Найкраща команда століття. Як Ред Булл став символом епох у Формулі-1

Гран-прі Емілії-Романьї 2025 року стало історичним рубежем для команди Ред Булл – перемога, здобута на легендарній трасі Імола, стала для австрійської стайні 124-ю у Формулі-1. Завдяки цьому результату Ред Булл офіційно вийшов на перше місце за кількістю перемог у XXI столітті, випередивши Мерседес та Феррарі. Від яскравого, навіть зухвалого дебюту в середині 2000-х до абсолютного домінування в новій ері – шлях цієї команди є взірцем того, як стратегічне бачення, технічна інноваційність і віра у молодь можуть створити династію в найскладнішому виді автоспорту.

Ред Булл пройшов шлях від аутсайдера з іміджем маркетингового трюку до однієї з найуспішнішої команди сучасної Формули-1. Її зростання супроводжувалося гучними моментами, проривами та конфліктами, а в центрі історії завжди були сильні особистості – від Феттеля до Ферстаппена, від Ньюї до Хорнера. І навіть коли конкуренція посилюється, а внутрішні проблеми поглиблюються, ця команда продовжує дивувати.

У цьому матеріалі – хронологія становлення Ред Булл як імперії Формули-1. Від перших кроків у 2005-му до ювілейних тріумфів у середині 2020-х.

Зародження команди: від епатажу до амбіцій

Ред Булл прийшов у Формулу-1 наприкінці 2004 року, викупивши команду Ягуар, який сам раніше був переродженим Стюартом. Компанія Ред Булл вже мала імідж агресивного, молодіжного бренду, і її поява в «королівських перегонах» сприймалася як яскравий, але не обов’язково серйозний експеримент. Проте підходи австрійського концерну до автоспорту були виваженими: ще до старту сезону 2005 керівником став молодий британський менеджер Крістіан Хорнер, а за розвиток технічного напрямку згодом відповідав легендарний Едріан Ньюї – архітектор чемпіонських машин Вільямса та Макларена 90-х.

Дебютна машина, RB1, базувалася на спадщині Ягуара і не претендувала на прорив, але за кермом були досвідчений Девід Култхард та новачок минулого сезону Крістіан Клін. Уже з перших етапів команда почала заробляти очки, зокрема на дебютному Гран-прі в Мельбурні. Із часом стало зрозуміло, що Ред Булл – не просто рекламний проєкт, а новий серйозний гравець у чемпіонаті.

Перші кроки до успіху: очки, стабільність, структура

Перші сезони були періодом пошуку – як технічного, так і кадрового. У 2005-му Ред Булл посів сьоме місце в Кубку конструкторів, здобувши 34 очки. Вже тоді стала помітна тенденція до стабільного розвитку. Ключовим у формуванні структури стало створення власної молодіжної програми — Ред Булл Junior Team – через яку надалі потрапляли до Ф-1 багато майбутніх зірок.

У 2006-му команда трохи пригальмувала в темпах, але зробила стратегічний крок: підписала Едріана Ньюї, який із 2007 року став головним інженером Ред Булл. Успішна співпраця з Феррарі як мотористом на короткий час стабілізувала технічну частину, а участь у багатьох маркетингових акціях (від виступів у горах до заїздів на замерзлих озерах) допомагала створювати унікальний імідж.

Поступово навколо Хорнера, Ньюї та власника Дітріха Матешица сформувався кістяк команди, який довгий час залишався основою успіху Ред Булл.

Перша перемога: Себастьян Феттель і прорив у дощі

2009 рік став переломним. Саме тоді команда отримала перший болід, спроєктований Ньюї з урахуванням нового технічного регламенту – RB5. Він виявився справжнім шедевром: інноваційне підвішування, ефективна аеродинаміка, агресивна концепція. Склад пілотів на той момент уже включав досвідченого Марка Вебера юного Себастьяна Феттеля, який перейшов із Торо Россо, де, до речі, виграв свою першу гонку ще в 2008-му.

