав Протасова як майбутнього гравця головної збірної країни. І не тільки розглядав, але і незабаром відправив виклик в «Дніпро» для Протасова в збірну Союзу. Знову-таки, примітно й символічно, що в дебютному матчі в складі першої збірної Союзу Протасов вийшов на заміну замість Олега Блохіна.

Коли Валерій Лобановський повернувся в «Динамо», його інтерес до Олега Протасова не випарувався. А тільки виріс. Але оскільки в складі київської команди в ту пору було відразу три кваліфікованих форварди - Блохін, Бєланов та Євтушенко, тренер не поспішав форсувати події із запрошенням дніпрянина, так як він при такому розкладі міг претендувати, хіба що, лише на роль нападника номер три.

Коли київське «Динамо» в середині вісімдесятих рвало на шматки футбольну Європу, Олег Протасов рвав на шматки союзний чемпіонат. Його бомбардирські подвиги стали притчею во язицех, а голеадорський графік випереджав «розклад» самого Блохіна. Напевно, той «Дніпро» був саме командою Протасова. Він там почувався легко і вільно, був в дошку своїм. Йому не потрібно було щось доводити партнерам і, разом з тим, не потрібно було з кимось ділитися м'ячем, адже саме він залишався першою і головною надією команди в атаці. Мені чомусь здається, що якби Протасов опинився в «Динамо» в 1984 або 1985 році, він би не зміг забивати за свою нову команду так багато. В силу різних причин. Хоча, з іншого боку, він би напевно став переможцем Кубка кубків. І що переважило б в результаті на вагах часу - міжнародний трофей в «Динамо» або результативна свобода дій в «Дніпрі» - сказати складно.

Але якщо історія не знає умовного способу, дискутувати з цього приводу марно. Гравцем київського «Динамо» Олег Протасов разом зі своїм нерозлучним другом і партнером по «Дніпру» Геннадієм Литовченком став на початку 1988 року.

Або в Київ, або в Хабаровськ з «гвинторізом»

Хоча цю «солодку парочку» настійно запрошували до Києва вже влітку 1987-го. Мовляв, прийшла пора служити в армії, так що або до нас, або...

Анатолій Дем’яненко, Геннадій Литовченко і Олег Протасов.

Ось як описував той гучний перехід тодішній тренер «Дніпра» незабутній Євген Кучеревський: «Якщо говорити про хлопців, то вони вели себе нормально, надавши вирішувати це питання керівництву клубу. Їх хотіли забрати ще влітку 1987-го, але у них був захист диплома, а оскільки обидва гравці були ще на навчанні, їх не могли забрати в армію. Ми домовилися, що до кінця сезону вони дограють, після чого повернемося до цього питання. Надалі їх почали лякати: якщо не підете в «Динамо», будете в Хабаровську служити або в Сибір вишлемо, будете з «гвинторізом» ходити і футбол забудете. Я їм сказав, що якщо будуть напружувати, треба йти в «Динамо». Адже це Київ, Україна, своя республіка. До того ж Лобановський - головний тренер збірної, в якій ви будете грати. Сезон закінчився, подзвонили і сказали: збирайтеся, їдьте»...

Зібралися, поїхали. Що б там хто не говорив, але з важким серцем поїхали, не інакше... У глибині душі ні Олег, ні Геннадій не хотіли йти з насидженого місця, хоча і напевно розуміли, що в «Дніпрі» їм стає тісно. У Києві чекали нова реальність, нові вимоги і нові проблеми, повністю вирішити які ні Протасову, ні Литовченку так і не вдалося. Складно сказати, як довго «шкребли кішки» на душі у двох товаришів після переїзду до Києва. Хоча пізніше, вже після закінчення ігрової кар'єри, Протасов в одному зі своїх інтерв'ю і говорив, що його перехід в «Динамо» - правильне і своєчасне рішення: «У «Динамо» ми хотіли піти, тому що прийшла пора. Та й Лобановський весь час тиснув, стверджуючи, що для збірної краще, якщо ми опинимося у нього під боком і будемо тренуватися з ним не 10 днів на рік, а щодня. Я не бачу нічого поганого в нашому бажанні, як би нас не звинувачували в Дніпропетровську. Ми хотіли зробити крок вперед».

Але чи вдалося зробити такий крок? У «Динамо» результативність, та й роль Протасова-форварда різко пішли на спад. У київській команді потрібно було, окрім усього іншого, ще й відпрацьовувати в обороні. Виходило далеко не завжди. Якщо в «Дніпрі» він міг за сезон забити 35 м'ячів, то в «Динамо» найвище його гольове досягнення в чемпіонаті - 12 м'ячів. Одним словом, було непросто. І це Протасов визнавав навіть через десятиліття.

А тим часом «Дніпро» після відходу двох своїх лідерів в чемпіонаті Союзу грав краще, ніж «Динамо» з Протасовим і Литовченком. Як так вийшло? Ось рецепт Кучеревського: «Ми зібралися після Нового року, поговорили з футболістами, після чого я їм сказав: у нас було два лідери, тепер цю роль на себе може взяти будь хто з вас, виходьте з тіні. Вам пророкують боротьбу за виживання, так доведіть, що можете боротися за призове місце! Нікому не кричіть про плани, виходьте і грайте. Коли ми стали грати в більш комбінаційний футбол, народу сподобалося, і відчай минув швидко».

