Михайло МЕЛЬНИК: «Плотницькому і компанії бракує не комунікації, а совісті»

У керівника українського волейболу луснув терпець. Після тривалих недомовок у супроводі з неприємними висловлюваннями іншої сторони Михайло Мельник у цьому інтерв’ю Sport.ua нарешті вирішив розповісти усе, як є. Про те, що останніх два роки чоловічою збірною України керував не Уґіс Крастіньш, а Олег Плотницький, про меркантильність і вразливість наших зірок.

Але розпочали цю розмову ми все ж із приємнішої теми. Збірна України під керівництвом досвідченого аргентинського наставника Рауля Лосано без дев’яти «відказників» у складі вийшла у Фінал чотирьох Золотої Євроліги і тим самим продемонструвала, що має потенціал навіть без gold generation.

– Був впевнений, що жодної катастрофи не буде, – бере слово Михайло Мельник. – Кваліфікація нового тренера нашої збірної, аргентинця Рауля Лосано, сумнівів не викликає. Певні побоювання виникали через те, що в більшості гравців сучасної збірної мало міжнародного досвіду. Втім, тренерська фаховість дозволила знівелювати цей недолік. Як я й очікував, команда в груповому турнірі Золотої Євроліги виглядала достойно. При цьому чітких завдань перед новим тренерським штабом, зважаючи на особливі обставини, ми не прописували. Я запевнив пана Лосано, що довіряю йому в довготерміновій перспективі. Непотрапляння в Фінал чотирьох Євроліги не стало б катастрофою. Ми розуміємо, що на збалансування складу потрібен час.

Груповий турнір продемонстрував головне: Україна має багато волейбольних талантів і без тих гравців, які з різних причин відмовилися виступати за збірну. Наша проблема в тому, що в попередні роки декого з цих хлопців вперто не помічали, не давали їм шансу. Втім, отримавши цей шанс зараз, новачки національної збірної цілком виправдали довіру. Видно, що з кожним наступним матчем команда додає. Так, слабкі місця є, й вони помітні. Але давайте згадаємо 2016-й. Команда, яка розсипалася цьогоріч, тоді теж не відразу починала з перемог. Тоді ми мали приголомшливі серії з поразок 0:3 і 1:3. Програвали всім. Але з часом команда збалансувалася і почала перемагати.

Певен, Рауль Лосано створить сильну команду з тими гравцями, які є в доступі. Великі сподівання маємо на наступний рік, рік чемпіонату світу, на який ми повинні пробитися за рейтингом. Також вірю, що в 2025-му ми вперше в історії стартуємо в Лізі націй. Зрозуміло, що для виступу в таких турнірах треба провести величезну роботу. Наразі ми на початку шляху. В Лосано було мало часу, але йому вже вдалося створити команду, яка виглядала конкурентною в усіх матчах, зокрема й тоді, коли поступалася чехам чи бельгійцям.

При цьому не треба недооцінювати наших суперників. Збірна Румунії, яку ми перемогли в першому матчі Золотої Євроліги-2024 – чвертьфіналіст торішнього Євроволею.

– Рауль Лосано точно не очікував, що перед стартом перших зборів він не дорахується відразу дев’ятьох гравців, які в збірній торішнього зразка були б лідерами. Ви вже назвали це явище саботажем. Чи будуть застосовані до порушників санкції?
– Почнемо з того, що кожен випадок треба розглядати індивідуально. Пасуючий Юрій Синиця у розмові зі спортивним директором збірної Костянтином Рябухою дав згоду на приїзд. Правда, він зауважив, що в китайському клубі, де Синиця провів попередній сезон, не було ні лікаря, ні масажиста, через що він відчуває біль у спині. Юрій мав зробити МРТ і дати остаточну відповідь щодо виступів за збірну.

Представники «Прометея» Віталій Щитков, Дмитро Терьоменко, Ян Єрещенко, Горден Брова надали довідки, що не зможуть грати за станом здоров’я. Наскільки тим довідкам можна вірити – інше питання. Дмитро Вієцький натомість приїхав у перший тренувальний табір національної збірної в Городок на Хмельниччині, запевнив Рауля Лосано, що хоче грати за збірну і розповів, які має проблеми з плечем. Якщо б тренер наполіг, Вієцький би виступав. Але Рауль вирішив, що Дмитрові краще підлікуватися.