Перший успіх Ред Булл прийшов у квітні 2009-го, на дощовому Гран-прі Китаю. Феттель здобув поул, а потім виграв гонку, продемонструвавши зрілу та безпомилкову їзду. Це була не випадкова перемога – Ред Булл Рейсінг став головним переслідувачем Браун GP у сезоні й виграв ще п’ять гонок, посівши друге місце в Кубку конструкторів. Світ побачив: новий лідер вже поруч.

Чемпіонський прорив: сезон-2010 і перший титул

2010 рік став роком першого титулу для Ред Булл – і команди, і пілота. RB6 був найшвидшою машиною сезону, але на шляху до титулу команді довелося пережити серйозну внутрішню боротьбу між Феттелем і його напарником Марком Веббером. Напруга між пілотами сягала піку на етапі в Туреччині, де між ними навіть сталося зіткнення.

У підсумку долю титулу вирішив фінал у Абу-Дабі. Завдяки стратегічним прорахункам конкурентів та бездоганній гонці Феттель виграв Гран-прі та став наймолодшим чемпіоном світу в історії. Для Ред Булл це було визнанням – за п’ять років команда перетворилася з дебютанта на чемпіона.

Золота епоха Феттеля (2010–2013)

Упродовж наступних трьох сезонів Ред Булл зберігав гегемонію. Боліди RB7, RB8 та RB9 задавали тон: інноваційні рішення, активна аеродинаміка, феноменальна притискна сила – усе це було важливими факторами становлення команди. Однак ключовим елементом успіху залишалася гонка оновлень: навіть якщо суперникам вдавалося наблизитися на початку сезону, завдяки ефективним апгрейдам Ред Булл лише нарощував перевагу.

Себастьян Феттель при цьому демонстрував виняткову стабільність – особливо у 2013-му, коли виграв дев’ять останніх гонок поспіль і впевнено здобув четвертий поспіль титул.

Читайте також:

Danke Seb. Як Феттель став символом епохи Формули-1

Цей період запам’ятався також відносинами всередині команди – наприклад, суперечкою між Веббером і Феттелем у Малайзії 2013-го («Multi-21»), що продемонструвала, наскільки жорсткою може бути боротьба навіть усередині успішної стайні.

На той момент Ред Булл став еталоном Формули-1 – інженерна майстерність Ньюї, ефективне керівництво Хорнера, швидкість Феттеля та злагоджена робота на піт-стопах створили команду, яку майже неможливо було перемогти.

Перехід і пошук нового лідера: Ріккардо та Ферстаппен

Із введенням гібридної ери у 2014 році Ред Булл втратив перевагу. Силові установки Рено не витримували конкуренції з Мерседесом, і навіть талановитий новачок Даніель Ріккардо міг претендувати лише на епізодичні перемоги – три в сезоні 2014. У наступні роки команда все ще залишалась серед лідерів, але без реальних шансів на титул.

У 2016 році відбувся один із найважливіших моментів в історії Ред Булл – підвищення до основної команди юного Макса Ферстаппена, який замінив росіянина Даніїла Квята. І одразу – шок: дебютна перемога в Іспанії, де він скористався зіткненням лідерів і безпомилково довів гонку до фінішу. З того моменту Ферстаппен почав будувати свою імперію.

Поруч із ним Ріккардо ще кілька сезонів утримував конкурентоспроможність, але після 2018 року покинув команду. Наступні роки стали часом розвитку та зміцнення позицій Ферстаппена.

Читайте також:

Усі напарники у кар'єрі Ферстаппена: хто витримав конкуренцію з чемпіоном

Титул Ферстаппена та кульмінація боротьби з Хемілтоном

Сезон 2021 року став історичним – Ферстаппен вийшов на рівень, що дозволив йому нарешті боротися за титул. Протистояння з Льюїсом Хемілтоном стало легендарним: зіткнення в Сільверстоуні, Монці, жорстка боротьба в Джидді – усе це зробило сезон одним з найбільш драматичних у сучасній Формулі-1.

