Від Баварії до Вулвергемптона: 7 футболістів-художників

З нагоди Міжнародного дня художника, який відзначають 8 грудня, блогер sport.ua Олексій Рижков згадує яскравих особистостей, які щонайповніше виявили свої таланти й на футбольних полях, і в художніх майстернях.

«Пінтуріккйо намалював цей гол!» – коментатор не приховував свого захвату від чергового магічного штрафного у виконанні Алессандро Дель П’єро: славнозвісна дуга знаного «ювентіно» знов прокреслила шлях м’яча до воріт. Звісно, абикому прізвисько на честь видатного італійського живописця кінця ХV – початку XVI ст. не дадуть. Проте якщо не сприймати художні витвори футболістів у переносному сенсі? Чи можуть майстри популярної гри справді намалювати шедевральну картину, яку поцінують не лише в родинному колі, а й фахівці, й широкий загал прихильників мистецтва? Таких наділених художнім хистом особистостей в історії футболу було чимало, всіх, певно, й не згадаєш. Однак найяскравіших із них, які відзначилися виступами в складах титулованих команд і здобули собі ім’я як художники, пропоную вашій увазі.

Й «гончар», й гончар

Люсьєн Еміль Буллем’є (1877–1949)

Правий півзахисник «Стока», низки інших англійських клубів, а також американського «Філадельфія Гіберніан» є сином художника-кераміста французького походження Антонена Буллем’є. Як футболіст запам’ятався частою зміною клубів, жвавою вдачею, забивав важливі м’ячі у ворота «Блекпула» та «Честерфілда». Однак у 26-річному віці вирішив був зосередитися на художній творчості. Водночас полишити спорт не зміг. Емігрувавши до США, він певний час поєднував футбол і роботу на фабриці Lenox China в Нью-Джерсі. Повернувшись до Англії, захищав кольори «Нортгемптон Тауна» та клубу «Порт Вейл» (іншослів’ям, «шевців» і «сміливців»). Водночас працював на кількох підприємствах, а згодом влаштувався в компанії CT Mailing керівником відділу декорування. До 1926 р. опікувався розписом порцеляни. Гламурний дизайн роботи Буллем’є мав чималий попит у покупців. У 1930-ті рр. приєднався до гончарної компанії New Hall у Стаффордширі, де виготовив серію авторського посуду з факсимільним підписом. Отже, Буллем’є був «гончарем» й під час певного відрізку футбольної кар’єри (адже грав за «Сток»), і людиною, дотичною до гончарства (в цьому контексті це слово без лапок), у, так би мовити, цивільному житті.

Й батько-засновник, й воротар, й автор першого лого

Отто Людвіг Нагеле (1880–1952)

Уродженець Мюнхена ввійшов до футбольного літопису як співзасновник мюнхенської «Баварії», а також як перший воротар майбутнього суперклубу. 27 лютого 1900 р. він співтовариші в ресторані Gisela поклав початок баварській футбольній легенді. Сам Нагеле в складі нового клубу став двічі поспіль чемпіоном міста Мюнхен. А ще він розробив перший логотип «Баварії».

Задовго до вечері в згаданому ресторані Отто вивчав мистецтво в художніх академіях Мюнхена й Дюссельдорфа, був членом славнозвісного об’єднання місцевих художників Мюнхенський сецессіон, яких поєднало заперечення консервативного офіційного мистецтва. В 25-річному віці Нагеле став лавреатом престижного конкурсу рекламних проєктів. У 1932 р. роботи Нагеле експонувалися на художній виставці Дюссельдорф – Мюнхен у Kunstpalast Düsseldorf. Він був одним із найзатребуваніших рекламних художників до Першої світової війни та без перебільшення однією з міжнародних зірок рекламного дизайну до 1920-х рр. На його плакатах відчувається вплив мюнхенського модерну. Нагеле зокрема створив плакати для універмагу Isidor Bach у Мюнхені, для славнозвісної пивоварні Hackerbrauerei, для Мюнхенського виставкового парку тощо.

Одеська школа київського динамівця

Віктор Севастьянов (1923–1993)

Й Україні є чим похизуватися на футбольно-художній ниві! Віктор Севастьянов народився в Одесі, в Перлині біля моря закінчив школу, працював слюсарем, змалечку захоплювався футболом і живописом, надалі брав участь у боях під час Другої світової війни (до речі, ще перебуваючи в армійських лавах, у 1945 р. почав відвідувати як вільний слухач Одеське художнє училище імені Митрофана Грекова), а в повоєння футбольна складова його таланту знайшла відбиття в запрошенні до київського «Динамо». Вправний центральний півзахисник вдало обирав позицію, володів точним довгим пасом, добре грав головою (звідси й прізвисько: Лоб) тощо. Севастьянов, будучи важливим гравцем основи, непогано провів сезон-1947, в якому кияни посіли доволі високе для свого тогочасся 4-те місце. Віктор Григорович зокрема забив важливий гол у ворота «Крил Рад», який дав змогу киянам уникнути домашньої поразки.

