«Мріяв стати водієм». Ксензов – про кікбоксинг, Усика та Гераскевича на ОІ

Український кікбоксер Олександр Ксензов продовжує регулярно виступати на міжнародній арені. Маючи за спиною безліч нагород, Олександр поповнив список своїх досягнень на 31-му Кубку світу, який пройшов із 27 по 30 серпня в Будапешті.

Ксензов виборов чергову перемогу на топтурнірі та разом із партнерами змусив кікбоксерський світ говорити про Україну та її дух.

Втомлений, але з нагородою в руках, Олександр повернувся додому й ексклюзивно поспілкувався з журналістом Sport.ua.

У розмові кікбоксер поділився історіями зі свого дитинства, початком шляху в спорті, першими досягненнями та амбітними планами. Попереду на Ксензова чекає непростий шлях, який переплететься з боксом.

«Мріяв стати водієм фури, але з віком все зрозумів»

– Інтерв'ю хочеться почати з самого початку Вашого життя. Як пройшло Ваше дитинство? Які були стосунки з батьками, рідними? Розкажіть про себе читачам.

– Дитинство пройшло чудово, як і в усіх дітей, хто зростав у селі. Так як я родом із маленького села, то розваг там, окрім як купатися на ставку і бігати в футбол, не було – цим ми весь вільний час зі своїм братом-близнюком Миколою і займались. З батьками завжди були теплі стосунки, так як мама взагалі ніколи ні за що не сварила. Хоча хто нас знає з дитинства, той розуміє, що нас із братом було за що сварити, причому на день щонайменше разів по п'ять. А тато міг покарати, але він дуже швидко відходив і пробачав нам. З ріднею теж були чудові стосунки.

– А як би Ви описали себе в дитинстві: активний, допитливий чи взагалі бешкетник? Які сильні якості були?

– В дитинстві був активним бешкетником. Сильні якості... ну, я навіть не знаю, їх, напевно, зі сторони краще видно. З таких якостей можу сам про себе відмітити, що слабших ніколи ні самі не ображали, і тим більше не давали ображати іншим. Ну і якщо людині потрібна допомога, то повз ніколи не проходили!

– А як за такого активного характеру Вам сиділося в школі? Взагалі подобалося навчатися чи хотілося вже побігти на футбол?

– Ні, вчитися не подобалось. Але в нас були добрі вчителі. У нас взагалі був хлопчачий клас: 5 дівчат і 14 хлопців, і всі добре фізично розвинені. Тож ми їздили на різні змагання, привозили зазвичай 1-2 місця району та області, і вчителі ставились з розумінням.

– Якраз Ви сказали, що клас був хлопчачий. Як часто у Вас були бійки між собою? Бо в хлопців-підлітків є період, коли хочеться силою помірятися.

– Ну, до 8 класу то на кожній перерві. А потім якось так, мабуть, подорослішали всі, і в старшій школі взагалі не памʼятаю навіть суперечок, не те що бійок.

– Ви казали, що всі були фізично розвинені. У Вас тяга до спорту була з малечку? Займались чимось окрім футболу – там зі штангою чи просто біг?

– Ну, більше просто в футбол бігали, а потім уже класу з 8 пішла мода на воркаут, то ми так із друзями почали займатись, нам подобалось.

– Діти люблять часто мріяти, але мрії інколи не здійснюються. Ким ви хотіли стати в дитинстві, і чи досягли своїх мрій?

– В дитинстві дивився серіал «Далекобійники», мріяв стати водієм фури, але з віком зрозумів, що робота дуже важка. Викинув ці мрії з голови.

– Згадайте найкращий епізод з дитинства, який хотіли б повторити.

– Та дитинство так швидко промайнуло, все як один епізод. Ну а якщо говорити про якісь моменти, то мені дуже подобалися вечори Нового року, коли вся сімʼя збиралася, всім весело, всі молоді, здорові, не було війни... Ось туди хотілося б повернутися.

«У кікбоксинг потрапив випадково. А так за освітою бухгалтер»

– Після всього сказаного з'являється логічне питання: коли у Вашому житті з’явився кікбоксинг і чому ви обрали саме цей вид спорту?

