Без чинних чемпіонів. Анонс командного ЧЄ з шахів

Курортна метушня в Будванській Рів’єрі до листопада відчутно стишується. Температура повітря вдень останнього осіннього місяця дедалі рідше перевищує 20-градусну позначку. Та й рясні листопадові дощики тут не дивина. Звісно, для морських ванн уже трохи запізно, однак подихати свіжим повітрям (а чимало тутешніх пляжів має «Блакитний прапор» – ознаку кришталевої чистоти води й неабиякої екологічності), насолоджуючись пейзажами неймовірної краси, в проміжках між шаховими баталіями не лише цілюще-зисковно для здоров’я, а й корисно-пожиточно для систематизації саме шахових думок. Місце чергових шахових командних чемпіонатів Європи обрано якнайфайніше! Та от чи не чужими ми є на цьому бенкеті Каїсси? Ні, славнозвісна, хай і дещо переінакшена фраза великого комбінатора тут мало підходить. Радше так: чи є ми там узагалі? Є, однак почасти. Як підказує формулювання колега, в найпрекраснішій частині.

На чемпіонаті Європи 2011 р. в грецькому Порто Каррасі чоловіча збірна України посіла аж 15-те місце, будучи 2-ю в списку рейтинг-фаворитів змагання. Пригадую, багаторічний лідер збірної України Василь Іванчук тоді в нашій із ним розмові пояснив таку оказію по-філософському: «Це – шахи». Справді, той результат перевершив усі найгірші очікування та став сенсацією зі знаком мінус для наших шахів. Та от надалі наша команда щоразу прогресувала, здіймаючись сходами турнірної таблиці й послідовно посідаючи 9-те, 5-те, 3-тє, 2-ге й, зрештою, в 2021 р. в словенському поселенні Чатеж-об-Саві 1-ше місце, здійнявшись, якщо хочете, аж на висоту лету орла. Достоту уявний Кубок прогресу, якщо би таким пошановували шахові збірні на єврочемпіонатах, беззаперечно, був би нашим. Отже, впродовж 10-річчя українська команда підкорювала дедалі вищі висоти.

Чому Україна не захищатиме титул?

Та от тепер складається парадоксальна ситуація: чинний чемпіон Європи не захищатиме свій титул, себто чоловіча українська команда в Будві репрезентована не буде. За кілька днів до старту громовицею посеред яснодення вибухнуло повідомлення Федерації шахів України, з якого випливало, що новим тренером чоловічої збірної країни замість Олександра Сулипи став Олександр Білявський. Та водночас на найближчий великий чемпіонат – континентальний – наша команда не їде. У Федерації офіційно повідомили: «Керівництво ФШУ разом із головним тренером провело в останні дні низку нарад, зустрічей і переговорів і прийшли до одностайного висновку щодо того, що в умовах, які склалися, участь чоловічої збірної в наступному чемпіонаті Європи в Чорногорії не є доцільною». Причини? Продовжу цитувати офіційне джерело ФШУ: «Так сталося, що міжнародний календар змагань 2023 року, складений таким чином, що для більшості провідних шахістів України навантаження від участі в низці крупних міжнародних турнірів, які відбуваються один за одним в жовтні-листопаді цього року, буде настільки обтяжливим, що завадить підійти до європейських змагань в найкращій формі.

Деякі з кандидатів до нашої провідної команди служать в Збройних силах України і мужньо захищають нашу свободу на фронті. Ми з пошаною і радістю зустрінемо їх після Перемоги.

Є обʼєктивні обставини, повʼязані зі станом здоров´я або особистими планами.

Всі погодилися з тим, що недостатньо оптимальний склад команди може завадити нашому поступу до найвищої мети, яка завжди ставиться перед збірною України.

Натомість, прийнято рішення про невідкладну підготовку до Всесвітньої олімпіади в Угорщині наступного року, найпрестижнішого змагання в світі шахів, з тим, щоб наша збірна виступила там в найсильнішому складі, а спортсмени підійшли до неї в найкращій формі.