Художня складова таланту Севастьянова знайшла повноцінне вираження уже по закінченні спортивної кар’єри. В 1953 р. Віктор Григорович став членом Київського товариства художників, а в 1958 р. – художником виробничо-художніх майстерень Худфонду СРСР. Із того самого року Севастьянов починає брати участь у багатьох масштабних всесоюзних виставках. Від 1963 р. Віктор Григорович був членом Спілки художників СРСР. Поціновувачі живопису надто шанували його пейзажі, де митець яскраво виявляв своє тонке розуміння природи й естетичне сприйняття довкілля. Фахівці з мистецтва визначали Севастьянова як прибічника одеської школи з теплими фарбами та певними колористичними нюансами. Нині роботи Севастьянова зберігаються в музеях України, приватних колекціях у Німеччині, Бельгії, Великій Британії, Франції, Канаді, Іспанії тощо. Вже в 1990-ті, після смерті Віктора Григоровича виставки його робіт пройшли в Нанті, Ренні, Брюсселі (до речі, художню стилістику Севастьянова бельгійці визначили як постімпресіонізм). У 2008 р. славнозвісний іспанський колекціонер Пако Маскуліно придбав у Барселоні три картини Севастьянова («Похмурий Дніпро», «Ранок у лісі» та «На хуторі») ні багато, ні мало за 180 000 євро.

Напередодні Euro-2012 в Києві пройшла виставка картин Віктора Севастьянова «Пори року», де демонструвалося близько 30-ти робіт мистця. І ще один важливий штрих: за даними дослідження, проведеного на замовлення Інституту медіа-моделювання та політико-економічного аналізу «Перспектива», картини Віктора Севастьянова в 2012 р. продавалися найкраще серед усіх робіт українських художників XX ст.

Баск і Кандинський

Едуардо Чильїда (1924–2002)

Уродженець Сан-Себастьяна на початку 1940-х став воротарем клубу «Реал Сосьєдад» (найближчий суперник київського «Динамо» в Лізі Європи), однак на заваді повноцінній спортивній кар’єрі стала важка травма коліна. Хоча ударемнювати атакувальні спроби супротивників у Едуардо виходило суперово. Після того, як вимушено повісив бутси на цвях, Чильїда вивчав архітектуру в Мадриді, надалі присвятив себе скульптурі, зокрема на межі 1940-х – 1950-х рр. відкрив свою студію в Парижі. Крім того, не цурався й графіки. В 1958 р. репрезентував Іспанію на славнозвісній Венеційській бієннале. У 1960 р. Чильїду було пошановано премією Кандинського (її заснувала вдова митця Ніна Кандинська, а вручали відзнаку задля сприяння молодим мистцям, що працювали в царині абстракціонізму та інформалізму). В 1990-х рр. в Ернані, неподалік Сан-Себастьяна було відкрито музей його робіт просто неба.

Борота не лише у воротах

Петар Борота (1952–2010)

Два головні клуби в ігровій кар’єрі Петара Бороти – белградський ОФК і лондонський «Челсі». Хоча були й інші: белградський «Партизан» (саме в його складі однораз він став чемпіоном Югославії), «Боавішта», «Портімоненсе». Були й невдалі спроби закріпитися в складі «Порту» й «Брентфорда», чого там. Та яскравих футбольних сторінок у біографії Бороти куди більше! В 1981 р. вболівальники «аристократів» назвали його кращим гравцем клубу. Саме тоді він капітанив у клубі й зміг відіграти 16 матчів насухо впродовж сезону. Зазначу, що свого часу Борота прийшов у «Челсі» на заміну легендарному Кіту – чемпіону світу-1966 Пітеру Бонетті – й впорався з покладеною на нього відповідальністю.

Саме в 1981 р., який склався для Бороти як воротаря якнайуспішніше, і його художній талант дістав свою відзнаку: тогоріч вперше було організовано виставку робіт Бороти в жанрі абстрактного живопису (художньою мовою форм, кольорів і ліній Борота володів майстерно). Надалі була виставка його робіт у галереї Srećna nova umetnost у Белграді. А вже в 1990-ті Петар втрапив в гучний скандал, пов’язаний із крадіжкою картин знаного сербського митця Павле Йовановича. Відтак провів за гратами 6 місяців. Надалі за порадою своїх друзів Вуядина Бошкова та Синіши Михайловича переїхав до Генуї, де й пішов у засвіти в 56-річному віці. Поховано Бороту було у Белграді.

«Вбивця пенальті»

Рудольф Каргус (народився в 1952 р.)

Як воротар Руді Каргус зажив неабиякої слави грози пенальтистів (навіть прізвиськом «вбивця пенальті» був пошанований). Кількість хиб нападників з 11-метрової позначки у бундеслізі в протистоянні з Руді перевищила два десятки. Власне, за цим показником Каргус є кращим в історії найсильнішої футбольної ліги Німеччини. Більшу частину ігрової кар’єри провів у «Гамбурзі» (в складі цього клубу здобувся на Кубок кубків, а також відсвяткував перемогу в бундеслізі), запам’ятався також і за виступами в складі «Нюрнберга».

