Мар’яна МАРКЕВИЧ: «Мрію виграти з Галичанкою єврокубок»

У своїх 27 наша сьогоднішня гостя – десятиразова чемпіонка, шестиразова володарка Кубка і Суперкубка України, двічі переможниця Балтійської ліги з гандболу. Днями Мар’яна Маркевич відновила виступи, повернувшись у спорт після народження доньки. Повернулася саме тоді, коли її рідна львівська «Галичанка» проводила матчі 1/8 фіналу Кубка Європейської гандбольної федерації проти ісландського «Гаукара». Обидва матчі львів’янки програли і вибули зі змагань. Невдовзі після тих зустрічей Sport.ua зв’язався з Мар’яною і попросив її поділитися враженнями від повернення до активних виступів, а також розповісти, яким чином вона збирається поєднувати професійний спорт із материнськими функціями з урахуванням, що «Галичанка» грає водночас у двох чемпіонатах – українському і польському.

– Раніше говорила, що відпочину або коли буду вагітна, або вже коли завершу кар’єру, – бере слово Мар’яна. – Перебуваючи в декретній відпустці, дуже скучила за гандболом. Тому відразу попередила керівництво «Галичанки», що повернуся невдовзі після того, як стану мамою. Лише точних термінів не називала, бо не розуміла, як пройдуть вагітність і роди. Врешті, відновила тренування вже через два місяці після народження доньки і ось зараз провела перші матчі.

– Які перші враження?
– Під час першої зустрічі в Ісландії Віталій Миколайович (головний тренер «Галичанки» Віталій Андронов – авт.) запитав: «Ну що, тобі важко?» «Так, важко», - відповіла, відігравши своїх хвилин п’ять. Думаю, все тому, що суперник занадто сильний як для повернення. Попередньо розраховувала відновити виступи в чемпіонаті України чи в польській лізі. Це дало б змогу ліпше втягнутися. Але у ці терміни матчів не було. Запланований на 11 січня матч чемпіонату України був перенесений через нашу поїздку в Ісландію.

– Обидва матчі «Гаукару» «Галичанка» мінімально, але програла – 24:26, 22:24. Були шанси пройти далі чи суперниці об’єктивно сильніші?
– Ми доклали всіх сил, щоб перемогти. Насправді, щоб розраховувати на перемогу в суперництві з рівним опонентом, треба прийняти його вдома, а не проводити обидва матчі на виїзді. Але в Україні, на жаль, війна, проводити міжнародні поєдинки вдома ми не можемо. Для нас це важко морально, адже, що не кажіть, але рідні стіни допомагають. В Ісландії ми опинилися в незвичних умовах – переліт, акліматизація, дві години різниці в часі. За день адаптуватися важко. В будь-якому разі, ми були близькими до перемоги і я не скажу, що те, що ми показали, було нашим максимумом. Що ж, залишається сподіватися, що війна закінчиться і ми зможемо знову приймати суперників у рідному Львові.

– Питання, звісно, не до вас, але чи не розглядався варіант з проведенням домашнього матчу в Польщі?
– Може, це був вихід, але ми як гравці не ставимо таких запитань керівництву, а виконуємо свою роботу.

– На відміну від волейбольних «Кажанів», «Галичанка», заявившись у чемпіонат Польщі, не припинила виступів в українській першості. Наскільки складно грати водночас на дві країни?
– Ми вже до цього звикли. Навіть ще до війни, адже були постійними учасницями єврокубків. Крім того, чимало дівчат регулярно викликалися до лав збірної України. Труднощі виникають тоді, коли дати проведення матчів в Україні і Польщі збігаються. Домовитися про переноси важко і в нас, і в Польщі. Мусимо розриватися: половина дівчат грає в Україні, половина в Польщі. Зрештою, «Галичанка» звикла бути постійно в русі. Клуб до цього звик, а для кожної людини індивідуально це, мабуть, важко.

Читайте також:

Глибока криза Барком-Кажанів: що сталося?

– Гадаєте, такий щільний графік вплинув на те, що команда торік навесні вибула з топ-дивізіону чемпіонату Польщі?
– Не думаю. Причина невдачі в тому, що зі складу «Галичанки» вибуло багато гравців. Основне навантаження лягло на плечі молодих гандболісток. Напевно, вони виявилися до цього неготовими. Суперліга – сильний турнір, без досвіду в ній виступати важко.

– Поточний чемпіонат уже в Центральній лізі Польщі «Галичанка» почала з дев’яти перемог у дев’яти матчах.
– Судячи з матчів проти «Гаукара», можу сказати, що наша молодь дуже додала. Це я до того, що результати у Польщі не є випадковістю. Втім, досі ми грали проти команд з середини і нижньої частини таблиці. Найближчих суботи і понеділка «Галичанка» зіграє проти «Олькуша» і «Радома», суперників, які знаходяться вгорі таблиці і теж мають амбіції боротися за потрапляння в Суперлігу. Ці матчі покажуть наш справжній поточний рівень.

