Винен не тільки Мороз. Що потрібно знати про виступ України на Євро U-17

Збірна України завершила виступ на юнацькому Євро U-17. Команда Юрія Мороза не змогла вийти із групи та посіла третє місце. Українці поступилися сербам та чехам відповідно – 0:1 та 1:3, а також перемогли в останньому матчі, який вже нічого не вирішував, Кіпр – 2:0.

Склад

Головний тренер обійшовся без несподіванок. Поїхали всі ті, хто брав участь у кваліфікації. Були тільки косметичні зміни серед гравців ротації.

Основним воротарем був представник «Дніпра-1» Назар Макаренко, який зіграв дві гри. Він був основним в еліт-раунді. На перший погляд, трохи дивно, що більш статусні Олександр Петренко із «Баєра» та Ілля Волошин із «Реала» програли конкуренцію. Але якихось питань до Макаренка бути не повинно. Провини у пропущених голах не було. Серби забили у дев'ятку. Чехи – пенальті та з близької відстані. Не забуваємо, що у Петренка була травма руки та він не грав у березні-квітні та на початку травня. Волошин тільки перейшов взимку до «Реала».

Основним правим захисником був «гірник» Микита Шелекета. Він вже грає на рівні команди U-19. Альтернативою чи гравцем ротації – динамівець Олексій Рибак. Він поки є гравцем другої юнацької команди «Динамо» та U-17.

На протилежному фланзі всі три матчі провів представник «Баварії» Дмитро Стрільчук. Якщо у плані атаки він виправдав сподівання, по грі на оборону можуть бути питання. Стрільчук грав в обох раундах кваліфікації.

Пару центральних захисників склали Кирило Дігтяр та Дем'ян Третяк. Вони теж грають разом із початку кваліфікації. Дігтяр вже грає за першу команду «Металіста» у Першій лізі. У клубі Кирило грає на лівому фланзі захисту. Гра за збірну в центрі оборони – вимушена міра через брак гравців на цій позиції. Третяк тільки підходить до юнацької команди «Динамо». Обидва футболісти провели не найкращий турнір та мали помилки.

Не потрапив до заявки Євген Рябоконь із «Словацко», який раніше викликався. Гравцями ротації у захисті стали Дмитро Варивода з «Альміри» та представник «Руха» Максим Баршак. Перший – вихованець «Динамо», після війни себе шукає в Австрії. Другий – зимою працював із першою командою «Руха» та грає за юнацьку команду. Дмитро був у ролі запасного гравця та до заявки не потрапляв.

Через травму Володимира Озимая опорний півзахисник був тільки один - Олександр Сорока. Він вже встиг пограти навіть у Юнацькій лізі УЄФА за «Гент».

На позиції інсайдів між собою конкурувала ціла група футболістів – Олександр Озимай із «Аталанти», Богдан Оліченко із «Баварії», Андре Вакулюк із «Бенфіки» та динамівці Богдан Редушко та Павло Люсін. Жоден із них зовсім не вразив. Середина поля провалила турнір найбільше.

Очевидно, посилив би команду Захар Бауманн із «Манчестер Юнайтед». Він народився на самому початку 2007 року. Міг би додати фізичної сили, мобільності у середині поля. Але у нього поки немає паспорта України.

Фланги – Іван Денисов та Назар Бондар із «Руха». Формальні форварди - Богдан Попов та Дмитро Богданов. Обидва рухівці десь під командою U-19. У наступному сезоні будуть основними. Богданов та Попов – вихованці школи київського «Динамо», які після початку війни опинилися у Європі. Дмитро вже дебютував за «Динамо» Дрезден у третій за силою Бундеслізі. Чудово проявляє себе у юнацьких командах Дрездена. Попов себе добре показав у Польщі та отримав шанс у системі «Емполі». «Гірник» Євген Гармаш та представник «Кельна» Микита Кривцов (до війни був у «Шахтарі») мали статус запасних гравців.

Основним нападником став форвард «Баєра» Артем Степанов. Це найкращий бомбардир збірної. Реалізація нападника трохи підвела. В разі чого на вістрі могли зіграти Попов та Богданов.

Помилки Мороза

У плані результату – цей виступ однозначно є невдалим. Нам відверто пощастило під час жеребкування. Із сіяних суперників ми отримали не Францію, Португалію, Італію, а найслабшу команду всього турніру Кіпр. Справа в тому, що на Євро кіпріоти кваліфікувалися, як господарі турніру. Навряд чи без цього юнацьке Євро для них було можливим. У кваліфікації юнацькі збірні Чехії та Сербії не виглядали надзвичайно сильно. Обидві команди – дисципліновані, силові, фізично сильні, але не більше. Побудова гри в обох команд - доволі проста та навіть примітивна. Чехи просто грали у хокей. Закидали м'яч на чужу половину поля та нав'язували там боротьбу. У другому таймі ми Сербію возили.

