Імідж інтриганів. Чому втеча Карпат з Києва – ганьба

Здавалося, що для того, аби змити з себе бруд багаторічної ганьби, «Карпати» пройшли чистилище у вигляді падіння на самісіньке дно українського футболу. Правдами й неправдами, не без чергового фарсу, команда таки відродилася і постала перед співвітчизниками вже в доволі привабливому вигляді. В усіх аспектах. Здавалося… Аж до історії з фактичним зривом календарного матчу чемпіонату України проти «Харкова».

***

«Карпати» у ХХІ сторіччі – то справді щось особливе. Особливе, але бідове. За ці чверть сторіччя команда пережила два вильоти з елітного дивізіону, скандали з власними футболістами, історії з договірними матчами, втечу президента-вбивці від українського правосуддя і врешті розділ на дві команди та катавасію з емблемами, яка власне й вивела нас на реалії сьогодення.

Власне, більша частина того ганьбиська, в яке вляпувася львівський клуб, пов’язана з постаттю олігарха-регіонала Димінського. То його своєрідний менеджмент призвів до першого вильоту команди в першу лігу у 2004-му. То він запам’ятався зневажливим ставленням до тренерів, яких міняв, мов чоботи. То він руйнував кар’єри футболістів, які не хотіли підписувати контрактів на умовах клубу. Достатньо згадати історії Распопова, Тлумака, Сучкова, Ощипка та багатьох інших. Артем Федецький через вибрики Петра Петровича взагалі не зіграв на домашньому Євро-2012. Хоча ще восени 2011-го вважався основним правим оборонцем у команді Блохіна. Втім, не приставши на умови Димінського в «Карпатах», Артем був переведений у другу команду, навесні зовсім не мав ігрової практики і втратив місце у збірній.

Поряд із цими історіями футболісти «Карпат» стали учасниками двох договірних матчів. У першому в 2006-му вони за дивних обставин обіграли ще в Першій лізі сумський «Спартак». В другому у 2008-му «лягли», поступившись 0:4, харківському «Металісту». Слобожанцям трохи згодом ця історія коштуватиме місця в Лізі чемпіонів, а їх тренерові Маркевичу – посади в збірній. Львів’яни ж в обох випадках відбулися легким перелячком і локальними покараннями для окремо взятих осіб.

Новими фарбами зелено-біла історія заграла, коли на підсилення Димінському прийшов знаний топменеджер Дедишин. Той самий, який нині обіймає посаду технічного директора Української асоціації футболу. То з його подачі влітку 2013-го «Карпати» істотно зрізали об’єм заробітних плат, а потім виставили на трансфер цілу групу футболістів, які встигли залишити вагомий слід в історії команди – Худоб’яку, Ткачуку, Голодюку, Зеньову, Кополовцю та іншим.

З цієї вакханалії і відвертої зневаги до людей, які віддали команді велику частину кар’єри, сміялася вся країна. Сміялася, може, б понині, якби в серпні 2017-го Димінський не вчинив ДТП, наслідком якого стала загибель 31-річної Наталії Тріли. Щоб уникнути відповідальності перед українським правосуддям, олігарх втік за кордон, звідки ще певний час фінансував «Карпатами» за посередництва лисих і не дуже шарлатанів, котрі дотепно назвали себе аферистами. Вже без участі Димінського ці товариші розкололи «Карпати», які понизилися до Другої ліги, на двоє – одні квартирувалися в Галичі на Івано-Франківщині, а інші з намальованою в пейнті емблемою залишилися у Львові.

Автентичний же логотип у рамочці і під склом тодішній керівник клубу Смалійчук передав у «Кантона Пабі» представникам фанатських рухів львів’ян. І саме вони з часом, коли на руїнах аматорського колективу за кошт відомого на Галичині підприємця Матківського утворилися нові «Карпати», завдяки цій рамочці повернули відродженому клубові прив’язку до утвореного в 1963-му кубконосного колективу.