Найбільше питань в мене до таких гравців, як Олег Плотницький, Тимофій Полуян, Ілля Ковальов та Василь Тупчій. Вони взагалі не вважали за потрібне щось пояснювати, а просто поставили перед фактом, що цей міжнародний сезон пропускають. Точніше, Тупчій намагався якось виправдовуватися вочевидь вже після того, як з волейболістами розмову в клубі «Барком-Кажани» провів власник Олег Баран. Після того Василь говорив, що готовий грати, але за умови, що на зборах поруч з ним будуть дружина з дітьми. Не розумію, навіщо гравець про це заговорив публічно, адже сім’я їздила за ним часто й у попередні роки. До слова, торік я навіть поступився Василеві з родиною заброньованими наперед апартаментами, коли організатори Фіналу чотирьох Золотої Євроліги в Хорватії виділили мені інші, за рахунок приймаючої сторони. Зрозуміло, що під час змагань селитися в тому ж готелі представникам родин небажано. Але хто забороняє зняти номер десь по сусідству і бачитися у вільний від тренувань і змагань час постійно?

Рішення щодо перелічених волейболістів прийматиме виконком ФВУ. Щоб якось вплинути на нього, в окремих ЗМІ і соцмережах активізувалася певна частина волейбольної громадськості. Основний лейтмотив їхніх висловлювань – волейболісти не раби і мають право відмовитися. Зачекайте, а ті хлопці й дівчата, які зараз боронять українську землю «на нулі» - раби? Є таке поняття, як обов’язок перед Батьківщиною. Всі ці гравці не з неба попадали і відразу почали виступати на такому рівні. Вочевидь перед тим у їхній розвиток матеріально й організаційно вклалася держава Україна. Зараз є схожий приклад Болгарії, де за збірну теж відмовилися виступати чотири волейболісти. Національна федерація дискваліфікувала їх.

Власне, в регламенті ФВУ теж чітко прописано, що гравець зобов’язаний виступати за збірну України, якщо отримує виклик звідти. Волейболіст з національного чемпіонату, який без поважної причини ігнорує виклик у збірну, має згідно регламенту бути дискваліфікований, а на клуб, який не забезпечив приїзду, накладаються штрафні санкції. Щодо гравців, які виступають за кордоном, таких важелів впливу ми не маємо. Але є інші. Не дивлячись на тривалість контракту з закордонним клубом, щороку гравець отримує від національної Федерації дозвіл на трансфер чи на право виступати в іноземному клубі. Вважаю, ми повинні не видавати трансферів усім порушникам.

– Щодо іноземців зрозуміло. Але з тими чотирма гравцями «Прометея», які надали медичні довідки, ситуація теж непроста. Тим паче, в світлі того інтерв’ю, яке не так давно дав власник клубу Володимир Дубінський. Фактично, все, що сказав Володимир Михайлович, було спрямоване проти ФВУ і вас особисто…
– Природа того інтерв’ю мені справді незрозуміла. Більшість озвученого в ньому є, м’яко кажучи, неправдою. Але я б не хотів зараз розбирати сказане паном Дубінським на цитати і на них відповідати. Не маю бажання копирсатися в цьому болоті. Можу сказати, що з приходом Володимира Михайловича у наш волейбол з’явилося чимало нового й цікавого. У складні часи, спершу під час пандемії, а потім і в умовах повномасштабної війни наш клубний волейбол втримався на плаву великою мірою зусиллями пана Дубінського і створеної ним Професійної волейбольної ліги. Чималу допомогу він надав також ФВУ і жіночій збірній України. При цьому за весь цей час у нас фактично не виникало непорозумінь. Іноді мали розмови на підвищених тонах. Але в робочому процесі це нормально. Тому мені й було дивно читати те інтерв’ю. Прочитавши його, відразу набрав Володимира Михайловича. Але він не відповів. Тоді написав: «Не зрозумів, для чого це все?» Пан Дубінський повідомлення прийняв, але нічого не відписав понині.