Вже найближчими тижнями разом з головним тренером буде розроблений план-графік підготовки, який дозволить, як завжди, ставити перед нашою командою найвищі цілі».

ОК, розумію, що в країні, яка воює, безпроблемною участь у міжнародних змагах бути просто не може. Певен-певнісінький, що оптимальний склад, та навіть склад на рівні першої десятки рейтинг-фаворитів чемпіонату Європи, нині зібрати було б надзавданням. Що називається, підставляти репутаційний карк – нелегка річ. Зауважу однак, що два роки тому чоловіча збірна України аж ніяк фаворитом не виглядала, та менше з тим… Й що є більшим ударом по іміджу – неучасть у чемпіонаті чинного чемпіона Європи чи ймовірне низьке місце за неоптимального складу? Й чи український прапор у Будві не є черговим нагадуванням про війну в Україні й про підступність зловмисних зайд з-за поребрика? Хай там як, а якщо справді на Всесвітню шахову олімпіаду-2024 у Будапешті вийде зібрати найсильніший склад збірної України, то критика на адресу Федерації за невихід на старт у Будві забудеться чи принаймні оселиться в найглибших закамарках пам’яті. Однак виборсатися з тенет нерозуміння такого кроку все одно не можу. Гроші, організація, тренерська чехарда? Звісно, якщо глобальною причиною назвати страшне слово «війна», то від правди ми далеко не відійдемо. Проте численні приклади успіхів українців у різних видах спорту, та, зрештою, в жіночих шахах (збірна України – переможниця Шахової олімпіади-2022!) вже під час воєнного лихоліття якщо й не спростовують таку версію, то принаймні певною мірою стишують її вплив. І мені дещо шкода тих наших шахістів, які за умови безконфліктності під час формування української збірної (себто, коли під синьо-жовтим прапором грають об’єктивно найсильніші) ніколи б не дістали шанси виявити свої чесноти в національній команді, а тут, наче, й була нагода, та покрокувала стороною, не дотикаючись.

А фаворити хто?

Хай там як, а боротьба за вакантний титул у Будві точитиметься запекла. Фаворитом виглядає команда Азербайджану – єдина, середній рейтинг якої перевищує 2700 одиниць. Теймур Раджабов і Шахріяр Мамедьяров цілком можуть привести свою збірну до європейської вершини. До слова, азербайджанці є не лише рейтинг-фаворитами, а й найтитулованішою командою-учасницею, адже вже тричі (в 2009, 2013, 2017 рр.) вигравали європейське «золото». Й щоразу до цих звитяг докладалися Раджабов і Мамедьяров. Цікавою командою є румунська збірна, до складу якої входять майстровиті досвідченці Ріхард Раппорт і Лівіу-Дітер Нісіпяну, а також чинний чемпіон Європи в команді ексукраїнець Кірілл Шевченко. Цілком можуть втрутитися в розподіл місць на п’єдесталі команди, які свого часу вигравали європейський чемпіонат: німці (на чолі з Вінсентом Каймером), англійці (в них новий лідер – ексросіянин Нікіта Вітюгов) та вірмени (23-річний Айк Мартиросян перебуває у чудовій формі).

Не скидав би я з рахунків і норвежців, адже наявність у складі команди Магнуса Карлсена додає їм такого, сказав би, звитяжного ореолу зірковості. Нідерланди? 2-разові чемпіони Європи (виборювали першість на початку ХХІ ст., маючи в складі харизматичних Люка ван Велі та Яна Тіммана), наче, й не виглядають надпотужно, проте їх лідер Йорден ван Форест так само є семисотником і цілком може прищепити свої спокій, упевненість і снагу товаришам по команді.

