Аномальний трансфер Еланги. Чому МЮ не заробляє на продажу гравців

25 липня «Ноттінгем Форест» та «Манчестер Юнайтед» здивували футбольну публіку тим, що провернули трансфер 21-річного вінгера Антоні Еланги. За те, щоб підписати повноцінний п'ятирічний контракт із талановитим виконавцем, «лісникам» довелося розщедритися на 15 мільйонів фунтів, і цей перехід виявився абсолютно аномальним для трансферних кампаній «Манчестер Юнайтед» останніх років.

Справа в тому, що за минулі десять років «Манчестер Юнайтед» купив лише чотирьох футболістів для першої команди, яких згодом продав за більшою ціною й отримав від цього прибуток. Трансфер Деніела Джеймса до «Лідса» у серпні 2021-го дозволив «червоним дияволам» заробити близько 10 мільйонів фунтів «чистими», а ще невелику маржу МЮ отримав від продажів Хав'єра «Чічаріто» Ернандеса та Кріса Смоллінга. У більшості інших випадків на відході своїх футболістів клуб із червоної половини Манчестера не заробляв, а швидше просто розвантажував зарплатну відомість.

Саме тому продаж Еланги, котрий приєднався до академії «Манчестер Юнайтед» у 13-річному віці, й пройшов тернистий шлях до першої команди, привертає увагу, особливо на тлі відходів деяких інших «академіків» цього клубу. Наприклад, за Зідана Ікбала манкуніанці на початку липня отримали від «Утрехта» всього близько 860 тисяч фунтів, а торішній продаж Тахіта Чонга у «Бірмінгем» приніс скарбниці «Манчестер Юнайтед» лише 1,5 мільйони фунтів, причому у нинішнє трансферне вікно клуб із «Сент-Ендрюс» встиг перепродати нідерландського вінгера до «Лутона» за 4 мільйони фунтів, отримавши гарний прибуток на вмінні вести бізнес на ринку.

Одним із зразкових у цьому питанні для «Манчестер Юнайтед» можна також називати продаж Андреаса Перейри у «Фулхем». За ще одного свого «академіка» манчестерський клуб отримав від «Фулхема» 8,2 мільйонів фунтів, і ця угода виявилася успішною для всіх сторін: МЮ зміг хоч мінімально скоригувати витрати на ринку (минулого сезону «червоні дияволи» витратили на придбання новачків 209 мільйонів фунтів, а виручили від продажу непотрібних гравців тільки 11,5 мільйонів фунтів), бразильський хавбек повернувся в АПЛ і нарешті отримав стабільне місце у складі, а «Фулхем», багато в чому завдяки старанням Перейри, зберіг прописку в елітарному дивізіоні, що саме собою принесло «дачникам» пристойний гешефт.

І це саме ті угоди, які відкривають можливість «Манчестер Юнайтед» для того, щоб отримувати додаткові гроші. Незважаючи на перемінні успіхи в першій команді, ані Андреас Перейра, ані Антоні Еланга недостатньо гарні, щоб допомогти повернути «червоних дияволів» на топ-рівень за Еріка тен Хага. Це якісні виконавці із багатьма сильними сторонами, проте для боротьби за чемпіонство ані вони, ані умовні Сем Джонстон, Тімоті Фосу-Менса, Патрік Макнейр чи Тайлер Блекетт відверто не годяться. І по таких виконавцях «Манчестер Юнайтед» варто приймати вигідні пропозиції щодо продажу, що зрештою й було зроблено. Інша річ, що в МЮ ніколи не намагалися підняти до максимуму ціну на своїх «академіків», а це те, чим вже кілька років успішно займаються їхні «шумні сусіди». Наприклад, тільки від відходу воротаря Джеймса Траффорда, який нещодавно допоміг збірній Англії виграти чемпіонат Європи U-21, але так і не провів жодного офіційного матчу за «Манчестер Сіті», «містяни» виручили близько 15 мільйонів фунтів. А це рівнозначно сумі, яку «Юнайтед» отримав за Елангу, проте той попередньо зіграв аж 55 матчів за першу команду «червоних дияволів». Різницю, як то кажуть, відчуйте самі…

