Глибока криза Барком-Кажанів: що сталося?

Львівські «Кажани» посідають друге з кінця місце в польській Плюс-Лізі, можливо, найсильнішому клубному волейбольному турнірі світу. З одного боку, добре, що український представник має змогу там грати. З іншого – після двох доволі непоганих сезонів (13 місце – у 2022/23-му, 12-те – у 2023/24-му) прихильники команди були вправі очікувати від команди певного прогресу. Але замість того отримали 11 поразок у 13-ти матчах на старті і реальну небезпеку пониження в класі. Що ж сталося, адже ні кадрового, ні організаційного провалів у порівнянні з попередніми сезонами немає? Навпаки, набувши досвіду і адаптувавшись до ліги, команда мала б виглядати сильніше.

Фактор перший – комплектація

У міжсезоння «Кажани» змінили півскладу. І якщо прощання з українськими резервістами Олексієм Головнем, Віталієм Кучером, Богданом Мазенком, Іллею Довгим та Дмитом Канаєвим виглядало об’єктивним скиданням баласту, бо пік цих гравців або позаду, або з різних причин, зокрема через те, що вони маринувалися в резерві, не настав, то з легіонерами ситуація складніша і незрозуміліша. Одна справа – латвійський діагональний Крістерс Дарзаньш, який не зміг стати конкурентом Василя Тупчія навіть наближено. І зовсім інша – аргентинський догравальник Лусіано Палонскі та французький блокуючий Мусса Ґейє, які в попередньому сезоні були лідерами команди. Виглядало б цілком логічно, якби клуб спробував зберегти цих волейболістів. Але цього не сталося.

«Легіонерські» місця у міжсезоння зайняли фінський зв’язуючий Сантері Вялімяя, австралійський догравальник Лоренцо Поуп, норвезький блокуючий Руна Фастеланд та естонський догравальник Мярт Таммеару. Наразі можна говорити, що якісним виявилося лише запрошення Фастеланда, котрий є одним із лідерів Плюс-Ліги за кількістю результативних блокувань. Поуп епізодично виглядає вельми непогано, але з різних причин (з об’єктивних – травми, неякісний пас) стабільності не проявляє. Таммеару однозначно ефективний на подачі. В атаці він далеко не найкращий. Про Вялімяя – нижче.

З досвідчених гравців ще одним новачком «Кажанів» у міжсезоння став 27-річний український блокуючий Андрій Рогожин, який попередній сезон пропустив. Андрій влився у гру «Кажанів» органічно і можна сказати, що став для команди підсиленням. Але підсиленням – на тлі відвертого спаду в грі іншого українського першого темпа Владислава Щурова. Замінивши в збірній України травмованого Дмитра Терьоменка і ставши відкриттям сезону-2023, Владислав так само стрімко погас на старті нового чемпіонату. Почалося все з того, що Щуров підвернув гомілкостопний суглоб ще на старті літнього сезону на тренуванні збірної. Чи то травма турбує Владислава досі, чи то він втратив впевненість у власних силах, чи навпаки трохи їх переоцінив, але факт залишається фактом: станом на зараз талановитий гравець слабший і за Фастеланда, і за Рогожина.

Фактор другий – якість пасу

Вже другий сезон поспіль Крастіньш довіряє роль основного пасуючого земляку Денісу Петровсу. Ствердно сказати, що той не справляється, не можна. Петровс – хороший, середнього рівня зв’язуючий. Можливо, рівня резервного пасувальника для Плюс-Ліги. Але в «Кажанах» він майже безальтернативно основний другий сезон поспіль. Здавалося б, попрощавшись з Головнем, котрий не був якісною заміною і для турка Мурата Єніпазара в першому сезоні «Кажанів» у Плюс-Лізі, латвійський тренер Уґіс Крастіньш має намір знайти для свого земляка реального конкурента чи навіть більше. Проте на ділі вийшло, що пасуючий збірної Фінляндії Сантері Вялімяя не відчуває тренерської довіри. Сантері з’являється на майданчику епізодично навіть тоді, коли гра в Петровса відверто не йде.

Про якість пасу говорять зокрема такі цифри: найвищу ефективність реалізації атак з основних гравців другого темпу має Тупчій – 50,13%. Інші (Ілля Ковальов, Поуп, Таммеару) забивають менше половини тих шансів, які мають. І не лише тому, що слабо атакують, а й тому, що часто суперник читає напрям передачі і встигає виставити якісний блок.

Фактор третій – мала ротація

Ця вада була помітною в Угіса Крастіньша, коли він очолював збірну України. І якщо до 2023 року намір грати одним складом ще можна було виправдати помірною завантаженістю і не дуже щільним графіком матчів, то торік українці грали понад чотири місяці – в Золотій Євролізі, Кубку претендентів, на Євроволеї і в олімпійській кваліфікації. Кожен турнір мав найвищий коефіцієнт нервової та фізичної напруги. Для багатьох волейболістів постійні матчі такого рівня конкурентності були новинкою, до якої вони адаптувалися не відразу. Втім, Крастіньш одначе намагався грати чіткою основою.