Вболіваємо за жіночу збірну України

У жіночій секції нам є за кого повболівати. Наша команда в складі Анни Ушеніної, Наталії Букси, Інни Гапоненко, Наталії Жукової та Анастасії Рахмангулової поведе боротьбу за місце на п’єдесталі. На жаль, не допоможуть українській команді Юлія Осьмак (буквально щойно вона стала матір’ю, з нагоди чого їй – щиросердні вітання!) та сестри Музичук. Анна нещодавно непогано зіграла у великій швейцарці на о. Мен, посівши 2-ге місце з 8-ма очками з 11-ти можливих (плюс 14,3 бала до рейтингу), Марія відстала від сестри на одне очко й фінішувала 8-ю. Ушеніна із 6-ма очками в підсумку посіла 22-ге місце. Попри втому після інтенсивної швейцарки, харків’янка докладе максимум зусиль для вдалого виступу на чемпіонаті Європи. Склад нашої збірної, хоч і не найсильніший, проте досвідчений: переважна більшість збірниць дізнала в свогочасся смаку перемог на Всесвітній шаховій олімпіаді й на чемпіонаті Європи. Зауважу, що українська жіноча команда двічі ставала переможницею чемпіонатів Старого Світу.

Хто складе конкуренцію нашій команді у Будві? Головними фаворитками виглядають грузинки, представлені майже найсильнішим складом (хіба що Нана Дзагнідзе не зіграє за національну команду цього разу). Потужно виглядають команди Азербайджану (лідерка цієї збірної – 23-річна Гюнай Мамедзаде), Німеччини (на чолі з досвідченою Елізабет Петц) і Болгарії (у ній задають тон ексчемпіонка світу, яка нещодавно посіла на великій швейцарці на о. Мен високе 6-те місце, Антоанета Стефанова й 20-річна фіналістка Кубка світу цього року й чинна срібна призерка відкритої секції чемпіонату Болгарії Нургюл Салімова). Виокремив би ще й команду Франції. У її складі немає жодної шахістки з рейтингом нижче 2300, а лідерка команди Софі Мільє чудово зіграла на о. Мен, додавши до свого рейтингу більш як 13 одиниць. Мають усі шанси втрутитися в розподіл призових місць представниці Польщі (Моніка Соцко перебуває в чудовій формі) та Вірменії (Еліна Даніелян знає, що таке перемога в командному та особистому чемпіонатах Європи, ба навіть у клубному Кубку Європи!).

Колоритною є швейцарська команда, яка не має в складі жодної уродженки цієї країни. У Будві її кольори зокрема захищатимуть знана ексросіянка Александра Костенюк, а також юні шахістки, народжені в Україні: Софія Гризлова та Марія Манько. Цікаво буде постежити й за грою в складі збірної Словенії вінничанки Надії Шпанко.

Отже, змагання у відкритій і жіночій секціях пройдуть у 9 турів за швейцарською системою. Початок турів щодня о 15-й годині за місцевим часом (відстає на годину від київського). Після перших 5-ти турів передбачено день відпочинку. Контроль часу – стандартний: 90 хвилин на 40 ходів + 30 хвилин + 30 секунд за кожен хід. Головний арбітр – 53-річний хорват Ненад Доріч. Колись-заколись натрапив у Мережі на його партію в чемпіонаті Хорватії проти Міро Пандуревича. Звернув на неї увагу через завелику кількість ходів (якщо не зраджує пам’ять, під 90). Вирішив її продивитися. Французький захист, наче, нічого надзвичайного, поступово білі, якими оперував Доріч, створили небезпечного прохідного пішака за вертикаллю a й успішно перетворили його на ферзя, десь приблизно на 70-му ході. Та надалі суперник Доріча, маючи три пішаки проти ферзя, намагався відчайдушно опиратися, довів пішакову пару до 2-ї і 3-ї горизонталей, та все ж таки майбутній арбітр здолав опір суперника-упертюха. Така партія, наче своєрідний еліксир спокою, або, якщо хочете, тест для арбітрів щодо того, аби тримати себе в руках у будь-яких ситуаціях на шахівницях, най один із супротивників і відверто затягує агонію.

Що ж, успіху українським дівчатам, палко вболіватимемо за них і чекаємо від наших титулованок принаймні медального фінішу.

Олексій РИЖКОВ