Команда Циганкова та Довбика: шляхом Сассуоло чи Уніона?

Перше по-справжньому серйозне випробування для несподіваного лідера чемпіонату Іспанії – «Жирони» – зустріч із «Реалом» – закінчилося фіаско. Команда Віктора Циганкова та Артема Довбика у рідних стінах розгромно поступилася – 0:3.

Якщо судити не стільки за підсумковим рахунком, скільки за грою та створеними гольовими моментами, то господарі не виглядали на безнадійні 0:3. І як мінімум на один забитий гол напрацювали (все могло бути інакше, забий Циганков у самому дебюті поєдинку).

З іншого боку, фінальна перевага «вершкових» ні в кого не повинна викликати сумнівів: команда Анчелотті виявилася сильнішою за команду Мічела. Сильніше насамперед у центрі поля. Кроос, Вальверде, Тчуамені, Беллінгем, Вінісіус – футболістів такого рівня у «Жироні» очікувано не знайшлося. «Колективний» півзахист «Реала» банально перекусив центр поля, залишивши Довбика без м'яча.

І хоча Артем все одно знайшов свій єдиний момент (але не зумів його реалізувати), і хоча захист «королівського клубу» не здавався ідеальним (ну, хоча б через проблеми з травмами основних центрбеків), гості перемогли заслужено.

Господарів можна пошкодувати за нереалізовані моменти на початку матчу, але за фактом «Жирона» провела невдалий поєдинок. І давайте будемо відвертими: якби не два українці у складі «червоно-білої» команди, ми б приділяли їй значно менше уваги.

Але українські легіонери у складі «Жирони» є. І відіграють там далеко не останню роль. Тож наш інтерес до каталонського колективу в будь-якому випадку буде підвищеним.

І навіть без наявності наших у складі жиронців, навіть після великого «спотикання» на першому ж серйозному завданні не можна стверджувати, що казка каталонської «Попелюшки» вже закінчилася. Навпаки, її казка у будь-якому разі триватиме. Тому що сама участь провінційного колективу в одній із найсильніших футбольних ліг світу вже є чимось нереальним.

***

У чемпіонатах, де чітко та жорстко встановлено дуалізм, розраховувати на його руйнацію практично нереально. Навіть такий монстр побудови захисту, як «Атлетіко», не зміг суттєво вплинути на десятиріччями встановлену тенденцію. В «еру» Дієго Сімеоне його команда лише двічі зуміла порушити гегемонію «Реала» та «Барселони».

Безумовно, «матрацникам» та їхньому шаленому наставнику обов'язково треба віддати належне. «Атлетіко» зараз - безумовна третя сила іспанського футболу. Але все одно не залишає відчуття, що рано чи пізно друга за статусом мадридська команда здується. А ось дві завжди перші так і залишаться - завжди першими.

Це все – про те, що дуже і дуже складно в такому передбачуваному з погляду фаворитизму чемпіонаті влаштувати хоча б локальну сенсацію. На короткому відрізку часу влаштувати сенсацію могли «Валенсія», «Севілья», «Атлетік», «Сосьєдад», «Вільярреал», проте ці команди в історичному сенсі є (хто давно, хто нещодавно) стовпами іспанського футболу.

«Жирона» таким стовпом, безумовно, не є. І в найближчому майбутньому не буде, як би ми, вболівальники Циганкова та Довбика, цього не хотіли. Тому що за своєю суттю клуб із Жирони – навіть не середняк, а трохи нижче. Якщо називати речі своїми іменами, то з погляду бюджету (а гроші у футболі відіграють якщо й не головну роль, то одну з основних) цей каталонський клуб – аутсайдер Ла Ліги.

Основне джерело заробітку «Жирони» - продаж футболістів та телеправ. Точніше, так: продаж телеправ та футболістів. Якщо в останнє міжсезоння «червоно-білі» продали своїх гравців майже на 16 мільйонів євро, то від продажу прав на телетрансляції вони заробили минулого сезону цілих 38 мільйонів. Скажу більше: без грошей транслятора Ла Ліги «Жирона» перетворилася б на пересічну команду Сегунди, якою була майже півстоліття.

Позаторік у «Жирони», яка виступала у другому ешелоні іспанського футболу, річний бюджет був нижчим за десять мільйонів євро. Проте команда змогла пробитися до Ла Ліги.

І, незважаючи на необхідність рахувати майже кожен євро (за зарплатами «Жирона» минулого сезону була третьою з кінця), «червоно-білі» вельми непогано виступили у минулому чемпіонаті: навіть за єврокубки боролися.

І тут ми підходимо до моменту, коли обов'язково потрібно сказати про те, що у футболі не завжди грають лише гроші, що в його величності короля спорту завжди є місце для дива та подвигу. Саме так воно і є. Хоча вищевикладену теорію про те, що футболом правлять сильні світу цього, це не спростовує.

***

В останні роки в чемпіонаті Іспанії з нетопових команд наводили шурхіт «Ейбар», «Бетис», «Лас-Пальмас» та «Гранада». Ну, як наводили: могли створити сенсацію у матчі проти фаворита, а деякі («Бетис» та «Гранада») навіть лідирували деякий час.

Але за фактом все незмінно завершувалося традиційно: чемпіонат вигравали ті, кому належить за статусом. А вискочки практично ніколи не потрапляли навіть у єврокубки.

Найімовірніше, і з «Жироною» на фініші сезону відбудеться аналогічна оказія. Адже, незважаючи на всю симпатичність її футболу, розраховувати на те, що команда серйозно претендуватиме на «зону Ліги чемпіонів», можуть лише запеклі романтики. Реалісти ж ставлять зрозуміло на кого.

У контексті нашої історії слід обов'язково враховувати й історичний аспект. У «Жирони» геть-чисто відсутній досвід виступів на найвищому рівні. Цьогорічний чемпіонат Іспанії для неї – лише четвертий. Решту часу «червоно-біла» команда бовталася в низах іспанського футболу.

Тому повторюся ще раз: незважаючи на поразку від «Реала» та втрату лідерства, казка для «Жирони» та її вболівальників у будь-якому разі продовжиться. Хоча б тому, що футбол, який культивують підопічні Мічела Санчеса, інакше, ніж «смачним», і не назвеш. Досить посередній за підбором колектив іспанський тренер зумів так вимуштрувати, що він демонструє один із найпривабливіших «малюнків гри» у Примері.

Так, у «Жирони» серйозний перегин між лінією захисту та атаки (на користь останньої), не вистачає ресурсу для посилення, не особливо вдається міняти гру, що невдало складається, через те, що лава занадто коротка, але на окремих інтервалах футбол «Жирони» справді заворожує.

Те, як «червоно-білі» переходять від оборони до атаки, як намагаються контролювати м'яч, як пресингують і намагаються обігравати опонента на вузькому відрізку поля – це справжнє мистецтво.

Щось подібне робив Роберто Де Дзербі у своєму «Сассуоло». А тепер робить у своєму «Брайтоні».

Біда лише в тому, що, як і Де Дзербі, Мічел згодом, напевно, піде на підвищення. І його «Сассуоло» (у нашому випадку «Жирона») знову порине в безодню міжчасся.

Адже ті, хто мають гроші, вміють домовлятися з тими, хто має ідеї.

Але як же хочеться, щоб «Жирона» пішла іншим шляхом. Ну, хоча б шляхом «Уніона» – колись третьосортного берлінського клубу, який зумів розірвати шаблони й пробитися до Ліги чемпіонів.