– Ви теж готуєтеся до цих матчів?
– Ні, їх пропущу. Поїздка в Ісландію зайняла багато часу. Наступний виїзд теж розтягнеться на чотири дні, тому за домовленістю з керівництвом клубу повернулася додому. Не хочу, щоб дитина забула мамине обличчя. Дякувати Богові, я живу всього в 60-ти кілометрах від Львова. Ми погодили з керівництвом і тренерським штабом, що я тренуватимусь тричі на тиждень. То не враховуючи матчів і виїздів. Проти слабших суперниць моя участь необов’язкова, а на сильніших їздитиму. Правда, у майбутніх матчах хочу взяти участь незалежно від опоненток, щоб швидше відновити форму. Розумієте, дитина в нашій сім’ї була дуже очікуваною. Рада, що стала мамою і що маю при цьому змогу повернутися в спорт.

– А що каже про відновлення кар’єри чоловік?
– «Вважаю, що ти трохи заскоро повертаєшся», – сказав, але не був при цьому проти. Чоловік мене підтримує, каже, мовляв, раз мені це подобається, то нехай буде. Воно ж як є: якщо щаслива мама, то щасливі дитина і чоловік. Тож якщо мені потрібно відлучитися, з донечкою залишається коханий. Зокрема зараз, коли їздила на матчі єврокубків.

– Бронзова призерка Олімпіади-2004 з гандболу Марина Вергелюк говорила, що після народження дитини відчула себе впевненіше й на майданчику. У вас як?
– Поки нічого сказати не можу, бо, по суті, ще не грала. Але щось схоже мені говорила й Майя Туркало: «Народиш і буде легше». Думаю: що вона таке говорить? Подивлюся, як воно буде, коли наберу форму і гратиму регулярно.

– Як ви, будучи вагітною, сприймали те, що відбувається навколо і не пов’язане зі спортом? Погодьтеся, війна відсунула на другий план просто все, що відбувається в нашому житті…
– Намагалася по можливості відгороджувати себе від різної негативної інформації. Принаймні, коли це можливо. Скажімо, повилучала з телефону деякі Telegram-канали. Взагалі, не вважаю себе надто вразливою. Але під час вагітності жінкам ця риса притаманна. Тому намагалася сконцентруватися на позитиві. Скажімо, їздила до дівчат з команди, ми разом проводили час, їздила на матчі. Не сиділа на одному місці. Так було б складніше.

– Мар’яно, скажіть, «Галичанка» почувається у Польщі, виступаючи в їхньому чемпіонаті, своєю?
– Не можу сказати, що на наші матчі приходять якісь вболівальники. Можуть зібратися десь п’ятеро українців, які живуть у Польщі. Це теж приємно. Але з відчуттями, коли граєш вдома, цього не порівняєш. Так, поляки до нас добре ставляться, гарно нас приймають, але ніколи в чужій країні не почуватимешся так, як удома.

– Нещодавно на чемпіонаті Європи виступила національна збірна України. Які враження залишилися від виступу нашої команди?
– Мені сподобалося, як виглядали молоді дівчата. Шкода, що того результату, якого всі очікували, здобути не вдалося (в групі українки програли всі три матчі – авт.), але персонально кожна гандболістка мені сподобалася. Поразки вочевидь пов’язані з тим, що дівчата ще не досягли потрібного піку, не здружилися належним чином, адже в команді було чимало нових гандболісток. Мало часу в команди було на те, щоб зігратися. Керівник Федерації Андрій Мельник анонсував зміни в складі. Це знову молодь, їй для адаптації потрібен час. Відчуваю, що на цьому чемпіонаті Європи тренерський штаб приглядався, хто підходить команді, а хто ні. У відбірному турнірі грали одні гандболістки, а в фінальній частині Євро – інші. Окремих я взагалі не знала. Можливо, в майбутньому список кандидаток треба розширити. У нас вистачає сильних дівчат. Не знаю, чому їх не запросили. Це питання не до мене. Сподіваюся, Україна ще заявить про себе в гандболі і це станеться найближчим часом.

– Виглядає, що наша команда потребує не змін, а стабілізації складу. Пригадую кінець 90х – початок 2000-х. Команда, яка здобула бронзу на Олімпіаді-2004, грала одним складом років п’ять. Зараз на кожен наступний турнір їде нова команда…
– Що я можу сказати? Це рішення Федерації.

– Колись ви сказали, що мрієте разом зі збірною України виступити на Олімпійських іграх. Зараз такий поворот подій виглядає майже фантастичним. Тож на що розраховуєте після повернення в гандбол?
– Спочатку треба повернути форму і вийти на свій колишній рівень. Сподіваюся, наступного року «Галичанка» теж виступатиме в єврокубках. Хочеться там перемагати і щоб завдяки нашій команді лунала назва України. Вважаю, що «Галичанці» реально виграти єврокубок. Навіть наступного року. А в збірній виступати завжди рада. Покличуть – поїду і зроблю все від мене залежне, щоб команда виступила якнайкраще.

Читайте також:

«Добре, що взагалі граємо». Ляпіна і Яценко – про виступ українок на ЧЄ