Віталія Щиткова на позиції пасуючого тренер змінив лише після відомого скандалу в середині збірної. Щурову дав шанс тоді, коли через травму випав Терьоменко. Коли ж лідерів почало підводити здоров’я, фізична готовність чи вплив інших факторів, дублери виходили на майданчик відверто сирими. І при цьому демонстрували, що грати якісно вони здатні. Мова не лише про Щурова, а й, скажімо, про Тимофія Полуяна, котрий якісно замінив Олега Плотницького в окремих матчах олімпійської кваліфікації.

В «Кажанах» схожа картина спостерігалася в обох попередніх сезонах Плюс-Ліги. Не змінилася ситуація й зараз. У Крастіньша є «священні корови», яких він не знімає з майданчика за жодних обставин. То чи варто дивуватися, що ті гравці, які подавали надії раніше, в це міжсезоння після тривалого протирання штанів на лаві вже виглядали відвертим баластом, якого вартувало позбутися?

В сучасних «Кажанах» дуже великий потенціал помітний в одного з новачків, 21-річного українського догравальника Тимура Цмокала. Нечасто виходячи на заміну, Тимур користається шансами з великою ефективністю – якісно подає силову подачу, добре атакує. Проте його статус у команді не змінюється. Основними догравальниками стабільно залишаються Ковальов і Таммеару, а першим їх змінником є Олег Шевченко, який у міжсезоння мав всі шанси бути виставленим на трансфер разом з групою вище перелічених гравців. Так само безпросвітньо сидить у резерві й 19-річний блокуючий Андрій Швець, який у 13-ти матчах не отримав шансу провести на майданчику бодай один розіграш. А можна було б і задіяти хлопця бодай у час, який в Національній баскетбольній асоціації називають сміттєвим. Як, приміром, у четвертому сеті вчорашнього матчу проти «Ольштина», коли за рахунку 11:20 шансів відігратися вже не було.

На прикладі збірної України після відставки Крастіньша контраст був разючий. Аргентинець Рауль Лосано, прийнявши команду, за яку з різних причин відмовилося виступати дев’ять гравців на чолі з лідерами команди Плотницьким, Тупчієм та Терьоменком, досвідчений фахівець набрав нову команду з волейболістів, більшість з яких виступали в чемпіонаті України. І сходу виграв з ними Золоту Євролігу. Зробив те, що не вдавалося Крастіньшу з представниками так званої gold generation у складі. При цьому сказати, що Лосано мав чітко викристалізувану стартову шістку не можна. Так, в команди були лідери – Юрій Семенюк, Євген Кісілюк. Але в різних матчах лідерські функції перебирали на себе Микола Рудницький, Віктор Шаповал, зовсім молодий Данило Уривкін, кожен з яких міг бути замінений як у ході поєдинку, так і в окремо взятих матчах. У Лосано була обойма з 12-ти гравців, на кожного з яких він розраховував і кожен з яких відіграв вагому роль в історичному успіху, вінцем якого стала перша в історії українського волейболу перепустка в Лігу націй.

Фактор головний – тренерський

Уґіс Крастіньш очолює «Кажанів» з 2016-го. Його поява в українському волейболі стала дійсно свіжим віянням і проривом як на рівні клубного волейболу, так і для нашої національної команди. Вершиною тієї діяльності вочевидь стали чвертьфінали чемпіонату світу та Євроволею для збірної України і два сезони в Плюс-Лізі для «Кажанів». У сезоні—2023/24 львів’яни у Польщі видали фантастичний відрізок з восьми перемог при лише двох поразках у лютому-березні. Однієї миті навіть здавалося, що «Кажани» здатні вийти в плей-оф. Але в кінцівці регулярного чемпіонату команда видихлася.

Здавалося, врахувавши прорахунки минулого сезону, Крастіньш зможе зробити ще крок уперед в 2024/25-му. Замість того отримуємо провальну першу половину сезону з реальними перспективами понизитися в класі за його підсумками. Перспективами, які ґрунтуються не на результаті, а на якості гри. Зараз видно, що команда деморалізована і не вірить у власні сили. З кожною наступною невдачею цей стан поглиблюватиметься.

…Можливо, найвидатніший футбольний тренер сучасності Хосеп Ґвардіола влітку 2012-го шокував увесь світ, коли після п’яти років роботи вирішив покинути «Барселону». Покинути те, уособленням чого він був, довівши до досконалості стиль, впроваджений Йоганом Кройффом для Ґвардіоли-гравця з назвою тікі-така творчості Ґвардіоли-тренера. Хосеп виграв з «Барселоною» дві Ліги чемпіонів, три чемпіонати Іспанії, два клубних чемпіонати світу і два Суперкубки УЄФА. Великою мірою на футболі «Барселони» і її представників збірна Іспанії виграла в період 2008-2012 два Євро і мундіаль. Але Пеп пішов, мотивувавши рішення тим, що досягти з цією командою чогось більшого вже не зможе. І то маючи Мессі, Хаві й Іньєсту в розквіті сил в обоймі. Ґвардіола хотів нових викликів і не бажав стати жертвою стагнації.

Цікаво, чи бачить перспективи для власного розвитку в «Кажанах» і «Кажанів» з собою на чолі Уґіс Крастіньш? Бо цій стадії співпраці процеси в «Кажанах» схожі на стагнацію.