Десь із половини 1990-х Руді Каргус, який набагато раніше виявив інтерес до мистецтва та назвав живопис своїм хобі, інтенсивно опікується живописом. Цю пристрасть розбудив художник, якого Каргус зустрів під час відпочинку на Фуертевентурі – одному з островів Канарського архіпелагу. Надалі екскіпер вивчав живопис у художній школі Бланкенезе. Першою верифікованою виставкою, де експонувалися роботи Каргуса, був вернісаж у Карлсруе в 2004 р.

Для чемпіонату світу-2006 Німецький футбольний союз замовив йому намалювати футбольні картини, які, за його словами, спершу він не волів робити, та опісля із задоволенням зробив. Картини були виставлені на кораблі-музеї Rickmer Rickmers у порту Гамбурга. А одна з його робіт постійно виставлена ​​на видноті в Німецькому футбольному музеї в Дортмунді.

Каргус, який зазвичай не підписує свої роботи, також має справу із соціально критичним змістом у своїх картинах і час від часу робить свої роботи доступними для таких проєктів, як Capitalism Tribunal. Тут зауважу, що людям, які не жили за соціалізму, невтямки, що таке є та халепа, тому й свої критичні стріли іноді вони спрямовують, як на мене, не в той бік.

Цьогоріч художні роботи «вбивці пенальті» було виставлено в Гамбурзі на виставці «Едвард Мунк. Сучасні інтерпретації» (до речі, цей виставковий захід триватиме до кінця березня 2025 р.). Студія Каргуса розташована на віддаленій фермі між Нордерштедтом (це місто межує з Гамбургом) і Квікборном (там свого часу жив легендарний музикант Дітер Болен).

Кредо Креддока

Джоді Креддок (народився в 1975 р.)

Цей монументальний центрдеф відомий насамперед за виступами в складах «Сандерленда» й «Вулвергемптона» (однораз був названий кращим гравцем сезону в складі «чорних котів» й однораз у складі «Вулвз») наприкінці ХХ і в перше десятиліття ХХІ ст. «Шеффілд Юнайтед» і «Сток Сіті» також наявні в його футбольній кар’єрі, однак за ті клуби він зіграв лічені матчі. Типовий гол Креддока – головою у високому стрибку та інколи в нього виходили й запаморочливі удари здалеку.

Мистецтвом Креддок цікавився змалечку. Згодом дістав диплом А-рівня з мистецтва. Під час ігрової кар’єри він створював художні роботи, як сам казав, «щоб відволіктися від футболу». Та невдовзі це стало більш як хобі. У сезоні-2017/18 Креддок зробив художнє оформлення для всіх програмок домашніх ігор «Вулвз». Надалі Креддок розвивався як художник, створюючи портрети, графіті й фотореалізм. Перша виставка його робіт під назвою Le Bellezza Della Fusione відбулася в листопаді 2015 р. в художній галереї Antidote у Латтерворті, Лестершир. Засоби створення художніх робіт – різноманітні (інколи це проста кулькова ручка!). Проте з роками Креддок дедалі більше уваги приділяє олії. «Найкраща винагорода для художника – це, коли ти бачиш, як твоя робота займає почесне місце на чужій стіні, й ти знаєш, що ти її створив», – полюбляє повторювати Креддок. Ці слова цілком можуть слугувати стимулом-девізом для футболіста-мистця».

***

Певні художні роботи є в творчому доробку колишнього воротаря «Ліверпуля» Девіда Джеймаса, однак він не виокремив це хобі в щось більше, та й самих робіт - намаль. Та, хтозна, може, в знаного кіпера справжнє художнє визнання ще попереду. Скажу, що цьогоріч мене неабияк вразили картини киянина Олега Олеговича Базилевича, аж ніяк не чужої для футболу людини. Вони експонувалися в Софії Київській, а, власне, сама виставка дістала назву «Фронтова палітра», адже роботи були створені безпосередньо на лінії фронту з березня 2022 р. до лютого 2024 р. Матеріал для робіт: земля, глина, чорнозем, попіл, ба навіть і сік рослин.

Свого часу в розмові з фахівцем однієї з букмекерських контор, що працюють в Україні, ми торкнулися теми ставок-цікавинок. І серед них, пригадую, як варіант фігурувала така, може, й гіпотетична, однак нетривіальна: хто з нинішніх футбольних зірок здобуде визнання в якомусь із видів мистецтва: чи то архітектура чи то живопис, чи то кіно? Наша дискусія точилася здебільш довкола того, чи така ймовірна ставка спонукає відповідну людину звернути особливу увагу на мистецьку кар’єру, чи спонукатиме розвернутися навспак. Зрештою, єдиної думки не дійшли, а пропоновами подібних ставок не зарясніли сайти букмекерських компаній. Хоча, може, й тут усе ще попереду?..

Олексій РИЖКОВ