– На кікбоксинг взагалі потрапив випадково. У 9 класі тато говорить: «Скоро в місто їхати вчитися, а ми прості хлопці з села, потрібно, щоб уміли добре за себе постояти». Ну і далі сказав: «Їдемо в Новомосковськ на секцію боксу, запишемо вас». Але так склалося, що ми переплутали приміщення. Заходимо, і там нас зустрів наш перший тренер Ширгер Федір Францович, говорить – у нас кікбоксинг. Ми так із братом переглянулися і говоримо одне одному: «О, клас, ще й ногами навчать бити, залишаймося». Спочатку ні про який спорт великих досягнень навіть не думали.

– Ну батько, очевидно, хотів бачити своїх синів міцними бійцями. А як мама відреагувала на те, що Ви з братом будете займатися кікбоксингом?

– Ну, батя – так. А мама з самого початку до самих занять, на мій погляд, ставилася нейтрально. А от до змагань, особливо на перших етапах, коли ми були з братом новачками і нас били, то їй це, мʼяко кажучи, не подобалось. Памʼятаю, покликали маму дивитись колись ЧМ області, і ось брату виходити в ринг – бачу, мама вже біла сидить метрів за 50 від рингу. Потім, як брату розбили ніс і губи, бачу, мама встала і пішла – більше її на змаганнях не було. Ну а зараз, коли це вже стало моєю працею, то підтримує і завжди бажає успіхів на змаганнях.

– Ви вже загадали про першого тренера. Яку роль у Вашому становленні відіграв тренер? Пам'ятаєте якісь мудрі фрази його?

– Ну, Федір Францович вів нас по юніорах, а потім ми переїхали навчатись у Дніпро, і вже в дорослому спорті нас тренували Акімов Володимир Євгенович та Деморецький Костянтин Ігорович. Ну, всі вони говорили не залишати спорт: якщо Богом тобі це дано, то треба пройти шлях до кінця.

– В який момент ви остаточно зрозуміли: «Я хочу бути саме кікбоксером і присвятити цьому життя»?

– Ну, я думаю, років у 22 зрозумів, що в мене це виходить, і вирішив обрати це як основну роботу та пов'язати з цим життя.

– А до 22 років не розглядали інших варіантів? Бо часто на початках спортсмени мають основну роботу, а спорт – вже після робочої зміни.

– Та особливо, ні. Хоча за освітою я бухгалтер. Я розглядав основний напрямок – спорт, а вже паралельно шукав різні підробітки.

– Десь навички бухгалтера знадобились?

– Якщо чесно, то поки не знадобились.

– У такому ритмі життя – не було бажання все кинути? Що допомагала триматися?

– Бажання кинути – ніколи не було. А допомагали мені завжди друзі.

«Не граю перед боєм в карти: колись пограв і добряче отримав»

– Спорт ми любимо за емоції та перемоги. Який успіх став для Вас по-справжньому серйозним/переломним?

– Кубок світу серед дорослих у 2018 році – я тоді зрозумів, що в мене виходить, я можу конкурувати в дорослому спорті й вигравати, а не просто брати участь.

– А якщо говорити про поразки. Які для Вас були найболючішими та чому?

– Ну, напевно, на ЧЄ, коли не зміг боксувати у фіналі через травму. А так взагалі поразки близько до серця не приймаю.

– Ви вчилися цього, аби спокійніше на них реагувати чи просто так повелося? Що зазвичай робите після невдач?

– Ні, не вчився, у мене характер дуже спокійний, як у мами. Взагалі дуже мало є речей, які можуть роздратувати. А поразки завдяки моєму тренеру Костянтину Ігоровичу сприймаю не близько до серця. Він завжди говорив: «Ну програв, що, у світі щось змінилося? Це просто спорт, робимо висновки, працюємо над помилками і рухаємося далі». І з такою філософією досить легко налаштовуватися на бої. Бо зазвичай на змаганнях ходиш, думаєш зайве: «А що як програю, за мене ж вболівають рідні, друзі, я їх підведу...». І від цього вигораєш іще до бою. А він підходив і казав: «Саня, видихни, просто відбоксуй, не грузись».

– Як проходить Ваш базовий день перед боєм? Маєте власні ритуали чи заняття?

– Та ні, особливих ритуалів немає. Тільки в карти не граю перед боєм: колись пограв і добряче отримав. З того часу вважаю поганою прикметою. А так прокинувся, попросив у Бога допомоги – і вперед! Ну і коли чекаєш у залі виходу в ринг, то намагаюсь відволікатися: там музику спокійну слухаю, з кимось розмовляю або сплю, щоб думки дурні в голову не лізли.