Читайте також:

Дубинський розповів подробиці про конфлікт у волейбольній збірній

Пригадую, торік, коли волейболісти чоловічої збірної України оприлюднили сумнозвісного «листа турецькому султанові», першим, хто мені зателефонував, був саме Володимир Дубінський. Я тоді в статусі члена журі ЄКВ знаходився на юнацькому чемпіонаті Європи в Сербії. Володимир Михайлович тоді, як мені здалося, щиро запитав, чим волейболісти невдоволені. Коли я пояснив, почув емоційну реакцію пана Дубінського: «Розігнати їх негайно!» Тих, хто виступає за «Прометей», Володимир Михайлович обіцяв вигнати з клубу…

Наразі можу сказати, що в новій історії клуб «Прометей» зробив усе юридично, щоб не бути покараним. Ми відправили на адресу клубу два листи: перший – з викликом для волейболістів; другий, вже після того, як з’явилася інформація про неприїзд – з переліком санкцій, які будуть застосовані до гравців і клубу в разі порушення регламенту. У відповідь на другий лист ми отримали заяви волейболістів з медичними довідками про характер травм і про те, що лікування і відновлення складатиме до шести тижнів. Але в тому й річ, що гравці все одно мають приїхати в розташування збірної і рішення про їхній стан здоров’я має приймати лікар національної команди. Сам чи на основі обстеження, яке проводиться у найближчому медичному закладі. Клуб «Прометей» начебто був готовий надати гравцям транспорт для приїзду, але в підсумку Щитков, Терьоменко, Брова і Єрещенко в Городку так і не з’явилися. Чи порушили вони регламент – нехай вирішує виконком. Проте, повторюся: гравці «Прометея» бодай відправили довідки. Представники клубів, які не грають в чемпіонаті України, не відповіли взагалі ніяк.

– Вони жаліються на відсутність комунікації?
– Досі не збагну, хто видумав цю дурницю. На Sport.ua була інформація, що Олег Плотницький мав намір отримати тимчасовий трансфер у клуб «Аль-Арабі» з Об’єднаних Арабських Еміратів. Це дійсно так. Але чому замість нього до нас зверталися представники клубу, а не сам волейболіст? Я не чекаю, щоб Олег телефонував особисто мені. Але набрати генерального секретаря Федерації Катерину Біляченко, яка відповідає за видачу трансферів, він був зобов’язаний. Тим паче, що за арабський клуб він збирався виступати в той час, коли національна збірна проводить матчі Золотої Євроліги. А як бути з травмованим коліном і втомою, через які Олег збирався пропускати міжнародний сезон? То про яку комунікацію мова? Плотницькому і компанії бракує не комунікації, а совісті.

Але головне, що в ці казочки про комунікацію вірять. І взагалі спостерігаю якусь сюрреалістичну картину, коли у воюючій країні виправдовують спортовців, які відмовляються виступати за збірну. Підносять їх ледь не в ранг героїв. Рауль Лосано аргентинець, але він теж не може збагнути, як щось схоже може відбуватися в нашій ситуації.

– Зрозуміло, що корені нинішніх явищ сягають минулого року, а може, є ще глибшими. Торік за підсумками «листа турецькому султану» ви давали інтерв’ю Sport.ua, де відразу попередили, що розповідати про всі деталі скандалу не будете, аби не нашкодити справі. Може, настав час розповісти?
– До останнього не хотів все це виносити на розсуд загалу. Але поведінка окремих персонажів, їхніх родичів та тих, кому прихід нашої команди в 2016-му дотепер стоїть поперек горла, змушує. Ще перед стартом торішньої Золотої Євроліги генеральному секретарю ФВУ Катерині Біляченко зателефонували спочатку Плотницький, а потім тренер Уґіс Крастіньш. З тією ж вимогою: збірній потрібен менеджер. Причому мова йшла про конкретну людину, кума тодішнього капітана збірної Плотницького, чоловіка призовного віку, якому в умовах воєнного стану непросто отримати дозвіл на виїзд. Вирішити це питання оперативно зараз нереально, списки подаються заздалегідь. Отримавши негативну відповідь, Олег Плотницький не приховував образи. Пізніше у польському Лодзі мав з Крастіньшем серйозну, на підвищених тонах розмову. При свідках. Запитав Уґіса, навіщо нам менеджер на постійній основі. Одна справа, коли команда їде на змагання і з’являється багато організаційних питань. Але навіщо менеджер там, де все організовано? Це ж зайві витрати. Ми не така багата Федерація. Ще й в такий час. «Ось вчора у нас закінчився пральний порошок і мій помічник Андрій Левченко мусив сам купувати», - каже Крастіньш. Так магазин через дорогу, що сталося з Андрієм?