Читайте також:

Джеймс Траффорд: детективна історія навколо героя Англії U-21 на Євро-2023

У «Манчестер Сіті», де також, як і в «Юнайтед», немає особливих проблем із грошима, зрозуміли, що на «академіках» від сезону до сезону можна робити хороший бізнес. Втім, у цьому питанні головне – не перегнути палицю, й не уподібнитися до «Челсі», котрий якраз неодноразово програвав, застосовуючи цю стратегію. Кевін Де Брюйне, Ромелу Лукаку, Мохаммед Салах – очевидні приклади того, як продавець згодом кусатиме лікті, поспішивши позбутися деяких своїх молодих виконавців.

Щоправда, перед «Манчестер Юнайтед» гостро не стоїть завдання заробляти гроші, а менеджери цього клубу не хочуть заглядати надто далеко у майбутнє та працювати на перспективу. Їм куди простіше до останнього тримати молодих гравців на «Олд Траффорд», а потім, коли ті остаточно перетворяться на тягар, просто відпустити їх безкоштовно або за вкрай символічну компенсацію, як у зазначених вище випадках із Чонгом та Ікбалом.

Потрібно розуміти, що статус топ-клубу багато до чого зобов'язує. «Юнайтед», як і низці інших колективів із «вищого суспільства», певною мірою навіть небезпечно опускатися до рівня дрібної торгівлі на ринку. Тому що вони – це хижа риба, і цей статус потрібно підтримувати, причому зовсім не за рахунок розпродажу гравців для одержання прибутку. Навпаки, МЮ є частиною обраних клубів, які можуть дозволити собі використати стратегію, де важливіше мати елітних футболістів для першої команди на піку можливостей, не замислюючись серйозно над усім іншим.

Бруну Фернандеш, Каземіро та Рафаель Варан потрібні нинішньому «Манчестер Юнайтед» зовсім не для того, аби незабаром їх продати та отримати з цього зиск. Ці футболісти покликані допомогти «червоним дияволам» вигравати титули та трофеї у найближчі кілька сезонів. Коли вони виявляться до цього нездатними, їх замінять інші, а Фернандеш, Каземіро чи Варан будуть відпущені за «залишковою вартістю», а то й зовсім безкоштовно, як Давід Де Хеа.

Умовно кажучи, навіть якщо припустити, що завтра Джейдон Санчо раптом стане беззаперечно найкращим і найсильнішим вінгером у світовому футболі, це зовсім не означатиме, що «Манчестер Юнайтед» екстрено спробує продати цього гравця, щоб компенсувати раніше витрачені на нього 73 мільйони фунтів. В МЮ просто насолоджуватимуться тим фактом, що у них грає кращий вінгер світу, і це для клубу такого рівня значно важливіше, аніж можливість повернути гроші навіть за не зовсім вдалий трансфер.

Саме тому «дрібніші» клуби можуть скільки завгодно висміювати трансферну політику «Манчестер Юнайтед», особливо це стосується її «вихідного вектора». Насправді ж, треба розуміти, що «червоні дияволи» можуть собі дозволити витрачати по 200 мільйонів фунтів на рік на придбання елітних футболістів для першої команди, на яких навряд чи колись вдасться заробити від безпосереднього перепродажу. Якщо ж «Манчестер Юнайтед» нарешті змінить власників, то вказана сума майже напевно зросте, і манкуніанці нагадуватимуть величезного бегемота, котрий готовий проковтнути усе, що йому заманеться.

Маленькі або середні клуби повинні крутитися на трансферному ринку, вигадуючи різні успішні стратегії, щоб заробляти гроші. Це потрібно їм, аби вижити. Для «Манчестер Юнайтед» це не так, і це єдине пояснення, чому топ-менеджмент «червоних дияволів», навіть не дивлячись на нинішній кейс із Елангою, не поспішає (а, можливо, й зовсім не буде) змінювати свої принципи роботи щодо своєчасного продажу гравців із обмеженим потенціалом, або тих, хто вже давно клубу не потрібен.