Бекхем і Фергюсон: якими насправді були їхні взаємини?

У першому епізоді нового документального серіалу «Бекхем» від Netflix є фрагмент, де молодий Девід розповідає про свою щойно здобуту славу гравця «Манчестер Юнайтед» і про те, як один із його друзів нещодавно сказав йому, що, незважаючи на те, що в нього є все, що він хотів, він анітрохи не змінився.

І донині Бекхем згоден із цим другом. «Це точно не змінило мене», – каже він режисерові Фішеру Стівенсу після перегляду відзнятого матеріалу.

Потім відбувається різкий перехід. Музика стихає. Раптово ми опиняємося навпроти сера Алекса Фергюсона, який безпристрасно відповідає. «Ну, він змінився», – каже Фергюсон. «У цьому немає жодних сумнівів».

Це зіставлення створює напругу, яка простежується впродовж усієї серії: між тренером, для якого футбол був усім, і мегазіркою, для якої він був шляхом до всього іншого. Принаймні, саме так спрощено карикатурно описуються стосунки Бекхема і Фергюсона, які з роками розладналися.

У Фергюсона було дуже мало часу на те, що він колись недбало називав «цією модною штучкою». В інтерв'ю середини 1990-х років, включеному в документальний фільм, Фергюсон описує інтерес Бекхема до знаменитостей як «етап», який, як він сподівається, «швидко закінчиться». Його завжди турбувало те, що це загрожувало тій якості Бекхема, якою Фергюсон захоплювався найбільше: його трудовій етиці.

Getty Images/Global Images Ukraine

Фергюсон вважав Бекхема найкращим виконавцем стандартів, якого він коли-небудь бачив, але не через природні здібності, а, як написав Фергюсон у своїй автобіографії 1999 року, тому що він тренувався «з невтомною старанністю, про яку переважна більшість менш обдарованих гравців і не здогадувалися». Фергюсон регулярно розвіював побоювання батьків Бекхема, що їхній син замалий, щоб досягти успіху, – адже будь-який гравець із таким драйвом, талантом і амбіціями, як у Бекхема, зміг би це зробити.

Але у віці трохи більше 20 років Бекхем, на думку його тренера, ухвалював «рішення, які ускладнювали його розвиток у дійсно великого футболіста», як пише Фергюсон у своїй книзі 2013 року. Його бажання підписати контракт з агентом Тоні Стівенсом, частота його візитів до Вікторії, рекламні акції, угоди з виробниками бутс і Brylcreem викликали сумніви.

У документальному фільмі багато говориться про відмову Бекхема зняти капелюх перед Фергюсоном, щоб не демонструвати нову зачіску перед матчем із «Лестером» у 2000 році. Цей випадок був не більш і не менш значущим, ніж інші дрібні розбіжності між ними, але його важко було ігнорувати.

«На той час я вже почав впадати у відчай щодо нього», – напише Фергюсон з приводу інциденту з голеною головою. «Я бачив, як його поглинають ЗМІ чи рекламні агенти».

Однак було б неправильно вважати, що ці розбіжності визначали їхні стосунки. Це далеко не так. Протягом багатьох років будь-яка напруга була позитивною, навіть творчою. Бекхем був одним із провідних гравців європейського футболу, а Фергюсон – його лютим захисником.

Getty Images/Global Images Ukraine

Під час чемпіонату світу 1998 року Фергюсон написав колонку в газеті The Sunday Times, в якій засуджував тренера збірної Англії Глена Ходдла за те, що той запросив Бекхема на пресконференцію після того, як не вибрав його в основний склад у стартовій грі проти Тунісу. Фергюсон також вважає «абсолютно божевільним» фурор, який зустрів Бекхема після повернення з турніру після вилучення в матчі з Аргентиною.

Його слова, сказані йому після цього інциденту, про які Бекхем згадує у своїй автобіографії «Мій бік» у 2004 році, були простими і співчутливими: «Не турбуйся про те, що хтось скаже, повертайся сюди, де люди люблять тебе і підтримують». Пізніше, того ж року, Фергюсон був одним із перших, кому Бекхем зателефонував після народження свого першого сина Брукліна.

Лише в останній рік перебування Бекхема на «Олд Траффорд», у сезоні 2002/2003, напруженість у стосунках між ними почала закипати. Це був важкий час для Бекхема. Розчарування від поразки збірної Англії на чемпіонаті світу вплинуло на нього, хоча й не так сильно, як розлучення його батьків того ж року. У листопаді після перемоги над «Саутгемптоном» із рахунком 2:1 він покинув поле, де його зустріли Фергюсон, Вікторія і четверо поліцейських, які дізналися про передбачувану змову з метою викрадення його дружини і двох синів. У червні 2003 року справу було закрито.

