Майстер дощу. Дженсон Баттон, легендарний тріумфатор Формули-1

Дженсон Баттон – один із найстильніших і найвитонченіших пілотів Формули-1, чия кар'єра стала прикладом наполегливості, майстерність та вміння знаходити можливості навіть у найскладніших ситуаціях. Чемпіон світу 2009 року, переможець 15 Гран-прі, володар 50 подіумів і 8 поулів – ці досягнення лише підкреслюють його талант. Баттон не просто вигравав гонки, а завойовував серця вболівальників своєю чистотою, інтелектуальною манерою пілотування та бездоганною поведінкою на трасі. Його здатність адаптуватися до мінливих умов, вибирати бездоганну тактику та проявляти майстерність у вирішальних моментах зробили його одним із найвидатніших гонщиків.

Початок кар'єри перед Формулою-1

Любов до автоспорту та талант Дженсон успадкував від батька Джона Баттона, який був професійним гонщиком і виступав в автокросі. З самого дитинства він був занурений у світ перегонів, що дозволило йому розпочати кар'єру доволі рано за тодішніми мірками – у віці восьми років. Його дебют у картингу видався напрочуд вдалим: у першому ж сезоні він виграв усі 34 гонки та став чемпіоном Великої Британії. Поступово виграючи різні змагання та титули в картингу, Баттон перейшов до серії відкритих коліс – Британської Формули-Форд. Там, здобувши дев’ять перемог, він став чемпіоном сезону 1998 року.

Того ж року Дженсон отримав престижну премію «McLaren Autosport BRDC Young Driver Award», головним призом якої була можливість взяти участь у тестах боліда Формули-1 команди McLaren. Під час тестів один із репортерів підслухав розмову Баттона з тодішнім босом команди, Роном Деннісом, який сказав Дженсону: «Сподіваюся побачити вас знову». На що Баттон впевнено відповів: «Ви ще побачите мене». Останнім кроком перед дебютом у "Королівських перегонах" став 1999 рік у Британській Формулі-3. Баттон завершив сезон третім у загальному заліку та чемпіоном серед новачків.

Перші кроки у Формулі-1 з Williams та Renault

Шанс у Формулі-1 випав несподівано: команда Williams звільнила Алессандро Дзанарді, а підписати Хуана-Пабло Монтойю не вдалося через його домовленості з IndyCar. Так, у 2000 році Френк Вільямс підписав контракт із Дженсоном Баттоном, повідомивши його про це лише за 15 хвилин до офіційної презентації боліда. Дебютний сезон Баттона вийшов багатообіцяючим. Вже у другій гонці в Бразилії він заробив перші очки, фінішувавши шостим. Найкращим результатом року стало четверте місце в Німеччині, а за підсумками сезону він посів 8-ме місце в заліку пілотів.

Проте у 2001-му Баттон поступився місцем у Williams Хуану-Пабло Монтойї. Натомість він приєднався до Benetton, якою керував Флавіо Бріаторе. Команда переживала складні часи, а сам Баттон захопився нічним життям більше, ніж гонками. Як наслідок, перша половина сезону була провальною. Лише після літньої паузи британець узявся за голову, почав працювати над телеметрією та змінювати стиль пілотування, що дозволило йому наблизитися до напарника та навіть фінішувати п’ятим в одній із гонок.

У 2002 році команда змінила назву на Renault, і Баттон зробив значний прогрес. Він стабільно фінішував у заліковій зоні, а в Малайзії міг здобути перший подіум, проте через технічні проблеми на останньому колі поступився третьою позицією Міхаелю Шумахеру. Попри покращені результати, команда зробила ставку на Фернандо Алонсо, а Баттона звільнили.

Перехід у BAR-Honda і перша перемога

У 2003 році Дженсон Баттон приєднався до BAR-Honda, де його напарником став чемпіон 1997 року Жак Вільньов. Стосунки між пілотами спочатку були напруженими, але Баттон швидко довів свою перевагу, набравши майже втричі більше очок і витіснивши Вільньова з команди. 2004 рік став проривним – 10 подіумів у 18 гонках, перша поул-позиція в Сан-Марино і третє місце в чемпіонаті, поступившись лише пілотам Ferrari. BAR-Honda також сенсаційно стала другою в Кубку конструкторів.