Фінал в Абу-Дабі – окрема глава. Після суперечливого рішення директора гонки Майкла Масі, Ферстаппен скористався ситуацією на рестарті й виграв гонку та титул. Це був перший титул для Ред Булл із 2013 року, і доказ того, що команда знову на вершині.

Повернення до домінування: нова ера Ред Булл

З оновленням технічного регламенту у 2022 році Ред Булл повернув собі статус найсильнішої команди Формули-1. Новий болід RB18 виявився технічно витонченим: чудовий баланс, стабільність на дистанції і ефективна робота з гумою зробили його лідером пелотону. Проблемою спочатку була лише надійність, кілька технічних сходів продовж початку сезону зробили ілюзію гарантованого титулу Феррарі. Проте як тількии недолік був виправлений ефективною гонкою оновлень – Ферстаппен здобув 15 перемог за сезон і впевнено захистив титул, завершивши чемпіонат за кілька етапів до фінішу.

У 2023-му перевага команди стала ще більш вражаючою. RB19 виграв 21 гонку з 22, а Макс – 19 із них. Ред Булл встановив абсолютні рекорди за кількістю перемог у сезоні, очок, подіумів та кіл, пройдених у лідерах. Конкуренти були безсилі: навіть коли з’являлися локальні виклики, команда відповідала безпомилковою стратегією або оперативними оновленнями. Серхіо Перес, хоч і поступався Ферстаппену, також додав кілька перемог, що дозволило легко оформити титул у Кубку конструкторів.

Нові виклики та ювілейна перемога

Після піку сезону 2023 року Ред Булл зіткнувся з низкою нових викликів. У 2024-му конкуренція значно загострилася – Макларен, Феррарі та Мерседес реалізували сильні технічні концепції, і перевага австрійської стайні почала поступово танути. Водночас у самій команді поглибилися внутрішні суперечності: в інформаційному полі ширилися чутки про конфлікти між Крістіаном Хорнером, Хельмутом Марко та керівництвом Ред Булл GmbH. Це породжувало напруження та ставило під сумнів злагодженість роботи всієї структури.

Макс Ферстаппен залишався лідером і регулярно боровся за перемоги, проте конкуренти почали частіше нав’язувати серйозну боротьбу. Попри це нідерландець зумів здобути свій четвертий поспіль титул, демонструючи високий рівень стабільності й майстерності навіть у непростих умовах.

У 2025 році ситуація виглядає суперечливо: команда зберігає високий потенціал, але стабільності бракує. Один вікенд – це боротьба за перемогу, наступний – зусилля, щоби втриматися в очковій зоні. Внутрішня напруга в колективі не зникла, і попри два здобутих перших місця, Ред Булл змушений максимально ефективно використовувати кожну можливість. Лише в Джидді шанс на перемогу був втрачений – завадила штрафна зупинка Ферстаппена вже на першому колі.

На цьому тлі перемога на Гран-прі Емілії-Романьї мала особливе значення: вона стала 400-ю гонкою для Ред Булл у Формулі-1, 124-ю перемогою команди та 65-ю у кар’єрі Ферстаппена. Символічна віха, що підкреслює спадкоємність успіхів, здатність колективу долати труднощі й зберігати культуру перемоги навіть у кризові моменти.

Ред Булл пройшла вражаючий шлях – від дебютанта у 2005 році до одного з головних домінаторів Формули-1. За 400 гонок команда з Мілтон-Кінса здобула понад сотню перемог, виграла 14 чемпіонських титулів і залишила глибокий слід в історії спорту.

Символами двох ключових етапів стали Себастьян Феттель і Макс Ферстаппен. Перший – лідер епохи домінування на початку 2010-х, другий – головна зірка сучасності. Їхній успіх результат ідеального поєднання таланту та стратегії команди.

Майбутнє Ред Булл залишається відкритим: конкуренти посилюються, а внутрішня стабільність не гарантована. Але вже зараз очевидно, що команда увійшла до пантеону найуспішніших в історії Формули-1 – за досягненнями, стилем та впливом на розвиток чемпіонату.