Дідусь Зінченка: «Він у подушку плакав і просив матір: «Забери мене»

Захисник збірної України Олександр Зінченко та його дідусь Віктор Михайлович розповіли про його перші кроки у футболі.

У 2008 році 11-річний Олександр займався у Радомишльській ДЮСШ у Житомирській області. Звідти його запросили до футбольної школи «Моноліт» у місті Іллічівськ (нині Чорноморськ) Одеської області. Дідусь згадує, що онук спочатку непросто сприйняв переїзд.

Віктор Михайлович: [Він] у подушку плакав там [на перегляді]. [Казав матері:] «Забере мене». Він за зростом був дуже маленький.

Олександр: Я приїхав на перегляд і побачив перший раз у житті велике синтетичне поле. Я був під таким враженням. В перший же день мого приїзду (я там 10 годин проїхав в маршрутці) мені кажуть: «О, супер, ти якраз встиг на дві гри сьогодні». Грали хлопці на рік старші за мене. Нас було там, мабуть, чоловік 40 на полі. 40 пацанів, які приїхали з усієї України, намагаючись потрапити в ту команду. Кожен хоче, кожен б'ється, кожен хоче показати себе. З одного боку, я був наляканий цією кількістю людей, але з іншого боку, мені було настільки цікаво, що я просто отримував задоволення від гри. Потім вже був такий епізод, коли мене поселили на базі. Один хлопець телефонував мамі і казав: «Мамо, я не можу – забери мене». І я думаю, що треба так само робити (сміється). Пройшло кілька днів, пройшли емоції, стрес. Мене переконали, що це був єдиний мій шанс пробитись і стати футболістом.

У 2010 році Зінченко перейшов до системи донецького «Шахтаря». При цьому за першу команду «гірників» він так і не зіграв.

Читайте також:

ЗІНЧЕНКО: «В Аяксі я реанімував себе з футбольної точки зору»