Уґіс тоді жалівся, що до команди немає достатньої уваги. Такої, як до футболістів. Мовляв, ми сьомі в світі і цього не помічають. «Зачекай, ти отримав звання заслуженого тренера України? – питаю. – Левченко отримав? Волейболісти відзначені званнями майстрів спорту міжнародного класу?» «Так». То про яку увагу мова? Ми не можемо змусити журналістів, та ще й у час війни, відстежувати кожен крок команди.

Також мова зайшла про торішні преміальні розміром 32 тисячі євро на команду. Не буду говорити, яким чином, але зусиллями віце-президента ФВУ Володимира Дубінського команда ці кошти отримала. За рахунок того, що недоотримала за спонсорським договором протягом п’яти місяців Федерація. Крастіньш не знав цих деталей. Більше того, в команду хтось запустив чутки, що крім цих 32-х тисяч мали бути ще якісь кошти, які ФВУ привласнила собі. Уґіс тоді прозрів: «Все, питань більше нема». Ще мене дивувало інше. Мій номер телефону є в усіх тренерів і гравців. Чому ці чутки розпускалися тижнями, але ніхто не вияснив, що відбувалося, в мене напряму?

Вважав, що ми вирішили всі суперечливі моменти. Але щойно команда переїхала з Лодзя у Варшаву, де команда проводила короткі збори перед виїздом на Кубок претендентів у Катар, як ниття продовжилося. Набираю Уґіса: «Як справи?» - «Погано. Все погано». Претензії було дві. Перша: чому збори у Варшаві, а не у Ризі і чому гравці про це дізналися за три дні до початку? Мене це питання поставило в ступор, адже взагалі не розумів його суті. По-перше, яка різниця, де тренуватися? По-друге, що б змінилося, якби гравців поставили до відома раніше? І по-третє, організацією цих зборів повністю займався спонсор, компанія «Епіцентр», разом з командою знаходилася їхній менеджер, яка вирішувала всі організаційні питання. ФВУ займалася тільки документацією.

За два тижні до початку цих зборів Юлія Максименко, яка в компанії «Епіцентр» відповідальна за збірну з волейболу, зателефонувала і запитала, чи можна перенести збір з Риги у Варшаву, оскільки зі столиці Латвії відсутні прямі рейси в Доху? Через додаткові переїзди команда втрачала два дні, тож доречніше було знову попрацювати у Варшаві, де команда до того вже проводила збори і ні в кого претензій не було. Тобто, це було найперше питання зручнішої логістики. Я сказав, що не заперечую, але це питання треба узгодити з тренером. Пані Максименко запевнила, що все вже узгоджено і пізніше, коли почалася вся катавасія, навіть показала переписку з тренером. Крастіньш відповів, що прочитав лише першу частину короткого повідомлення, а про Варшаву йшлося в другій. Але хіба це серйозно?