Але все це призвело до того, що стосунки з тренером ставали дедалі напруженішими, і першим серйозним спалахом стало відвідування Букінгемського палацу разом з іншими гравцями збірної Англії в листопаді 2002 року.

Getty Images/Global Images Ukraine

Бекхем лікувався від травми. Фергюсон очікував, що він проведе паузу на матчі збірних, відпочиваючи на Барбадосі, а не виконуючи свої обов'язки за межами поля. Під час подальшої розмови віч-на-віч Фергюсон поставив під сумнів відданість Бекхема клубу.

Потім, після перемоги над «Вест Хемом» із рахунком 6:0 у четвертому раунді Кубка Англії в січні того року, мати Бекхема зіткнулася з Фергюсоном у коридорі на «Олд Траффорд». Один коментар, переданий Бекхему, залишився з ним на все життя. «Знаєш, Сандро, – сказав Фергюсон у переказі Бекхема, – проблема Девіда в тому, що тепер усі підлабузнюються до нього».

Бекхем відчув, що ніщо з того, що міг сказати його тренер, не могло поранити його сильніше. Це нагадало йому слова батька, які він говорив йому в юності, коли відчував, що його поведінка була неправильною: «Ти змінився».

Напружені стосунки між ними, як відомо, загострилися після поразки від «Арсенала» з рахунком 2:0 у наступному турі. У роздягальні Фергюсон звинуватив Бекхема в тому, що той не встиг відбігти назад і дозволив Сільвену Вільтору забити другий гол «Арсенала». Для тренера «Юнайтед» це стало підтвердженням того, про що він давно здогадувався: Бекхем втратив невтомну трудову етику, що вирізняла його з-поміж інших.

Фергюсон від досади штовхнув ногою купу одягу, що лежала на землі, і одна з бутс Оле Гуннара Сульшера, вилетівши з купи, влучила Бекхему в обличчя, розсікаючи його над лівим оком. Сам інцидент, мабуть, не так сильно вплинув на кар'єру Бекхема в «Юнайтед», як його наслідки.

Getty Images/Global Images Ukraine

Хоча на той час поріз вимагав лише легкої обробки, пізніше Бекхем був сфотографований зі швами над оком. Те, що його волосся було стягнуте назад гумкою, забезпечувало максимальну видимість.

За його словами, після повернення додому рана відкрилася і потребувала додаткової обробки. Гумка була для того, щоб волосся не потрапляло в рану.

Проте підозри в тому, що Бекхем перебільшує серйозність порізу, зростали. У документальному фільмі Альберт Морган, який був відповідальним за екіпірування в «Юнайтед», спочатку сумнівається в тому, що це так, але потім підбиває підсумок того, що відчували Фергюсон і його співробітники в той час. «Єдине, що я можу сказати з цього приводу, – я думаю, що це було зрежисовано».

Саме за кілька днів після інциденту з бутсою Фергюсон почав організовувати відхід Бекхема з «Юнайтед», заявивши керівництву клубу, що той скоїв смертельний гріх – кинув виклик його авторитету.

Кінець був радше поступовим, ніж миттєвим. Бекхем узяв участь у 12 з 18 останніх матчів «Юнайтед», хоча й цього часу вистачило, щоб Вікторія одного разу жартома нагадала йому, що потрібно запастися кремом від геморою.

Getty Images/Global Images Ukraine

Це було того вечора, коли «Юнайтед» у квітні того року програв у Лізі чемпіонів мадридському «Реалу». Фергюсон повідомив Бекхему, що той не вийде на поле вранці в день гри, – рішення, на яке він очікував увесь тиждень, але від цього не менш важке.

Бекхем розвернувся і пішов від Фергюсона, коли той повідомив йому цю новину, наполовину очікуючи, що тренер вимагатиме від нього розвернутися і прийти назад, але Фергюсон не став здіймати галас. Згодом Бекхем дійшов висновку, що «якби я все ще був цікавий тренеру як людина чи гравець, ми б посварилися там і тоді. Він би не дозволив мені так піти від нього».

Історія того вечора посідає важливе місце в документальному фільмі, оскільки два голи Бекхема після виходу на заміну в матчі зі своїм майбутнім клубом (4:3) виявилися недостатніми для того, щоб «Юнайтед» вийшов уперед за сумою двох матчів, але інший анекдот того вечора не увійшов до фільму.

У своїй автобіографії Бекхем розповів, що після повернення додому він не міг заснути через адреналін, який вирував у ньому, тож сидів, їв локшину і дивився повтор гри.