– Які б Ви поради дали молодим спортсменам. Що варто зробити перед важливою подією? Що зʼїсти, може поспати?

– Ну, так, сон – це 80 відсотків того, щоб гарно себе почувати в день змагань: випити на ніч мелатонін або чай з м'яти, щоб добре спати! Ну а що на тему харчування, то це потрібен особистий підхід, бо дуже часто в нашому виді спорту ганяють вагу і її треба тримати протягом усього часу змагань. Ну, я на змаганнях зазвичай їм зранку вівсянку – досить велику кількість – і яйця. Мʼясо на змаганнях не їм, від нього важко себе почуваю.

– З початком перших перемог може з’явитися зіркова хвороба. Чи переживали Ви цей етап? І що робити молодим хлопцям, аби не піймати цю зірку?

– Ні, ніколи не було зіркової хвороби. Ну, у нас збірна України дуже сильна, і там багато спортсменів, у яких набагато більше досягнень, ніж у мене, але все одно поводяться скромно, не задирають носа. Тому, напевно, і молодше покоління бере приклад та не дозволяє собі зайвого.

«Рвав меніск і хрестоподібні зв'язки. Можу сказати: кікбоксинг безпечніший за футбол»

– Які були найважчі пошкодження в карʼєрі? З урахуванням того ЧЄ Європи. Ви можете назвати себе травмостійким?

– Тоді перед ЧЄ ніс зламали на тренуванні. Я його трішки залікував – ну, скільки це було можливо, бо це сталося за 10 днів до виїзду. Провів там два поєдинки, і з фіналу було прийнято рішення тренерами знятися. Ну і сам я відчував, що сильно болить, а у фіналі там був сильний опонент, то вирішили не ризикувати. Оце й усі травми в кікбоксингу. А основні травми отримав, як і більшість спортсменів, у футболі. Це спочатку розрив меніска, потім й хрестоподібної звʼязки. Так що з впевненістю можу сказати: кікбоксинг безпечніший за футбол.

– Ці травми якось заважали в кікбоксингу? Не було оцього страху, аби знову не повторилося?

– Ні, не заважали: прооперували, зажило – і вперед. Кікбоксинг у цьому плані легший за футбол, тому що коли ти боксуєш, то в принципі всі рухи контрольовані, розумієш: тіло постійно в тонусі, у рівновазі, і досить важко там десь оступитися, ногу підвернути або щоб, наприклад, якось коліно вбік пішло. А у футболі – постійний контакт, ще й на таких швидкостях, притому що зазвичай ти його навіть не чекаєш. Біжиш – тебе бах у спину! І полетів: не встиг ні згрупуватися, ні ногу підібрати, і полетів як попало.

– Ви казали, що Вас дуже важко розгнівати. Зараз у бойових видах спорту дуже популярний треш-ток. Як ви ставитеся до словесних перепалок перед боєм?

– Ну, якщо це не переходить на особистості й не зачіпає честь і гідність, то взагалі добре. Це все ж робиться для того, щоб заробити гроші, продати бій. Зараз мало добре боксувати, необхідна ще й медіаскладова.

– А які є методи розкрутити бій з урахуванням треш-току? Бо людям видно лише сам бій, тому ніхто не знає про цю бійцівську «середину»?

– Ну, ось як приклад, якщо памʼятаєте бій Віталія Кличка з Дереком Чісорою: Чісору в нас ніхто не знав, поки він на зважуванні не вдарив Віталія – потім про нього заговорили всі на пострадянському просторі. Потім ще плюнув в обличчя Володимиру. Як підсумок – бій програв, але став скандальною особистістю у світі боксу і на додачу ще й відомим.

Потім у нього був бій з Усиком, який на той момент уже був абсолютним чемпіоном у крузервейті й фаворитом на цей бій, але гонорар Усика був близько 700 тисяч доларів, а Чісори – більше ніж 3 мільйони.

– Читав у книзі Тайсона Фʼюрі, що йому довелося обрати роль поганого хлопця, такого собі провокатора – аби на нього звернули увагу в боксі. Також це працювало щодо більшого заробітку.

Чи змогли б Ви стати свого роду скандальним Тайсоном Фʼюрі чи Конором Макгрегором у кікбоксингу?