Оновлені «Карпати» позначали цивілізований шлях розвитку. В еліту вони повернулися, пройшовши всі щаблі з низів українського футболу. А коли повернулися, почалися пригоди. Ще до старту в еліті хвилі революційних змін змели постать, яка повертала львів’ян в УПЛ – легендарного тренера Мирона Маркевича, котрого банально підсидів тренер молодіжної команди Лупашко. Молодому наставникові спершу співали дифірамби звідусіль, відзначали нову якість гри. Проте вартувало «Карпатам» втрапити у смугу невдач, як Лупашко потрапив у немилість. Тепер хвилі амбіційних реформ знесли вже його.

Зміни одначе знову виявилися позитивними. Під керівництвом іспанського наставника Франа Фернандеса «Карпати» заграли у вельми привабливий футбол, який почав приносити результат. До вже звичного починаючи з 1969-го гасла «Кубок – Львову» вболівальники «зелено-білих» додали «Нам потрібні єврокубки». Навіщо в наших реаліях потрібні, враховуючи, що рандомному вірменському «Бананцу» команда на перших стадіях поступатиметься за прикладом ЛНЗ і «Полісся», проводячи домашній матч в умовному Ґданську – питання ще те. Проте факт залишається фактом.

***

Ось із такими амбіціями і після феєричної перемоги 5:0 над «Кудрівкою» львів’яни їхали на матч 12-го туру з «Харковом» до Києва. Де власне й вляпалися в черговий скандал. Команда провела чудовий перший тайм, у якому здобула перевагу 2:1. А невдовзі після початку другої половини в Києві пролунала повітряна тривога, котра не завершувалася понад годину. Скориставшись нормою регламенту, «Карпати» вирішили не чекати і відправилися додому. Залишивши результат зустрічі в підвішеному стані.

Юридично питань до «Карпат» немає. Проте є аспект морально-етичний. Не є таємницею, що грати у футбол чи будь-який інший вид спорту в реаліях повномасштабної війни – справа ризикована і хитка. Вже п’ятий сезон ми починаємо без чіткого розуміння, чи вдасться його завершити. В такій ситуації дуже важливо, аби всі учасники процесу йшли одне одному на зустріч. І виходили на поле з розумінням, що треба користатися кожною нагодою провести матч, бо змоги переграти чи дограти його може й не бути.

Втім, у «Карпат» з цього приводу є свої міркування. Продиктовані вони вочевидь не лише меркантильними розрахунками, що результат поєдинку, який зіграний більше, ніж на 50%, можуть залишити в силі. У «Карпатах» багато легіонерів і тренер-іноземець на чолі. В українському спорті вже є прецедент, коли команда з закордонним наставником – боснійцем Радованом Ґачічем на чолі – відмовилася їхати з міркувань безпеки на виїзд у Решетилівку на Полтавщині. Волейбольний «Епіцентр-Подоляни» не явився на гру навіть ціною технічних поразок, перервавши понад дворічну виграшну серію на внутрішній арені. І саме іноземний тренер начебто був головним ініціатором такого демаршу.

Легіонерів можна зрозуміти. Вони приїхали в Україну заробляти, а не ризикувати життям. Втім, непросто виправдати клуб і вболівальників, у патріотичній позиції яких ніхто не сумнівається. Бо ж у випадку з грою в футбол у мирний час патріотизм – то зокрема взаємопідтримка, вміння піти на зустріч тим, хто з огляду на воєнні реалії змоги приймати матчі вдома не має. У наших реаліях важливі не стільки «голи-очки-секунди» й ім’я чемпіона, скільки збереження самого явища під назвою «професійний футбол». Відмови і буквоїдство за львівським прикладом цьому явно не сприяють. Наразі залишається констатувати, що «Карпати», які ледь почали позбуватися скандального іміджу, знову підпсували репутацію.

Читайте також:

Випадок Карпат вимагає змін до правил. Пропозиції очевидні