Українська біатлоністка – про гонку Кубка IBU:«Одного бажання недостатньо»

Українська біатлоністка Лілія Стеблина підбила підсумки останньої гонки п'ятого етапу Кубка IBU в Брезно-Осрблі (Словаччина). Спортсменка не закрила дві мішені в масстарті-60 та показала 30-й результат у гонці.

– Яке твоє враження від гонки?

– Мені, звісно, більше подобаються контактні гонки, такі як масстарт. Ходом сьогодні було не так активно, як хотілося б. Напевно, єдине, що мене справді потішило – це стрільба. Саме вона дала можливість хоча б якось триматися із провідними спортсменами.

Але все одно масстарт – це така гонка, де, хоч усі й стартують разом, але чим далі ти від першої позиції, тим стає важче. Одразу зі старту починається відставання, і особливо складно це відчувається у другій тридцятці. Принаймні, це моя суб’єктивна думка: мені здається, що перша тридцятка все ж має певну перевагу, адже вони їдуть два кола разом із лідерами. Коли працюєш за такими спинами, значно легше, ніж коли доводиться все робити самій.

Але це не аргументація і не пошук причин, чому я сьогодні так пробігла. Очевидно, що це моя відповідальність: десь не допрацювала, десь не змогла. На жаль, одного бажання недостатньо, щоб показувати хороші результати – потрібно ставати і це робити.

– Чи відчуваєш ти в собі якісь резервні сили, які можна наростити?

– Та звісно, багато чого можна виправити, і ми будемо намагатися хоча б поступово це покращувати. Я розумію, що це не той рівень, який має бути. Хоча, можливо, ще минулого року я, мабуть, сказала б: «Ура, 30-те місце». А зараз уже думаєш: з двома промахами можна було виступити краще і поборотися за вищі позиції.

Немає межі досконалості, давайте будемо відвертими. Завжди хочеться бути кращою. Можливо, це саме один із тих аспектів, який дає сили рухатися далі, працювати, покращуватися й мотивує нас. Дуже сподіваюся, що вся ця робота зрештою даватиме свої плоди, і ми будемо ставати все кращими й кращими. Мені б цього щиро хотілося.

– Якою була сьогоднішня погода?

– Погода сьогодні цікава. Найголовніше, щоб під ці умови були правильні лижі і щоб вони їхали. А яка вже там сама погода – це другорядне. Вітру немає, і це великий плюс. Снігу чи опадів також немає – ще один плюс.

Є певний туман, але він не присутній безпосередньо на стрільбищі й зовсім не заважає стрільбі. Тому загалом я вважаю, що погодні умови були досить непогані. Через туман немає сонця, відповідно немає перепадів, сніг ніде не підтає. По всій трасі приблизно однаковий температурний режим і стан снігу, а це плюс, бо можна обрати лижі, які добре працюватимуть по всій дистанції, а не лише на окремих ділянках.

Також не дуже холодно – руки й ноги не мерзнуть, а я мерзлячка. Тому загалом умови комфортні. Хоча, звісно, могло б бути трохи холодніше, адже при холодному снігу траса менше розбивається. Бо, наприклад, на спуску в повороті вже була справжня каша.

Учора я працювала по ближньому радіусу – і все було чудово. А сьогодні вже не могла там працювати, бо нереально зайти в поворот по такій каші. Доводиться працювати з тим, що є. Напевно, це і є єдиний мінус такої погоди.