Він бачив хет-трик Роналдо, свій власний дубль, але саме реакція Фергюсона на інший момент запам'яталася йому. Коли Бекхем промахнувся зі штрафного удару, який міг би вивести «Юнайтед» уперед на один гол, камера переключилася на Фергюсона, і Бекхем побачив, що на обличчі менеджера написано його майбутнє.

«Його лють, його розчарування: і в усьому винен Бекхем. Він відреагував так, ніби я щойно програв нам гру», – написав він. «Напевно, потрібно було пережити останні шість місяців, щоб зрозуміти, що для мене було очевидно: «Усе скінчено. Він хоче, щоб я пішов».

Getty Images/Global Images Ukraine

Бекхем все ж зіграв значну роль у боротьбі «Юнайтед» за звання чемпіона АПЛ, забивши по голу в переможних матчах проти «Чарльтона» і «Евертона», але останні місяці своєї кар'єри в «Юнайтед» він не відчував себе частиною команди. За його словами, він був залучений у гру, «але у своїй власній приватній Арктиці».

У документальному фільмі Бекхем емоційно обговорює свій відхід з «Юнайтед». «Це був мій дім. Мої стосунки з босом завжди були особливими. У нас були свої моменти, але я все одно любив його».

Потім слідує ще один швидкий, різкий перехід до Фергюсона. «Ви ніколи не будете любити гравців усе життя», – каже він. «Ніколи. Цього ніколи не буде».

Якщо з боку Фергюсона це звучить несентиментально, то, принаймні, послідовно. Десять років тому, в той рік, коли вони з Бекхемом пішли з футболу, він був настільки ж категоричний, оцінюючи спадщину свого колишнього вундеркінда.

«У нього була хороша кар'єра. Він давав мені 12-15 голів на сезон, працював на знос. І його позбавили цього», – пише Фергюсон у своїй другій автобіографії, цікаво використовуючи пасивний спосіб. «За моїми відчуттями, після зміни команди він так і не досяг того рівня, коли можна було б сказати: це абсолютно топ-гравець».

Getty Images/Global Images Ukraine

І все ж, як натякає Бекхем, в обох сторін залишилося почуття не злості чи ворожнечі, а розчарування.

З боку Бекхема це розчарування від того, що він не залишився в «Юнайтед» надовго, і, що цікаво, від того, що у нього не було можливості переконати Фергюсона залишити його. «Я б благав не йти», – каже він Стівенсу в документальному фільмі. «Я не зміг знайти контакт із босом. Не знаю, чи зміг би я його переконати...».

Фергюсона засмучує той факт, що Бекхем не приєднався до Гарі Невілла і Пола Скоулза, які провели всю свою ігрову кар'єру під його керівництвом, і не залишився в «Юнайтед» після відходу з команди, як Раян Гіггз.

Але якщо Бекхем не зовсім Гіггз, Скоулз чи Невілл, то і Рой Кін, Рууд ван Ністелрой чи Яап Стам – гравці тієї епохи, які покинули «Олд Траффорд» під хмарами і згодом втратили місце в списку улюблених гравців свого тренера.

Зрештою, ось Фергюсон у блейзері та сорочці-поло, що сидить на табуреті, приділив свій час для участі в документальному фільмі про гравця, якого він, безсумнівно, все ще високо цінує. Можливо, це пов'язано з тим, що, навіть віддалившись один від одного, вони надалі мають багато спільного.

Під час обговорення їхніх стосунків раз по раз спливає одне слово: впертість. Про це йдеться і в документальному фільмі, коли Фергюсон згадує, як влітку після історичного тріумфу «Юнайтед» він повернув Бекхема з медового місяця на п'ять днів раніше.

«Він був упертий у тому сенсі, в якому багато людей уперті, і це не критика», – каже Фергюсон. «Це частина їхнього характеру: у них є певна рішучість, бажання, щоб люди не змінювали їх».

Те ж саме можна сказати і про самого Фергюсона. Справді, Бекхем вважає, що він «успадкував цю впертість як частину мого характеру» спочатку від свого батька, а потім і від іншого батька в його житті.

Ця спільна риса тренера і гравця, впертість, безсумнівно, стала ключовим фактором у тому, що кар'єра Бекхема в «Юнайтед» закінчилася рано і несподівано, але не зіпсувала їхні стосунки остаточно.

Присутність Фергюсона в документальному фільмі свідчить про повагу, що існує між двома людьми, які мають багато тонкої схожості, незважаючи на їхні разючі відмінності.

Марк Крітчлі, The Athletic

Переклад і адаптація – Олег Дідух