Відчай Протасова (чомусь здається, що він все-таки був) минув лише в останній рік перебування в київській команді. У 1990 році Олег зі своїми партнерами по «Динамо» став переможцем чемпіонату Союзу і володарем Кубка. Правда, той сезон він не зміг відіграти від дзвінка до дзвінка. Тому що у вересні 1990-го, після матчу 21-го туру чемпіонату (проти «Спартака») пішов з команди.

Взагалі-то не дозволено, але можна

Хоча зробити це виявилося не так і просто. Справа в тому, що тоді, в останні роки існування Союзу, спортсменів, зокрема футболістів, неохоче випускали за «бугор». Діяло негласне правило: відпускати лише в тому випадку, якщо гравець досяг 28 років. Так, були відомі винятки з правил, але стосовно Протасова справа застопорилася: союзна футбольна федерація в особі її керівника В'ячеслава Колоскова відмовлялася відпускати форварда за кордон.

Куди саме? В грецький «Олімпіакос», який очолив Олег Блохін. Нібито серед претендентів на Протасова значилася і італійська «Фіорентина», але інтерес пірейського клубу був більш предметним. Так чи інакше, Протасов не став чекати погоди з Тоскани, і твердо вирішив поїхати в Грецію. А щоб позиція Колоскова і компанії стала більш лояльною, Олег при кожному зручному випадку в своїх тодішніх інтерв'ю на всю країну розповідав, що не бажає бути «кріпаком» і не буде терпіти, поки «порушуються всі мислимі і немислимі закони і норми». І що «я вже дозрів, щоб спробувати себе в професійному футболі».

Час тоді був цікавим, все ще з елементами перебудови. І в Москві включили задню, дозволивши Протасову приєднатися в Греції до свого колишнього одноклубника по «Динамо»: Олег підписав контракт з командою Блохіна, перед відходом відвантаживши два м'ячі в принциповому поєдинку проти «спартачів».

Як вдалося дізнатися трохи пізніше, консультації між двома клубами - «Динамо» і «Олімпіакосом» з приводу переходу Протасова почалися трохи раніше - влітку 1990-го. Тоді ж і був підписаний тристоронній договір. І у вересні Протасова і тодішнього президента «Динамо» Віктора Безверхого по прильоту в Афіни зустрічала багатотисячна юрба уболівальників, а в офісі «Олі» - багатолюдна прес-конференція.

Приїзд зірок радянського футболу в чемпіонат Греції (разом з Протасовим в клуб з околиць Афін прибув і Юрій Савичев з московського «Торпедо», а трохи пізніше і Геннадій Литовченко) викликав там справжній ажіотаж. Олег співтовариші був там на дуже хорошому рахунку. Але незабаром вибухнув гучний скандал.

Три контракти замість одного

Виявилося, що у Протасова (як і у Савичева) з «Олімпіакосом» був підписаний не один, а відразу три контракти. За умовами першого договору між українським і грецьким клубами, Протасова купили за вісім мільйонів доларів на п'ять років. А ось у другому були прописані зовсім інші цифри: три мільйони двісті тисяч доларів і три роки. Був ще й третій контракт, який начебто прийнято вважати правильним: чотири з половиною мільйона доларів - ціна, термін дії - п'ять років.

Геннадій Литовченко і Олег Протасов

За подвійну, точніше потрійну бухгалтерію щодо контрактів Протасова і Савичева, та й з договором Литовченка теж виявилося не все чисто, тодішній президент «Олімпіакоса» Саляреліс опинився на лаві для підсудних. Його сенс зрозуміти нескладно: він банально хотів вказати менші цифри, щоб платити менший податок в казну держави, про що він і розповів на суді. Але ось зрозуміти сенс наших досі не вдалося. І вже навряд чи вдасться. Федерація футболу України в особі Віктора Баннікова відхрестилася від цього трансферу - мовляв, ми дали лише «добро», а фінансову сторону питання курирував виключно київський клуб. Президент «Динамо» Безверхий, який підписував контракт Протасова з боку «біло-синіх», ніколи не коментував цю угоду. Але дуже переживав за те, що гроші з Греції за Протасова (і Литовченка) дуже довго йшли до Києва.

Безверхий їх так і не дочекався. Валюта за ці два трансфери надійшла на рахунки «Динамо» вже тоді, коли у київського клубу було інше керівництво...

Але якщо «Динамо» дочекалося-таки хоч якихось грошей за двох своїх футболістів, самі ці футболісти досі не отримали повністю належне за контрактом. І, на жаль, вже не отримають - стільки води витекло...

Що ж стосується кар'єри Протасова в «Олімпіакосі», то він там був першим парубком, як було сказано вище. Тільки першим парубком на селі, на жаль. Його потенціал був би затребуваний і в Італії, куди його регулярно і наполегливо сватали чутки, але в підсумку він з «просвітницькою місією» колесив задвірками футбольної Європи, розмінявши таким ось нехитрим чином свої найкращі футбольні роки. Та й чемпіоном Греції він не став, тільки Кубок виграв. Та й після «Олімпіакоса» його ігрова кар'єра пішла на спад, все нижче і нижче.

Чого так? Та просто так сталося: хотілося, як краще, хотілося скоріше, думалося, що все ще попереду. У підсумку маємо те, що маємо. І ніхто ж не винен, і сам Протасов - в першу чергу. Він просто «вдома» все вже давно довів, хотів вирватися на свободу, спробувати на смак «професійний» футбол.

Оскома залишилася надовго.

Валерій ВАСИЛЕНКО

Читайте також:

Якщо хлопець в горах не ах, або Чому Леон-кілер став просто Леоном