– Я думаю, ні. Розумієте, у закордонних спортсменів – у них менталітет інший, у них ніби це ізсередини йде, а в наших цього якось немає. Звикли доводити ділом, а не словами. Тому, я думаю, якби почав це робити, то було б награно й нецікаво, а ще якби отримав після розмов, то в зал можна було б і не приходити.

– Здавалося, що кікбоксинг/бокс – це про техніку, вміння. Але як учасників з різних країн буде розрізняти ментальність на ринзі? Може щось пригадаєте з власного досвіду.

– Ну, дивіться, найжорсткіші бої, де ніхто не поступиться, як правило – це між бійцями з пострадянського простору. Європейці, якщо бій іде за їхнім сценарієм, то починається бравада, хвастощі і так далі, але тільки-но трішки притиснути, десь боляче влучити – усе, характеру перетерпіти немає. Якщо брати тюркські чи іранські народи, то в них усіх гаряча кров: боксують півтора раунду, і теж, якщо бій іде не за сценарієм, починають здавати.

– На ваших фото часто можна помітити хрестик. Наскільки важливу роль у вашому житті відіграє віра та коли ви відчули потребу звернутися до Бога?

– Ну, звертаюсь до Бога постійно, дякую йому за те, що маю, ну й про допомогу теж прошу перед змаганнями. Так вийшов у ринг, перехрестився – і пішов, з Божою допомогою легше.

– Часто чую, що реабілітація – це частина справи в спорті. Що Ви робите після бою, аби краще відновитися?

– Зазвичай люблю добре поїсти та піти поспати.

– А як після бою, не вирують емоції/адреналін? Наскільки легко повертатися до життя після битви?

– Ні, особливих емоцій немає, я б навіть сказав навпаки – таке спустошення. Змагання йдуть, там, наприклад, тиждень, готуєшся до них два місяці: ганяєш вагу, стараєшся тримати режим, постійно в напрузі... І коли вже відбоксував, то як правило взагалі емоцій мало. Просто сидиш, думаєш: «Я це зробив». І видихаєш.

– Ваш список досягнень доволі великий: там першості України, Кубки світу, подіуми на ЧЄ та ЧС. Яка перемога є для Вас головною в спортивній кар’єрі і чому?

– Ну, не можу якось виділити одну: кожна перемога чи просто змагання – як окрема сторінка книжки, дає свій досвід! Ну, думаю, що головні перемоги ще попереду.

«Вийшов би на ринг з росіянином і довів би, що українські спортсмени найкращі у світі»

– Нещодавно Ви виграли на 31-му Кубку світу в Будапешті. Які враження від змагання? Як Вам суперники? І що винесли для себе з цієї перемоги?

– Від змагань враження добрі: гарна організація, усе на рівні. Про суперників: перший бій був із британцем – досвідчений спортсмен, був важкий бій. А другий – зі словаком: ну, пощастило, влучив у другому раунді й завершив достроково. Виніс те, що треба рухатися далі. Попереду ЧЄ – треба на ньому постаратися гарно виступити.

– Вже маєте якусь програму підготовки до ЧМ Європи? Можливо буде якийсь збір закордоном чи таке не практикується?

– За кордоном практикується, але не нами – дуже дороге задоволення. А якщо серйозно, то тільки-но приїхали зі зборів, проходили в Конча-Заспі. Два тижні були, зараз тижневе розвантаження – і вперед напрацьовувати в парах завдання, готуватися до суперників.

– Як походить розгрузка? Загалом, що робите в свій вільний час? Бо таке відчуття, що із залу Ви не виходите.

– Та ні, тренуюся максимум дві години на день – це у звичайному режимі. А коли перед змаганнями, то два тренування на день, вони коротші за часом, але більш темпові. Так люблю в лазню ходити, у кіно з дружиною, у парку погуляти, поїсти смачно – так як і всі люди.

– На турніри в Будапешті були присутні спортсмени з білорусі. Як Вам було, знаючи що вони там? Чи варто їх взагалі допускати до змагань?

– Та я їх якось не помічав: напевно, невелика збірна приїхала, ну й конфліктів такого нічого не було. А щодо допуску спортсменів – ну дивіться: в інших видах спорту їхні збірні представлені, тому особисто в мене та моїх тренерів здивування не було, що їх повернули до змагань.

– А не планували вийти з якимись акціями на турнір, аби всім знову нагадати про ситуацію в Україні?

– Ні, якщо чесно, не планував. Але ми зі збірною фотографуємося з прапорами батальйонів, передаємо вітання воїнам, дякуємо їм за захист та за те, що дають нам можливість їздити й прославляти Україну!