Проте 2005 рік розчарував – дискваліфікація команди на два етапи та слабкий болід не дозволили боротися за перемоги. У 2006-му Honda Racing F1 Team також не була конкурентоспроможною, але на Гран-прі Угорщини 2006 року в дощових умовах Баттон провів одну з найкращих гонок у кар'єрі. Стартувавши 14-м через штраф, він майстерно пробивався вперед, тоді як його суперники допускали помилки. Завдяки ідеальній стратегії піт-стопів і бездоганному пілотуванню Баттон здобув першу перемогу у Формулі-1. Це стало історичним моментом – не тільки для нього, а й для Honda, яка не вигравала гонки у Формулі-1 з 1967 року.

Після цієї перемоги Баттон ще кілька разів фінішував у топ-5 і завершив сезон на високій ноті. Але вже у 2007-2008 роках Honda втратила конкурентоспроможність, і команда опинилася на дні пелотону. В цей період Баттон міг би завершити кар'єру, але замість цього він залишився і дочекався найкращого моменту свого життя – перехід у Brawn GP.

Сенсація Brawn GP і чемпіонський титул

Кінець 2008 року поставив кар’єру Баттона під загрозу. Через глобальну фінансову кризу Honda несподівано оголосила про вихід із Формули-1, залишивши команду та її пілотів без контрактів. Після двох слабких сезонів в кінці пелотону ніхто з топ-команд не виявив інтересу до Дженсона, і здавалося, що його історія у Формулі-1 може завершитися. Але ситуацію врятував Росс Браун, який викупив команду за символічний 1 долар, перейменувавши її на Brawn GP.

Проте ключовою причиною успіху стала не лише геніальність Брауна як керівника, а й сам болід BGP 001, який Honda розробляла ще до свого виходу. Найголовнішою інновацією став подвійний дифузор — технологія, яка значно збільшувала притискну силу без зайвого аеродинамічного опору. Це зробило машину надзвичайно швидкою в поворотах. Однак була й інша проблема: команда не мала фінансування для оновлення машини протягом сезону, а двигуни від Mercedes отримала лише завдяки домовленостям із концерном Daimler, який надав їх безкоштовно.

Коли Brawn GP вперше виїхав на передсезонні тести, пелотон був приголомшений – команда, яка ще кілька місяців тому не знала, чи взагалі братиме участь у чемпіонаті, раптом стала найшвидшою з усіх. У першій половині сезону Баттон повністю домінував, вигравши шість із перших семи гонок, а в Монако здобув першу для себе перемогу на легендарній вуличній трасі. У цей момент він лідирував у чемпіонаті з відривом у 30 очок, що здавалося непереборною перевагою.

Але вже після Гран-прі Туреччини ситуація почала змінюватися. Red Bull, який на початку сезону не мав подвійного дифузора, швидко наздогнав конкурентів, а Brawn GP, через відсутність бюджету на оновлення, поступово втрачала свою перевагу. Крім того, Баррікелло почав виглядати швидшим за Баттона в окремих гонках. Дженсон більше не вигравав, а його перевага в чемпіонаті почала танути. Незважаючи на складну другу половину сезону, запас очок, здобутий на старті року, дозволив Баттону залишатися головним претендентом на титул. У передостанній гонці сезону, Гран-прі Бразилії, він стартував лише 14-м, але провів блискучий прорив і фінішував п’ятим, чого вистачило для здобуття чемпіонства. Так він став чемпіоном світу 2009 року, а його команда виграла Кубок конструкторів.

Ця історія увійшла в легенди Формули-1 як одна з найбільш неймовірних – команда, яка ще рік тому балансувала на межі зникнення, за один сезон взяла два титули. Після такого тріумфу Brawn GP припинила існування, адже Росс Браун продав її Mercedes. Дженсон опинився перед вибором – залишитися в новій команді, де йому могли дати роль другого пілота, або шукати нові виклики. Він обрав McLaren, що стало одним із найсміливіших рішень у його кар’єрі.

Роки в McLaren: битва з Хемільтоном та друге дихання

Перехід Баттона в McLaren у 2010 році сприйняли зі скепсисом. Льюїс Хемільтон, чемпіон 2008 року, був головною зіркою команди, мав максимальну підтримку з боку керівництва і не звик поступатися напарникам. Багато хто вважав, що Дженсон просто не витримає конкуренції. Але він довів протилежне. Уже в другій гонці сезону, в Австралії, він виграв завдяки правильному вибору шин на вологій трасі. Ще одну перемогу він здобув у Китаї, ставши лідером чемпіонату після чотирьох етапів. Протягом сезону Дженсон поступово програвав Хемільтону в кваліфікаціях, але в гонках був стабільнішим і беріг гуму краще. В результаті він поступився Льюїсу лише кількома очками, але довів, що не є слабшим напарником.

