Олександр ДОМОЛЕГА: «Почуваюся, ніби починаю з чистого аркуша»

Одним із літніх новачків «Лівого Берега» став Олександр Домолега. Раніше голкіпер виступав у складі полтавської "Ворскли". Футболіст розповів про адаптацію у складі нової команди.

– Олександре, як твої перші враження у «Лівому Березі»?

– Все добре. Враження дуже емоційні, адже для мене це все нове – команда, атмосфера, знайомства. Почуваюся, ніби починаю з чистого аркуша.

– З ким найбільше спілкуєшся зараз у колективі?

– Найбільше з Сергієм Косовським – ми живемо в одній кімнаті, тому автоматично більше перетинаємось і спілкуємось.

– Ще минулого сезону ти грав проти «Лівого Берега» у складі «Ворскли». Яким був той матч?

– Так, той поєдинок був для мене першим повноцінним матчем в УПЛ. Ми грали взимку, перед самою відпусткою. Складні погодні умови, слизьке поле – все це впливало, але то не виправдання. Гра була рівна, йшла до першого гола. На жаль, пропустив від Сіднея, і ми програли 0:1.

– Тобі Сідней згадував той гол?

– Так, його перші слова до мене були: «Це ж я тобі забив?». А я відповів: «Треба було бити в дальній, а не в ближній». Посміялись. Це футбол, тут усе по-чесному – сьогодні суперники, завтра – партнери.

– Ти також у минулому сезоні виходив на поле проти «Шахтаря». Це було несподівано?

– Вийшов у другому таймі через травму Павла Ісенка. Я був готовий, бо знав, що у нього проблеми з коліном. Гра, звісно, вже була зроблена – рахунок був на користь «Шахтаря», але кожна хвилина на полі – це досвід.

– У «Ворсклі» завжди була сильна конкуренція серед воротарів. На кого ти рівнявся?

– Коли прийшов, основним був Дмитро Різник. Дуже сильний воротар. Я багато чого перейняв, його стиль мені подобається досі. А з більш досвідчених, ще в дитинстві захоплювався Лібором Грдлічкою, який тоді грав за «Металург» Запоріжжя.

– Що можеш сказати про тренера воротарів Сергія Долганського?

– Він дав мені дуже багато – і як тренер, і як людина. Постійно спілкувались, аналізували, розбирали. Навіть зараз зідзвонюємось, підтримуємо зв’язок. Тільки найтепліші слова.

– Чому вирішив перейти саме в «Лівий Берег»?

– Тут дуже хороші умови. Все нове, сучасне, створене для того, щоб зростати. Нічого не відволікає – думки тільки про футбол. Є перспектива, і це головне.

– Сучасний футбол вимагає від голкіпера гри ногами. Як із цим справляєшся?

– Це вже обов’язкова навичка. Не питання вподобань – це вимога часу. Ми постійно над цим працюємо – як на основних тренуваннях, так і на окремих, спеціалізованих. Це цікаво, і я стараюся прогресувати.

– У команді зараз серйозна конкуренція серед воротарів. Як сприймаєш її?

– Дуже добре. Конкуренція – це завжди розвиток. Роман Жмурко, Максим Механів – усі сильні. І саме це змушує рости, боротися, вдосконалюватись.

– Як справляєшся з психологічним тиском після невдалих матчів?

– Найголовніше – зробити висновки й іти далі. Проаналізував – і забув. Немає сенсу повертатися думками до помилки, якщо її вже не виправити. Живеш далі, тренуєшся, працюєш.

– Ти завжди був воротарем, чи були інші позиції у дитинстві?

– Побігав тиждень у полі, побачив по телевізору сейв – і вирішив стати воротарем. Відтоді – жодного разу не пожалкував. Це моя позиція.

– Є у тебе фартові рукавиці чи якісь ритуали?

– Окремо тренувальні, окремо ігрові. Нічого надто фартового. Просто комфорт і якість. Якщо рукавички добрі – гра йде.

– Хто з партнерів найскладніший суперник на тренуваннях?

– Дмитро Шастал – дуже нестандартний у своїх діях. Руслан Дедух має потужний удар. Та й Сідней завжди може здивувати. Загалом, у нас потужна лінія атаки.