– А як взагалі іноземні кікбоксери ставлять до нас? Є такі, що прям підходять і підтримують? Якщо не секрет – з яких країн такі спортсмени?

– Ну, на моїй памʼяті тільки казахи підходили та говорили слова підтримки: «Казахстан з вами, тримайтесь». Серед європейців не пам'ятаю такого.

– Якби зіштовхнулись з кікбоксером з росії чи білорусі на турнірі, Ви б вийшли з ним на бій? Це б дало додаткову мотивацію?

– Так, вийшов би! Мотивація завжди одна – довести, що українські спортсмени найкращі у світі! Але, напевно, у такому разі додаткову відповідальність відчував би.

«Гераскевич зробив це заради хайпу, а не в пам'ять про українців»

– На жаль, Україна продовжує потерпати від ворога-агресора. Ці роки були пекельними, але війна досі триває. Чи не планували на початку поїхати за кордон, поки це було можливо? Не було бажання піти у військо?

– Ні, ніколи не планував виїзд за кордон: я дуже люблю село, а особливо проводити там час. Бажання піти у військо не було.

– А як змінилося Ваше життя за останні 4 роки? Напевно, вже не буде так, як раніше.

– Ну, ви знаєте, зараз усі живуть за принципом «день пройшов – і добре». У цьому, звісно, життя змінилося: немає впевненості в наступному дні.

– Дуже гостро обговорювалися цьогорічні Олімпійські ігри, а саме інцидент з Владиславом Гераскевичем. Як Ви відреагували на заборону українцю виступати з шоломом, де зображені українські спортсмени, яких вбила росія. Ви б наважились на такий крок, якби були в такій ситуації?

– Дивіться, я вважаю: якби я був на місці Владислава, я б намагався завоювати нагороду, вийти на п'єдестал у шоломі, із прапором або у футболці з подібною тематикою – і тоді це було б уже беззаперечно, це вже був би факт! А так, на ранніх етапах змагань, я вважаю це недоречним. На мій особистий погляд, він це зробив заради хайпу, а не в пам'ять про українців.

– Наскільки сильно фактор війни впливає зараз на розвиток кікбоксингу в Україні?

– Дуже сильно. От для уявлення: у кікбоксингу 12 вагових категорій серед дорослих, то на останньому чемпіонаті України в 5 категоріях не було жодного учасника.

«Ломаченко – жива легенда. Усик вже може закінчувати»

– Які ставите перед собою цілі в кікбоксингу?

– Хочу виграти чемпіонат Європи і чемпіонат світу, та вже потім планую переходити в професійний бокс.

– Кого Ви вважаєте найвеличнішими боксерами в історії та чому? І кого з українських бійців виділили б особисто Ви?

– Ну, мені найбільше подобається Леннокс Льюїс, особливо його техніка та стиль боксу. А з наших Олександр Усик – топ.

– Як ви оцінюєте рішення Олександра Усика добровільно звільнити чемпіонські пояси? На вашу думку, чи варто йому вже завершувати кар’єру?

– Та я вважаю, що можна вже спокійно закінчувати: він виграв усе, що можливо.

– А що скажете про його бій з Ріко Верховеном? Чи вважаєте перемогу Усика абсолютно справедливою і чи здивував Вас Ріко в рингу?

– Так, справедливо, він же виграв достроково. Ріко дуже здивував своєю витривалістю: я вважав, що він раунду після шостого підсяде, а він ні – дуже потужний боєць.

– Просто фанати боксу сперечалися за момент зупинки бою суддею. Дехто казав – треба було продовжувати бій. Згодні?

– Ну, я вважаю, що правильним було рішення зупинити бій: отримувати зайві удари – не треба.

– Ходять чутки про можливий третій бій Усика проти Тайсона Ф'юрі. Чи стежили ви за їхніми першими двома поєдинками і чи є сенс у трилогії?

– Так, стежив. Ну, у третьому поєдинку особисто в мене зацікавленості немає. Ну а так, якщо зроблять, то добре зароблять – їм, напевно, це цікаво.

– Чи можна сказати, що Усик перевершив братів Кличків? Чи все ж за часів Володимира та Віталія здобувати та утримувати пояси було складніше?

– Ну, пояс чемпіона в усі часи було важко здобути, але я думаю, що по здобуткам Усик перевершив Кличків.

