Назар ЮРЧЕНКО: «Воротар не обов’язково має бути великим»

18-річний воротар «Вікторії» Назар Юрченко, незважаючи на юний вік, отримав у клубі футболку з номером один. В інтерв'ю клубній пресслужбі гравець розповів про перші кроки у професійному футболі, а також поділився планами на майбутнє.

– Розкажи трохи про свою родину. Як тебе виховували?

– Батько мене завжди вчив бути ввічливим та дисциплінованим. Із самого дитинства водив мене на спорт, на боротьбу, вчив підтягуватися на турніках з самого малечку. А мама завжди за мене хвилювалась та турбувалася. Батьки для мене це найголовніші люди, завдяки яким в мене є все те що я маю.

– Давай пригадаємо дитинство. Як ти навчався у школі? Чи є щось із тих знань або досвіду, що допомагає тобі зараз у футбольному житті?

– До 8 класу я добре навчався, на 9–10 балів, а вже після восьмого на 7–8. Так, математика та українська мова.

– А який улюблений предмет був у школі?

– Фізкультура та англійська мова.

– Назаре, аналізуючи твій Instagram, можна помітити, що твоє серце зайняте. Розкажи, як ти познайомився зі своєю другою половинкою і як починалися ваші стосунки?

– Я сам по собі не дуже романтичний. А познайомилися ми просто, пішовши на прогулянку. Я з товаришем, моя дівчина була з подругою. Ось так ми й почали спілкуватися, і потім вже почали відносини.

– Чи легко тебе вивести на емоції в житті?

– Не можу сказати що легко, але й також не можу сказати що важко, десь посередині.

– А на тренуваннях, під час матчів?

– Щоб вивести прямо – то ні. Я емоційний, але на провокації не ведуся.

– Як відреагували батьки на те, що ти будеш займатися футболом?

– Добре відреагували. Мама одразу підтримала, а тато спочатку хотів, щоб я займався боротьбою, але згодом зрозумів, що футбол мені цікавіший.

– Крім футболу, чим ще цікавишся? Що ще до вподоби?

– Багато чим цікавлюся. Розвиваю себе не лише у футболі, а й в інших сферах, наприклад у бізнесі. Подобається прокидатися з метою на день, щоб не витрачати його даремно.

– Хто або що надихнуло тебе обрати саме футбол?

– Це був напевно другий клас, і після школи я побачив гарну футбольну форму на однокласнику, і захотів теж. Сказав мамі що хочу на футбол.

– Коли ти зрозумів, що хочеш бути саме воротарем? Чому обрав саме цю позицію?

– Я починав тренуватися на польовій позиції, інколи ставав на тренуваннях у ворота, і мій перший тренер підійшов і запитав чи не хочу я стати у ворота, можливо побачив що я мобільний, не боюсь м’яча. Мені подобалось в принципі. Я сказав що можна спробувати. І так все й почалося.

– Чи була думка грати на позиції польового гравця?

– Так, звісно, до 10 років була така думка. Грав би, напевно, під нападником.

– Якими були твої перші воротарські рукавиці?

– Найперші воротарські рукавиці, які мені купили батьки, були звичайні з ринку, але з емблемою «Арсеналу» замість бренду.

– Хто з воротарів був твоїм кумиром у дитинстві? На кого ти рівнявся?

– Касільяс, Ноєр та Буффон.

– Який тренер найбільше вплинув на твоє становлення у футболі?

– Не хочу виділяти одного. Адже всі тренери по своєму вплинули на мене, і я всім вдячний.

– Яку найціннішу пораду давав тобі тренер?

– Не слухай критику та грай на своїх сильних якостях.

– У кожного воротаря свій стиль гри. Якщо говорити про українських воротарів, чий стиль тобі найближчий?

– Зараз із зарубіжних мені подобається Давід Рая, мені здається за профайлом ми трохи схожі, тому що він невисокий і я не високий, швидкий сам по собі, ногами добре грає. А з українських, якщо зараз брати то мені подобається Дмитро Різник.

– Опиши себе трьома словами. Який ти воротар?

– Наполегливий, працьовитий та допитливий.

– Хто в команді має найсильніший удар?

– Євпак Максим

– Над чим воротарю найважче працювати на тренуваннях?

– У кожного по різному. Для мене особисто, найскладніший елемент це гра на виходах.

– Якими рисами, на твою думку, повинен володіти хороший воротар?

– Лідерські якості, хороша гра на лінії, не боятися помилок, нести для своєї команди впевненість, щоб коли футболісти грали, щоб знали що удар не залетить, і також активним має бути воротар

– Розкажи свою історію у Вікторії.

– Я пішов з «Інгульця» U-19, потім потрапив у «Нафтовик» Охтирку. Потім сюди мені потрапити допоміг батько: ігри в мене були за «Нафтовик», а от тренувань не було. Це така цікава історія. Мій тато просто поцікавився, чи можна мені приїхати на тренування. Сказали, щоб я надіслав свій профайл. Надіславши це у Viber, мені сказали на наступний день приїхати на тренування. Я приїхав, потренувався. Хвилювався, аби не сказали, щоб більше не приїжджав. Та все ж мені сказали, щоб приїжджав тренуватися. Я зрадів дуже сильно, бо мені тренери подобалися та і сама команда, а ще поруч із домом. Тож я старався далі працювати.

– Чи легко тобі було знайти спільну мову з більш досвідченими воротарями – Владиславом Кучеруком та Олександром Литвиненко?

– Дуже легко. Вони дуже добрі, вони допомагають завжди, підказують. Немає такого що вони ходять та кажуть, що я малий. Вони завжди підтримають, допоможуть та підкажуть.

– Що для тебе означає «Вікторія»?

– Це команда мого міста, команда з якою в мене по факту перший професійний контракт, тому можу сміливо сказати, що це моя рідна команда.

– Яка найбільша футбольна мрія Назара Юрченка?

– Показати українським тренерам, що воротар не обов’язково має бути великим.

– Якби не футбол ким би був?

– Думаю, якимось підприємцем.

– І на останок, щоб ти хотів сказати вболівальникам?

– Вірте в нас