Мороз розповів про розмову з Лобановським, згадавши слова Блохіна

Відомий Український півзахисник Віктор Мороз розповів про важливу розмову з Валерієм Лобановським наприкінці 80-х років, пригадавши слова Олега Блохіна.

– Вам пощастило не просто дивитися зі сторони, з юних років грати з футболістами, які вигравали у 1986-му Кубок кубків. Бо ж тоді гравці, які відновлювалися після травм чи відбували дискваліфікацію виступали за дубль.

– Також там були ті, кому бракувало ігрової практики. Повинен сказати, що дублери постійно були поряд з основою: жили на базі в одній двоповерховій будівлі, в одній їдальні їли, тренувалися на сусідніх полях. Бувало навіть, що гравець першої команди в ході тренування травмується і його відразу замінює хтось із дублюючого складу. Мене після того, як у 1986-му випустився зі школи, до дублю перевів Віктор Колотов. На відміну від ровесників, мені було легше, бо час від часу залучався до роботи з дублерами «Динамо» ще раніше. Так, звісно, це було класно, коли випадала нагода пограти з кимось із гравців основи. Скажімо, з Ігорем Бєлановим, Олександром Заваровим, Іваном Яремчуком, Василем Рацом. Олег Блохін за дубль при мені не грав, але я був у захваті вже від змоги стежити за такою постаттю зблизька: бачити, що він вміє, як мислить і як свої думки реалізовує.

– Субординації дотримувалися?

– Була повага. Не важливо де – в їдальні, автобусі, у дорозі. Лише на футбольному полі всі були рівні. При цьому дідівщини в нас не було. Так, м’ячі носили. Але ось у коридорі поряд з кабінетом, де ми розмовляємо, висить світлина, на якій мій друг Андрій Баль з сіточкою м’ячів. Учасник двох чемпіонатів світу, але корона з нього не падала.

– У дублі ви провели чотири роки. До основи Лобановський вас підпускав лише на матчі Кубка федерації, які сприймалися як тренувальні спаринги. Не пригнічував такий стан речей?

– Блохін у цьому контексті колись влучно відзначив: «Треба опинитися в потрібний час у потрібному місці». Так, чимало хороших футболістів, які були в нашому дублі, не мали терпіння і кудись переходили. Люди просто хотіли грати. Де – не важливо. Це їх вибір. А я терпів до останнього. Теж якоїсь миті був на грані і хотів піти. Мав пропозиції не лише з України, а й із Чехії. Пішов поговорити з Валерієм Васильовичем, пояснив ситуацію. «Маю пропозицію, – кажу, – хотів би пограти». Лобановський послухав і сказав: «Куди б ти не пішов, там будеш грати. Але ти ж киянин, виріс у цій школі, стільки пройшов у дублі. Зрозумій, тебе не просто так тут тримають. Невдовзі буде зміна поколінь. Ти б не хотів самому собі довести, що чогось вартуєш саме в цій команді?»

Це була моя перша, нехай і недовга розмова віч-на-віч з Лобановським. Він мене переконав. А в 1990-му я вже потрапляв у заявку основної команди. Грав ще мало, але розумів, що мій час вже близько.

Читайте також:

Віктор МОРОЗ: «Розвернув машину за миті до теракту в Тель-Авіві»