Ще одне питання стосувалося поділу призових за друге місце в Золотій Євролізі. У липні, а кошти від Європейської конфедерації волейболу мали прийти не раніше жовтня. Мене здивувала така поспішність, тому сказав: «По-перше, до чого це питання? У попередні рокі ФВУ не брала собі жодної копійки, все віддавала команді. Чому ви вирішили, що цьогоріч щось зміниться? По-друге, в країні війна. Волейболісти б не хотіли перевести ці кошти на потреби Сил оборони? Для них це невеликі гроші, приблизно по 2000 євро на людину. Хлопці ж всюди підкреслюють, що є патріотами України». «То що мені відповідати гравцям?», - перепитав Крастіньш. «Взагалі не розумію, чому ці питання задають тобі, - кажу. – Це ж не твоя, а Федерації компетенція. Але ні мене, ні інших представників ФВУ не набирав ніхто. І я розумію, чому. Бо коли все добре, то це заслуга Уґіса, а що погано – це Федерація. Дешевий популізм».

Тоді сказав: «Після фіналу Золотої Євроліги мене набрали десятки людей, зокрема тренерів різних команд з претензіями. «Чому ми знову програли туркам? Чому Плотницький залишається на майданчику навіть тоді, коли гра в нього не йде взагалі, коли він псує більшість атак? Чому тренер взагалі не проводить замін, тоді як тренер турків у ході гри випускав всіх 12-х волейболістів? Чому в нас у команді є недоторкані?» Я відповідав, що це питання не до мене, а до тренера. Я ніколи не втручаюся в його роботу і не розповідаю, хто і скільки має грати. Так само, як не заперечував, хоча це й був удар по нашій репутації, коли тренер ще до повномасштабної війни, але вже після анексії Криму і вторгнення на Донеччину і Луганщину викликав волейболістів, які грали за російські клуби.

Крастіньш ледь не плакав: «Приїдьте, поясніть їм, вони не хочуть тренуватися. А окремі погрожують, що не поїдуть ні в Катар, ні на чемпіонат Європи». Я знаходився на юнацькому Євроволеї в Сербії і як супервайзер залишити турнір посеред змагань не міг. «То що мені робити?» - перепитав Крастіньш. «Передай їм те, що я сказав тобі. Взагалі, якщо люди не хочуть тренуватися, якщо їм не подобається у Варшаві, то можу їм порадити повертатися в Україну, хай беруть у руки зброю і йдуть воювати. Може, під Бахмутом краще», - відповідаю. В той час під Бахмутом саме загинув мій дворідний брат, мене переповнювали емоції.

Пізніше Крастіньш клявся, що не передавав гравцям цих моїх слів, що це пішло не від нього. Хоча я йому дозволив передавати. Це раз. По-друге, я це говорив лише йому. Це я до чого? До того, що гравці продовжували наполягати на розмові зі мною і на прохання спонсора у форматі відеоконференції ця зустріч відбулася. Це зібрання планувалося присвятити презентації компанією «Епіцентр» програми підтримки чоловічої збірної України на найближчих п’ять років. В цій програмі були доволі інтригуючі і привабливі для гравців пункти. Очікувалося, що це знизить градус напруги. Але до презентації справа не дійшла. Я все зрозумів, ледь відеозв’язок увімкнувся і коли побачив поведінку гравців. Юлія Максименко взяла на себе роль модератора, надала слово мені.

Я сказав, що це історичний день, що нарешті спонсор є не лише в жіночої, а й у чоловічої збірної, що команда на це заслужила своїми результатами. Але цієї миті мене перебив Плотницький. Він почав здалека, що не хотів цього говорити, але як капітан має озвучити те, що турбує всю команду. Мовляв, від цього буде залежати, чи продовжиться подальша розмова. «Говори», - кажу. «В розмові з одним знайомим, але це не Уґіс, ви сказали, що кому не подобаються умови в Варшаві, нехай ідуть в окопи. Це правда?», - питає Олег. «Так, - відповідаю. – Але говорив я це не міфічному знайомому, а лише Уґісу. І можу повторити ці слова зараз». Крастіньш сидів попереду, опустивши голову. Потім він телефонував Катерині Біляченко і жалівся, чому я не відповідаю на його дзвінки. Але мова не про нього. Плотницький, почувши мою відповідь, нахабно випалив: «А ви чому не на фронті?» Це мені, на ту мить 62-річному, з букетом хвороб, про які не буду говорити публічно. Зрештою, суть в іншому. Я керівник, старша людина. Повинна існувати якась субординація, елементарний такт.