З такої групи потрібно було виходити. Відверто лівий Кіпр та середняки – Сербія і Чехія. Якщо не на перше, то на друге місце українці повинні були претендувати. Справа не у суперниках та їхньому рівні. Склалося враження, що збірна України була не готова до турніру. Всі ланки провалилися – захист багато помилявся, атака не реалізовувала моменти, середина поля не домінувала. Якби в окремих гравців не виходило, чи суперники були сильніші – це одна справа. А тут команда була ніяка, слабко провели турнір всі ланки. Той вибиває у ноги супернику, той скидає під удар супернику, той не може забити з 6 моментів 1 гол.

Збірна України на Кіпрі була дуже схожа на національну команду під час Євро-2020, коли на груповому турнірі тоді ще команда Андрія Шевченка виглядала зовсім непереконливо. Вже не секрет, що тоді причиною було закручування гайок у плані підготовки до турніру. Перенавантаження під час підготовки призвело до фізичного виснаження. Подібні ситуації для Мороза не нові. У нього була схожа ситуація під час еліт-раунду з 2006 роком, коли десь була схожа картина у плані гри та результату.

Плюс, у нас вистачає легіонерів, які провели у своїх командах виснажливий у фізичному плані сезон. Десь сил вже не вистачило.

Претензії до Мороза також можуть бути по складу та тактичні складовій. На пресингуючу Сербію ми вийшли без чистого опорного півзахисника з дуже легким півзахистом. Перший тайм був провалений. Після перерви вийшов Сорока та ми перехопили ініціативу. У матчі із чехами важливо було не програти силову боротьбу, а у нас виходить в середині поля зовсім маленького зросту Оліченко, який цю боротьбу просто не веде та грає на чистих м'ячах. Можливо, потрібна була ротації після гри з сербами, а у нас тільки два нових футболісти. При цьому заявка – 23 гравці.

Для мене незрозуміло, чому Редушко почав турнір на лаві запасних. Під час еліт-раунду це був ключовий гравець середини поля.

Напевно, що ключовою втратою став Озимай. Без опорника «Динамо» півзахист виглядав дуже слабко. На жаль, Володимир не поїхав на Євро через травму.

Є питання до легіонерів. Ми всі пишаємося, що у нас є гравці «Баварії», «Баєра», «Аталанти», «Бенфіки» чи «Гента». На жаль, це ніяк не відчувається на грі. Вакулюк із «Бенфіки» склав враження випадкової людини. Я розумію, що для нього це нове середовище і все інше. Але це ж чемпіонат Європи, тут мають грати найкращі. Розчарували Драган та Оліченко. Грати тільки на чистих м'ячах дуже складно навіть у юнацькому футболі. Якщо немає фізичної міці, то має бути футбольний інтелект, швидкість. Більшого чекав від Степанова, Богданова. Не потрібно думати, що якщо гравець виступає за статусний європейський клуб, то апріорі він буде зіркою у збірній. Тут все індивідуально.

Апріорі неправильно вішати всі невдачі тільки на легіонерів. Футболісти з українських клубів виглядали не краще. Рухівці Денисов та Бондар теж провалили турнір. Взагалі немає таких гравців, які б могли записати собі в актив Євро. До кожного є питання.

На юнацькому рівні важливим критерієм є відсутність стабільності. Скажімо, у першій кваліфікації Німеччина та Фінляндія виглядали дуже потужно, але на Євро вони не поїхали, не змогли пройти еліт-раунд. Ми кваліфікувалися до еліт-раунду тільки через третє місце у групі, а сам еліт-раунд виграли з великим відривом – три перемоги та 0 пропущених. На Євро прийшла вже наша черга провалюватися. Це ще юнацька психологія, юнацька фізіологія. Про стабільність говорити не варто.
Але суть в іншому: не потрібно з цього Євро робити трагедію. Юнацький футбол існує тільки для розвитку гравців, для набуття досвіду. Потрібно вчитися, вдосконалюватися, рухатися вперед. Результат на юнацькому рівні не значить багато. Збірна України вже вигравала Євро U-19, чемпіонат світу U-20. Багато користі отримала потім національна збірна України? Оцінювати 2007 рік ми будемо не за успішністю виступів на юнацькому Євро, а за кількістю гравців у національній команді через 4-5 років.