Артем Гончар : «Головний суперник - це ти сам»

Коли йдеться про силу, витривалість і характер — неможливо не згадати про пауерліфтинг. Цей спорт щороку набирає все більше обертів в Україні. Його обирають ті, для кого важливо не лише виглядати сильними, а бути ними — ментально, фізично і морально. У травні 2021 року у Коломиї завершився чемпіонат України з класичного пауерліфтингу, де понад 300 учасників змагалися у трьох дисциплінах: присідання, жим лежачи, станова тяга. Серед призерів — Артем Гончар, який виборов бронзову медаль і показав рівень, гідний міжнародної арени. Ми зустрілися з Артемом, щоб розпитати його про шлях до спорту, тренування, перемоги та життєві принципи.

— Артеме, вітаємо з перемогою! Розкажіть нашим читачам, як почалася ваша історія в спорті? Як прийшли саме до пауерліфтингу?

— Дякую! У спорті я, по суті, з дитинства. Батьки завжди віддавали мене до різних секцій — були й командні ігри: баскетбол, футбол, була і легка атлетика, і плавання. У старших класах кілька років займався боксом. Але не йшло з душею. А вже коли вступив до академії, з другом вирішили сходити до тренажерного залу — і понеслось. Спочатку, як у багатьох: для фігури, форми. Але мене одразу тягнуло до максимуму — хотілося піднімати більше й більше.

Перші роки тренувався самостійно, без розуміння, що таке пауерліфтинг. Аж поки один знайомий з залу не познайомив мене з тренером, який відкрив для мене світ змагального спорту. Уже через пів року підготовки я поїхав на чемпіонат Харківської області — і одразу зайняв перше місце, виконав норматив кандидата у майстри спорту. З того все і почалося.

— Вау! Швидкий старт. А яким був перехід від «зал для себе» до професійного спорту? Що змінилося у підході?

— Абсолютно все. У залі ти можеш собі дозволити зірвати тренування, пропустити харчування чи не виспатись. У спорті — це вже неприпустимо. Тут усе працює на результат: тренування, сон, їжа, психологія, навіть настрій.

У тренуваннях з’явилася структура. Відпрацьовуєш техніку до автоматизму. Кожен рух має значення. Почав вивчати, як працює тіло, нервова система, відновлення. Зрозумів, що неможливо бути сильним без грамотного підходу. Почав використовувати добавки, фітотерапію — настоянки женьшеню, ашваганди, левзеї. Вони підтримують організм у тонусі, допомагають нервовій системі адаптуватися до навантажень.

— Багатьох цікавить: як виглядає ваш типовий тренувальний тиждень? І які “секрети” ви вважаєте найважливішими?

— Секретів як таких немає — є система. У мене чотири тренування на тиждень, кожне — фокус на одній з трьох дисциплін плюс допоміжні вправи. Перед кожним — повноцінна розминка: суглоби, м’язи, мобільність. Після — відновлення: масаж, контрастний душ, розтягування.

Основний акцент — це розвиток максимальної сили. У пауерліфтингу ми не працюємо на витривалість, а на вибухову силу. Тобто організм повинен навчитися “вистрілювати” один раз — але на максимум. Це і м’язи, і нервова система.

Плюс харчування. Все під контролем: білки, жири, вуглеводи, вітаміни, вода. І режим — якщо ти не спиш, не їси як слід, — не чекай прогресу.

— А як щодо ментального аспекту? Адже на змаганнях, особливо великих, стрес і тиск шалені.

— Абсолютно! Я переконаний, що головний суперник на помості — це ти сам. Не суперники справа чи зліва, а твої страхи, сумніви, переживання. Треба бути ментально готовим. Тому я навчився керувати увагою, диханням, внутрішнім діалогом. Буває, що фізично ти “готовий на 100%”, а в голові — шум, тривога, і результату не буде.

Тому я люблю допомагати молодим. На змаганнях — особливо на місцевих — часто підходять юні спортсмени. Нервують, руки трусяться. Пояснюю, що ми тут не вороги. Ми — одна команда, яка піднімає силу. У збірній, коли їздив на Європу і Світ, бачив цю атмосферу: всі підтримують одне одного, жартують. Це дуже важливо.

— Тобто ви вже маєте досвід міжнародних змагань. Розкажіть більше.

— Так, у складі збірної України виступав на чемпіонатах Європи та Світу. Це окрема планка — рівень організації, конкуренції, атмосфери. Коли виходиш під 300–320 кг — ти вже не думаєш про країну чи суперників, ти думаєш про себе: як взяти цю вагу, не “зірватись”, вийти чисто. Але й кайф незрівнянний.

Найцінніше — не медалі, а досвід. Ти бачиш, як тренуються інші, спілкуєшся з тренерами, ловиш інші підходи, інші культури. Але всюди — одна повага. У нас сильна школа. І дуже перспективна молодь.

— Ви згадали про допомогу молодим. Чи є у вас мрія передати свої знання далі, можливо, відкрити секцію?

— Була думка — і є досі. Професійно тренерством не займаюсь, але не можу стояти осторонь. Якщо бачу, що хлопець десь неправильно виконує присідання — підійду, підкажу. Особливо коли це підлітки. Я знаю, як травми можуть закрити шлях у спорті. Тому краще вберегти.

Хочу, щоб у нас пауерліфтинг був не лише про силу, а і про виховання характеру. Це дисципліна, це відповідальність. І якщо з’явиться можливість зробити свій зал, дати молодим старт — зроблю це із задоволенням.

— І на завершення — ваші особисті плани на найближче майбутнє?

— Продовжувати тренуватись. Тримати форму. Брати участь у змаганнях. І підтримувати молодих. Це вже як місія. Бо спорт — це не лише про вагу. Це про силу духу. А її, як і м’язи, треба тренувати.

— Дякуємо за відверту і натхненну розмову, Артеме! Бажаємо нових вершин і здоров’я!

— І вам дякую. Тільки вперед!