Олексій ЗАВОРА: «Академія Руху у рази краща, ніж у Шахтаря та Динамо»

Нещодавно пройшла низка матчів збірних України різних вікових груп, зокрема України U-17. Про це, а також про українські футбольні академії, сайт Sport.ua ексклюзивно поговорив з українським 17-річним гравцем Слован Братислава U-17 Олексієм Заворою.

– Привіт, як твої справи? У тебе була травма, як зараз твоє здоров’я?

– Загалом усе добре. Тренуюся, граю. Після довгої реабілітації я провів у Львові 44 дні. Було багато різних процедур, дуже багато роботи в залі. Зараз це, можна сказати, дало свій результат – почуваюся нормально. Але все одно займаюся профілактикою: ходжу на процедури, працюю в залі, особливо над цією зоною – пахом. Сподіваюся, що далі все буде добре.

– До речі, чому саме Львів? Чому Академія Руху?

– Бо мій батько знайомий із Юрієм Полігасом. Він працює реабілітологом, головним лікарем у системі Руху, у першій команді Академії. Його вважають одним із найкращих в Україні. Оскільки тато з ним знайомий, ми вирішили не втрачати час і поїхати лікуватися туди. Бо тут (у Словаччині) такого б ніхто не зробив. Тому я зібрав речі й одразу поїхав до Львова. Там у мене постійно був доступ до залу й повноцінної реабілітаційної системи. База насправді дуже високого рівня. Якщо ще додати готель «Емілі», то разом це працює дуже круто. В Україні такого більше ніде немає.
Я був всередині системи: щодня бачив першу команду, хлопців з Академії на реабілітації, всі ці тренажери, процедурні кабінети. Навіть у Європі таке нечасто зустрінеш, не кажучи вже про Україну. Бо я був і в Шахтарі, і трохи в Динамо – у Руха в рази краще. Значно. Їхня база — це рівень, з яким в Україні нічого не зрівняється.

– А як тобі сам Львів як місто?

– Загалом місто мені сподобалося. Навіть більше, ніж Київ – значно більше. Там якось усе живіше, ефективніше. Але я у Львові був буквально рази три за весь час, бо мав дуже щільний графік: прокидався о 7–8, о 8:30 вже був у залі, починав працювати. Працював десь до другої, потім обід, а з третьої до шостої знову тренування. Потім вечеря – і сил уже немає. І так майже щодня протягом 44 днів.

– Тобто під час відновлення у футболіста роботи не менше?

– Навпаки – набагато більше. Якщо порівнювати з сезоном чи передсезонкою, то при професійному відновленні, як у мене було у Львові, навантаження значно більше.

– Поки ти був на базі, ходив дивитися на однолітків чи молодших/старших?

– Так, ходив на матч U-19 Рух – Металіст 1925, і ще дивився гру, коли Шахтар U-15 приїжджав проти Руха U-16 – це був зимовий кубок. Рівень U-19 насправді досить високий. Більше слідкував за Металістом 1925 U-19, бо це рідна команда. Плюс там зараз працює тренер Назаров – саме він дав мені шанс у Металісті 1925 (це був перегляд, після якого мене хотіли взяти). Але це сталося за два місяці до початку повномасштабного вторгнення.

– Думаю, відповідь очевидна, але все ж: ти стежиш за Металістом 1925?

– Мені дуже подобається, що на збори вони брали багато молодих гравців, 19-річних. Це круто, бо дають шанс проявити себе – а це найважливіше.

– А чому ти вболіваєш саме за Металіст 1925, а не за Металіст, наприклад, із Першої ліги?

– Для мене Металіст 1925 – це моя команда. Я завжди в Харкові за них вболівав, мене до цього привчили. І ще був момент: коли я повернувся в Україну, вони покликали мене в U-17. Я тоді був у U-16, але вони мене знову запросили. Але я трохи затупив і перейшов в Шахтар. Але вже як є.

– Якщо говорити про підготовку молоді – у чому різниця між Словаччиною і Академією Руха, особливо в тактичному плані? Скільки у вас теорії?

– У нас два теоретичні заняття на тиждень – обов’язково. Це розбір попередньої гри і аналіз наступної. У Руху точно не знаю, але знайомі з U-17 кажуть, що перед серйозними матчами вони готуються довше і мають кілька занять, а перед легшими – одне на тиждень.

Щодо роботи на полі – у нас 2–3 тренування на тиждень із акцентом на тактику. Спочатку розминка, потім білд-ап – десь 30–40 хвилин відпрацьовуємо. Потім можуть бути ігрові вправи. Але головне – це тактична робота. Наприклад, на останньому тренуванні ми майже 50 хвилин просто виходили з оборони, грали 8 на 8. І так тренувались поки тренер не був задоволений. У нас немає такого, що захисник просто вибиває м’яч уперед на «фальшиву дев’ятку» – якщо зачепляться, добре, якщо ні – біжимо відбирати. Усе будується через гру.

– Якщо говорити про сучасний футбол – за ким стежиш?

– Подобається Барселона. Але ще дуже симпатизує Комо – як вони грають. З урахуванням того, що кілька років тому вони були в Серії B і C, а зараз ідуть на четвертому місці – це топ. І Фабрегас у них топ-тренер, і Ніко Пас подобається.

– Стежиш за своїми ровесниками зі збірної України – U-17, або U-19?

– Ні. Більше стежу за Словаччиною. І результати там не дуже: U-17 виступили провально — програли 5:2 Хорватії, 4:0 Польщі та 7:0 Ірландії.

– У збірній Словаччини U-17 є твої одноклубники?

– Так, троє. Один із них — мій прямий конкурент на позиції правого захисника. Двоє інших уже підтягнули до U-19, та й грають у центрі поля. А от конкурент зіграв лише 25 хвилин у трьох матчах – проти Ірландії наприкінці. Тому якщо я зараз гратиму правого захисника і тренер поставить мене в основу – значить, виграю конкуренцію і може щось вийти.

– Чи були якісь контакти зі збірними України?

– Ні, взагалі нічого. А щодо Словаччини – я цікавлюся у наших директорів, як там усе працює, бо мені це цікаво. Але якщо бути відвертим, то мені дуже прикро, що Словаччина бачить мій потенціал, а Україна навпаки – його не бачить.