Ще не встиг я щось відповісти, як чую від Плотницького інше запитання: «А ким грати будете, якщо ми підемо?» «Будуть грати ті, для кого важлива честь прапора, а не побутові умови і особисті стосунки з керівником», - відповів. На це пролунав ще один перл: «Михайле Григоровичу, я уважно слідкую за чемпіонатом України. Такого гравця, як я, в Україні немає і найближчим часом навіть не передбачається». Навіть цієї миті я спробував знизити градус напруги і порадив не керуватися особистими амбіціями та образами, а зосередитися на меті, яка єдина для нас всіх – потрапляння в Лігу націй і на Олімпійські ігри. Проте поки це говорив, через перебої зі зв’язком не помітив, як усі волейболісти, як за командою, покинули приміщення, з якого вівся відеозв’язок… Це до питання про комунікацію.

Через якусь годину у соцмережах всіх гравців з’явився той самий «лист турецькому султану», який, як на мене, був заготовлений заздалегідь і в якому лунала погроза, що волейболісти можуть не виступити в найближчих офіційних турнірах. Прораховувалися хлопці лише в одному. Вони розраховували, що вболівальники будуть на їхньому боці. Але суспільний резонанс після оприлюднення листа спричинив протилежну реакцію. Люди, які півтора року живуть в умовах повномасштабної війни, м’яко кажучи, не зрозуміли суті претензій спортовців. Замість підтримки волейболісти отримали на свою адресу хвилю хейту.

Наступного дня я зібрав представників президії ФВУ. Присутніми були зокрема власники компанії «Епіцентр» Олександр і Галина Гереги. Пан Дубінський, як я вже сказав вище, був єдиним, хто мене перед тим набрав. Він пропонував розігнати команду і запропонував відправити на Кубок претендентів студентську збірну, яка готувалися до виступу на Всесвітній універсіаді. Я тоді цей варіант відкинув, бо пропуск Універсіади означав би репутаційні втрати і недопуск волейбольної команди до цих змагань на багато років наперед. Був ще один варіант: поїхати в Катар збірною U22, яка під керівництвом Андрія Левченка готувалася до участі на чемпіонаті Європи. Я цей варіант на президії озвучив, але присутні мене не підтримали.

В підсумку ми випустили узгоджений всіма сторонами прес-реліз, який був великим компромісом з боку ФВУ. Волейболісти читали і думали над поправками два дні. Окремі позиції я все ж відстояв, але, приміром, рядки про те, що справа не в грошах, довелося залишити. Я б не залишив, але на такий компроміс вирішили піти члени президії. Але справа частково таки була в грошах. Деталей зараз розповісти не можу, бо не маю таких повноважень від спонсора, який тоді залагоджував фінансовий бік справи. Тоді ж я вирішив взяти обітницю мовчанки. Час довів, що ця команда вже не здатна давати результат, тренер Крастіньш нею не керував останніх два роки, а вливання від спонсорів у цьому випадку є марною тратою грошей.

Тепер розумію, що для мене особисто добре, що тоді мої пропозиції не отримали підтримки. Тому що наступні турніри – Кубок претендентів і олімпійська кваліфікація – показали, що команда в її торішньому вигляді вже не здатна давати результату. На чемпіонаті Європи наша збірна теж виступила невиразно, але все ж вийшла в чвертьфінал і такий результат трохи згладив загальне враження. А уявіть, якби до моєї пропозиції прислухалися і на ті ж змагання поїхала молода команда. Результат був би приблизно той же, але мене звинуватили б, що через особисті амбіції не дав змоги виступити всім найкращим. Сказали б, що через мене команда не потрапила в Лігу націй і на Олімпіаду. Але відбори на ці змагання провалили гравці, які назвали себе gold generation. Провалили, хоча ми створили всі умови. На підготовку збірної було витрачено більше 200 тисяч євро. Хтось дорікне, що це гроші не ФВУ, а FIVB. Так, але ми під можливий вихід чоловічої збірної в Лігу націй і на Олімпіаду цю допомогу й брали. Крім того, «Епіцентр», аби задобрити гравців, влаштовував їм сімейні відпочинки. Гравці поводилися вкрай нахабно. Одна з забаганок: оплатити в літаку, яким команда летіла на олімпійську кваліфікацію в Бразилію, wi-fi.