– Денис Берінчик нещодавно зазнав поразки, і виглядав українець – невпевнено. З чим пов’язаний спад Дениса, і що йому потрібно змінити, щоб знову включитися в боротьбу за пояси?

– Я думаю спад Денис повʼязаний з його віком. У такій вазі – це дуже відчувається.

– Є сенс йому залишатися та боротися далі, чи краще вже завершувати?

– Ну, на мій погляд – вже слід завершувати.

– Свого часу багато обговорювали можливе повернення Володимира Кличка в ринг. Як професійний спортсмен, скажіть: чи реально це в його віці і чи зміг би він знову демонструвати топовий рівень?

– Ні, на жаль, час перемагає всіх. Ну й якщо на цей момент взяти топ-5 важковаговиків, то я не думаю, що Володимир міг би з ними конкурувати.

– На Олімпіаді яскраво засяяв Олександр Хижняк. Як вам його стиль боксу і чи вірите ви в його успіх на професійному рингу?

– Так, виступив добре. Але мені такий стиль не близький. Ну а так, він олімпійський чемпіон, у нього завжди будуть шанси. Однак у нього дуже потужна опозиція в його ваговій категорії, і завоювати пояс буде надскладним завданням.

– У 2025 році Василь Ломаченко оголосив про завершення кар’єри. Як би ви оцінили його внесок у бокс і наскільки це відчутна втрата для українського спорту?

– Ломаченко – жива легенда боксу, дворазовий олімпійський чемпіон. Це велика втрата для фанатів боксу. Він вніс свій стиль, який став впізнаваним в усьому світі.

– Ви виступаєте під егідою WAKO, хотіли би себе спробувати в таких промоушенах як: K-1, GLORY Kickboxing. Що Вам заважає туди потрапити?

– Ні, я виступаю в розділі фул-контакт, а професійні бої в кікбоксингу проводяться в розділі К-1. Там дозволені удари колінами й лоу-кіки, а мені після моєї травми коліна це не підходить. Тому планую професійну кар'єру в боксі.

«Якби не кікбоксинг – жив би в селі. На бійку покликав би Кличка»

– Яка Ваша найзаповітніша мрія, якщо не брати до уваги спорт?

– Навколосвітня подорож.

– Кого з музичних виконавців слухаєте перед боєм?

– Артема Пивоварова. У нього такі ритмічні та запальні пісні.

– За якими видами спорту також слідкуєте? Можливо є улюблений спортсмен?

– Футбол мені дуже подобається. Слідкую за «Барселону», навіть вболіваю за них. Улюблений гравець – Рафінья.

– Хто на Вашу думку топ-3 найвпливовіші спортсмени України? І чому саме вони?

– Шевченко, Клички та Усик. Вони кожен творили історію українського спорту та назавжди вписали свої імена у світову історію.

– Якби потрібно взяти з собою легенду спорту в бійку, хто б це був? Може Ріко Верховен чи Майк Тайсон?

– Це був би Віталій Кличко.

– Якби не кікбоксинг, де б Ви зараз були і ким би працювали?

– Ну, напевно, жив би в селі й працював на місцевому підприємстві. Оскільки мені в дитинстві подобалися вантажні машини, може, був би водієм КрАЗа чи КАМАЗа.

– Що б ви обрали: шалену популярність чи тиху, але беззаперечну домінацію у своєму спорті?

– Ну, якщо буде беззаперечна домінація, то, думаю, і популярність підтягнеться! Виберу друге.

– Хто Ваш суперник мрії? І де б пройшов цей бій?

– Ну, бій точно хотів би на стадіоні «Олімпійський». А за суперника навіть не думав ніколи.

– Хто з наших кікбоксерів здатен голосно заявити про себе? На кого треба звернути увагу?

– Ну, в нас 4 топа в збірній зараз: Артем Мельник, Роман Щербатюк, Гліб Мазур та Богдан Ситник.

– Якщо про Вас знімали фільм – який це був би жанр і яка була б назва?

– Точно комедія, назву поки не придумав.

– Яким Ви бачите себе через 10 років?

– Успішним спортсменом, чемпіоном світу з кікбоксингу.

– Ну і наостанок, опишіть себе 3 словами.

– Добрий, оптимістичний, щасливий.

Читайте також:

Марк ГУСАР: «Кікбоксингу в Україні не вистачає уваги та медійності»