2011 рік став найкращим у кар’єрі Баттона в McLaren. Він не міг змагатися за титул із Себастьяном Феттелем, який домінував у чемпіонаті, але став віце-чемпіоном світу, випередивши не лише Хемільтона, а й усіх суперників, окрім Феттеля. Найяскравішим моментом року стала легендарна перемога в Канаді. Того дня гонка тривала чотири години через дощові перерви, а Баттон після зіткнення з Алонсо опинився на останньому місці. Але неймовірний темп, правильний вибір стратегії та помилка Феттеля на останньому колі дозволили йому здобути одну з найкращих перемог в історії Формули-1.

У 2012 році McLaren мала найшвидший болід на старті сезону, і Баттон виграв першу гонку в Австралії. Але далі команда припустилася серії помилок, а сам Дженсон на деякий час втратив швидкість через проблеми з налаштуванням машини. Лише під кінець року він повернувся до боротьби за етапи й завершив сезон перемогою в Бразилії, яка, як з’ясувалося пізніше, стала останньою у його кар'єрі. Наступний рік був провальним: McLaren помилилася з концепцією машини, і команда вперше за багато років не здобула жодного подіуму. Баттон залишався стабільним, але машина просто не дозволяла боротися за високі позиції.

Сезон 2014 року став емоційно важким для Дженсона. У січні помер його батько, Джон Баттон, який не тільки привів його у світ автоспорту, але й був його головною підтримкою в кар'єрі. Джон відвідував майже всі гонки сина, і його втрата стала великим ударом для Дженсона. На домашньому Гран-прі Великої Британії Баттон вшанував пам’ять батька, перефарбувавши свій шолом у рожевий колір – улюблений колір сорочок Джона.

На гоночній трасі справи були складними. McLaren вдалося здобути два подіуми на початку сезону, але в боротьбі з Mercedes, який домінував завдяки новому гібридному регламенту, команда не мала шансів. Попри це, Баттон демонстрував стабільні результати й закінчив чемпіонат на 8-му місці, випередивши свого напарника Кевіна Магнуссена.

Завершення кар’єри

Після непростого сезону 2014 року McLaren вирішила повернутися до співпраці з Honda, створивши повністю новий проект. Команда мала, здавалося б, один із найкращих складів пілотів у сучасній Формулі-1 – Дженсона Баттона та Фернандо Алонсо. Проте реальність виявилася іншою. Двигуни Honda, на які покладали великі надії, були ненадійними та недостатньо потужними. Болід постійно ламався, через що обидва пілоти часто не могли завершувати гонки.

Читайте також:

Danke Seb. Як Феттель став символом епохи Формули-1

Наступні два сезони (2015 і 2016) стали випробуванням для обох пілотів. Попри труднощі, Дженсон разом із Алонсо продовжував боротися, і напарники по черзі випереджали один одного в особистому заліку. Обидва демонстрували стабільність і досвід, але значних успіхів досягти не вдалося. У 2016 році Баттон оголосив про завершення повноцінної кар’єри у Формулі-1. Він залишився в McLaren у ролі третього пілота й амбасадора команди. Проте в сезоні 2017 Дженсон ще раз вийшов на старт Формули-1: він замінив Фернандо Алонсо на Гран-прі Монако, коли той поїхав брати участь у Indy 500. Баттон стартував із останньої позиції через штрафи за заміну елементів двигуна, але гонку завершив після зіткнення. Цей етап став його останнім у Формулі-1.

28 травня 2017 року Дженсон Баттон офіційно завершив кар’єру пілота Формули-1, але не покинув автоспорт. Він продовжив виступати в інших серіях: став чемпіоном японської Super GT у класі GT500 у 2018 році, а також брав участь у WEC, NASCAR, Extreme E та інших міжнародних чемпіонатах.

Дженсон Баттон — не лише неймовірний пілот і чемпіон світу, який довів усе, що міг, але й чудова людина. У паддоку про нього завжди відгукувалися виключно позитивно. Він умів згуртовувати навколо себе людей і дарував їм упевненість, завдяки чому його вважали справжнім лідером, коли це було потрібно. Дженсон і досі демонструє високу швидкість у найпрестижніших автоспортивних серіях світу. Побажаємо удачі чемпіону!

ВІДЕО. Дженсон Баттон, чемпіон Формули-1