Я зі свого боку теж переступив через себе, набрав Крастіньша і запитав, чи хоче він підсилювати команду перед відбором на Олімпіаду. Кубок претендентів і чемпіонат Європи показали, що нам потрібен зв’язуючий. Оскільки на Владислава Діденка Крастіньш перестав ставити давно, я запропонував повернути відрахованого тренером за підсумками скандалу Віталія Щиткова. «Я йому телефонувати не буду!», - заявив Уґіс. «То я переступлю через себе, подзвоню», – кажу. «Ви що? Його ніхто в команді бачити не хоче. Це все через нього відбулося», - переконував мене Крастіньш. Вирішальне слово при формуванні команди, як завжди до того, було за тренером.

Мене не здивувало, що без Щиткова ми, витративши купу грошей, з’їздили в Бразилію туристами. Плотницький півтурніру відсидів на лаві, вкотре не проявивши на майданчику тих лідерських рис, яких всі від нього очікують. Зате на прощальній вечері Олег сказав: «Якщо в наступному році хтось надумає змінити тренера, то мене в команді теж не буде». Підозрюю, що колективне рішення ігнорувати виклики при новому тренері приймалося ще тоді. Зате для загалу ледь не щотижня видумувалися все нові причини майбутньої непояви в збірній – то стан здоров’я, то шанс для молодих, то неможливість бути з сім’єю, то відпочинок після виснажливого клубного сезону.

– Існував варіант, що в формі компромісу Крастіньш може залишитися на посаді?
– Федерація волейболу України не бачила в цьому перспективи. Втім, контракт з головними тренерами національних збірних укладає не ФВУ, а Міністерство молоді і спорту, попередньо на конкурсній основі розглядаючи кандидатури претендентів. Контракт з Крастіньшем, як і з тренером жіночої збірної Іваном Петковим, закінчився 31 грудня 2023-го. ФВУ з погодження головного спонсора підтримала кандидатуру Рауля Лосано. Крастіньш теж міг подаватися. Але він цього не зробив. Так, я не втомлюся повторювати, що за сім років на посаді головного тренера Уґіс здійснив велику роботу. Але кінцівка зіпсувала загальне враження. Крастіньш цю команду створив. Але й він дозволив вилізти собі на голову і перекреслив все те добре, що спільними зусиллями зроблене.

Я досі впевнений, що призначення латвійця у 2016-му було правильним рішенням. Найкумедніше, що ті ж особи, які сім років тому нещадно критикували мене за «призначення нікому невідомого тренера», зараз так само безпардонно засуджують нас, що не продовжуємо з ним співпрацю.

– З тренером зрозуміло. Але чи допускаєте ви, що з гравцями, які зараз відмовилися виступати за збірну, може бути знайдений компроміс?
– Не дивлячись на те, скільки образ було спрямовано на мене особисто, надалі дотримуватимуся принципу невтручання в діяльність команди. Команду формує тренер. Якщо він вирішить повернути в команду Плотницького чи будь-кого іншого, я не заперечуватиму. Але, наскільки мені відомо, Рауль Лосано має принципову позицію: людей, які не хочуть виступати за збірну, він бачити в команді не бажає. Життя – мистецтво компромісу. Але перед тим, як людині пробачати, вона повинна довести, що десь помилялася.

Для початку давайте дочекаємося засідання виконкому і визначимося з тим, які санкції будуть застосовані до порушників. Болгари он «щуку кинули у річку» - заборонили відказникам п’ять років виступати за збірну. Не виключаю, що наші гравці бажають такого покарання. З іншого боку, без збірної їм буде важче засвітитися і знайти собі новий клуб. Звісно, то не стосується Плотницького, який грає в італійській «Перуджі». Але хто бачить в Греції Полуяна чи в Китаї Синицю?

– Окрема тема розмови – Василь Тупчій та Ілля Ковальов, які виступають у польській Плюс-Лізі за очолювані Крастіньшем львівські «Барком-Кажани». Позиція цього клубу щодо ситуації в збірній і неприїзду в неї провідних гравців досі невідома…
– Вище я казав, що за моєю інформацією, власник «Кажанів» Олег Баран розмовляв з волейболістами про те, що вони мають виступати за збірну, що для клубу це важливо. Сподіваюся, так і було. Можу сказати, що рішення про те, щоб дати львів’янам дозвіл на участь у Плюс-Лізі далося мені особисто з великими труднощами. Чимало людей у ФВУ були проти такого кроку і наполягали, що ми не повинні послаблювати наш чемпіонат. Не підтримувало нас попервах Міністерство молоді і спорту, проти був президент Професійної волейбольної ліги України Володимир Дубінський.

Я наполіг на тому, що від виступів «Кажанів» у Плюс-Лізі користь буде найперше національній збірній. І це був вирішальний аргумент. А тепер виходить, що провідні волейболісти львівського клубу не приїжджають у збірну. Так, з одного боку, пан Баран після згадуваного інтерв’ю пана Дубінського набрав мене і сказав, що він не хоче бути вплутаним у жоден конфлікт, що він пам’ятає, як його клубові посприяли ФВУ і я особисто. У цій розмові пан Баран говорив, що клуб виступить з приводу цієї ситуації з заявою. Але поки її не було. Разом з тим, я попередив Олега Володимировича, що для гравців його команди винятків ми робити не будемо. До тих, хто не приїде в збірну, будуть застосовані санкції. Так, Ярослав Пампушко приїхав відразу, трохи згодом приєднався до команди Владислав Щуров. На жаль, з Владом сталася біда – на тренуванні він травмувався. Нині Щуров лікується і ФВУ покриває частину витрат. Але Тупчій і Ковальов чинять так, як їм заманеться. При цьому, за моєю інформацією, саме на Ковальова Рауль Лосано розраховував найбільше.

– Закінчити все ж хотілося б іншою темою. Жіночу збірну ми обділили увагою, оскільки інтерв’ю присвячене скандалу в чоловічій команді. І все ж, зовсім не говорити про жінок ми не можемо, оскільки команда завершила виступ у Золотій Євролізі достроково, не потрапивши в Фінал чотирьох. Як на мене, то провал...
– Я читав ваш матеріал про виступ наших дівчат і не зовсім з ним згоден. Не вважаю, що то був провал. Ми програли сильним збірним Чехії і Бельгії і посіли підсумкове п’яте місце. Вважаю результат задовільним. Так, після торішньої перемоги всі ми розраховували на більше. Але давайте бути відвертими: наш жіночий волейбол нині не має того кадрового потенціалу, з яким ми б могли розраховувати на стабільно високі результати.

Так, можуть бути питання стосовно окремих волейболісток, які були в команді чи яких не було. Але не певен, що від зміни прізвищ ситуація суттєво поліпшилася б. З моєї точки зору, команду могла б підсилити Юлія Бойко. Але тренерський штаб не зміг з нею домовитися. Згоден, що могла підсилити команду Анастасія Грищук з польського «Лодзя». Але ви неправі, що ми її не запрошуємо. І тренер Петков, і за його проханням ФВУ неодноразово виходили на Анастасію. Ми її намагаємося викликати, проте Грищук не приїжджає, аргументуючи неприїзди щораз новими причинами. На поведінку волейболістки сильний вплив має її агент, за якого ми ще візьмемося. Ця ще досить молода особа не один рік займається відправкою нашої талановитої молоді за кордон. Не маючи на це відповідних повноважень від FIVB.

Насправді, жіноча збірна, як на мене, підтримує той рівень, на якому знаходиться. Якщо в півфіналі Золотої Євроліги Бельгія переможе шведок, а Чехія – румунок, у Турнір претенденток на участь в Лізі націй ми відберемося за рейтингом. Іван Петков сказав, що вірить у те, що команда зможе поборотися за вихід у Лігу націй. А далі будемо працювати. В нас дуже непогане молоде покоління гравців. Певен, жіноча збірна України в наступні роки додаватиме.