Володимир ГЕРУН: «Цього літа, можливо, не зможу зіграти за збірну України»

Минулий сезон 29-річний баскетболіст провів у чемпіонаті Іспанії, де виступав за «Бетіс». В розмові з кореспондентом Sport.ua Герун підбив підсумки сезону, дав оцінку виступу збірної України на Євробаскеті-2022, розповів про ставлення сербського напарника по команді до війни, а також повідомив, що через ушкодження, яке його турбує весь сезон, ймовірно, не зможе допомогти команді у пре-кваліфікації на Олімпійські Ігри.

– Не планували залишитися в Америці після закінчення виступів в NCAA ще на початку кар’єри?
– Там треба дуже добре розмірковувати. Якщо у баскетболіста є реальний шанс заграти в НБА і не вистачає одного-двох кроків, щоб це реалізувати, то люди залишаються навіть у G-лізі.

Я все обговорив з агентами і ми вирішили обрати подальший шлях розвитку в Іспанії. Тим більше, мій стиль гри більше підходить саме для європейського баскетболу, бо не маю шалених атлетичних можливостей та і вік вже був не той, адже відіграв 3 сезони в NCAA.

– Чому після NCAA в Америці ви обрали саме Іспанську лігу?
– Агенти, з якими працював у той час, говорили мені, що в Іспанії, навіть якщо не гратиму в першому дивізіоні, все одно завжди матиму дуже добрий прогрес. Тому що їхня культура баскетболу, спорту взагалі – на дуже високому рівні. Скаути з першої ліги постійно моніторять другий і третій дивізіони. Агенти вважали це правильним першим кроком в кар’єрі. Від себе можу сказати, що це був вірний крок. Задоволений, що почав кар’єру саме там.

– Ви починали з третього дивізіону, чи не так?
– Починав з третього дивізіону. Мав контракт на один місяць в «Фуенлабрадою». Вони дали мені можливість показати себе в їхній резервній команді - «Хетафе», яка грала в третій іспанській лізі. Після двох матчів отримав 5 чи 6 пропозицій від команд з другого дивізіону. І я обрав серед них таку команду, де мав би найбільше ігрового часу на майданчику.

– Тобто, «Ллейду» обрали через гарантовану ігрову практику?
– Так, я хотів грати. Команди рівня плей-оф пропонували роль запасного. В «Ллейді» я був єдиним центровим і тренери вимушені були мене задіювати часто на паркеті. Понад гроші, якість міста, організації, я обирав саме те місце, де міг би постійно грати. Мені сподобалася їхня фан-база.

Ми не змогли вийти з зони вильоту, але сезоном задоволений – зміг показати себе і отримати ігрову практику (13 матчів в старті з 16; 25 хвилин ігрового часу, – Прим. В. Ш).

– Як рухалися далі по кар’єрі? Чи було прагнення потрапити до сильнішої команди?
– Наступним моїм клубом був «Логроно», де зміг покращити свої житлові і баскетбольні умови і це була сильніша команда. Там я перейшов на наступний ігровий рівень. За пів року вже перейшов до резервної команди «Барселони». Там було ще краще. Одразу погодився на їхню пропозицію.

Я хотів непогано грати і перейти до іншої команди навіть посеред сезону. Отже, в «Барселоні» продовжив прогресувати і мав сподівання зіграти за їхню першу команду. Тому підписався з ними ще на рік. Але за першу команду я так і не вийшов.

– Який рівень баскетболу ви показували в той час особисто?
– Був найкращим гравцем всього другого дивізіону. Тренувався з першою «Барсою». Агенти повідомили мені, що тренеру подобається моя гра, але я не виступав за першу команду. Думаю, в «Барселоні» є прірва в комунікації між академією і першою командою, бо коли я за них виступав, дуже мало вихованців отримували шанс бути в основній «Барсі».

Отже, вирішив дограти сезон на високому рівні в другій лізі, бо вже знав, що з наступного року гратиму в ACB чемпіонату Іспанії. Агент повідомляв мені про зацікавленість іншими командами. По завершенні сезону підписався з «Бреоганом», який тільки підвищився в класі і будував нову команду. При тому, їхній тренер вмів працювати з молоддю.

– Яким для вас видався старт у сильнішій європейській лізі?
– Мені пощастило. Вибув на сезон основний центровий команди – на першому тижні передсезонки. Тому я грав багато і на весь сезон став основним гравцем. Я розраховував на 15-20 хвилин на паркеті, коли підписувався. Але отримував 25-30 хвилин, що було дуже багато як для дебютанта лігі взагалі. Мені це допомогло по кар’єрі. Добре себе показавши, отримав декілька опцій, щоби зробити крок вперед в розвитку.

– Далі була доволі сильна і відома «Унікаха», як себе почували в елітній європейській команді?
– Підписав контракт за схемою 2+1. Сильні гравці, сильні тренери. Успішні виступи в Єврокубку, де грали в плей-оф. Грав багато (28 матчів, 17 в старті в чемпіонаті; 16 матчів, 9 в старті в Єврокубку - Прим. В.Ш.), тому розраховував перейти на наступний рівень з цією командою.

Але наступний сезон став катастрофою. Травмувалися два розігруючі, тренер ставив плеймейкером скорерів. Багато грошей пішло на підсилення цієї позиції, тому що гра без розігруючого не йшла, не було командного ритму. Сезон-трагедія. Але після новорічних свят «Унікаха» змінила тренера, який повідомив мені, що не розраховуватиме на мене.

Психологічно і фізично було тяжко. Почав із себе – намагався працювати більше і завзятіше, хотів виправити невдалий сезон. Але ставало ще гірше. Я залишився на деякий час в Малазі, а потім клуб пішов мені назустріч і допоміг розірвати контракт (ще більше місяця лишалося). І я поїхав додому, бо психологічно почувався повністю виснаженим. А після цього – мав багато пропозицій від інших команд і ліг. Обрав чемпіонат Туреччини.

– Чим запам’ятався для вас той сезон?
– Сподобався дуже. Зміна обстановки. Там інший баскетбол. В Іспанії детальний баскетбол зі скрупульозним розбором опонентів. В Туреччині – індивідуальний баскетбол. Хотів залишатися там довше. Сподівався на пропозиції з топових команд, але їх не отримав. Натомість, мені зателефонував тренер «Бетіса» і запросив до команди.

– Як ви обирали команду собі? Поділіться, будь ласка, процесом? І чому саме «Бетіс»?
– Ми з агентами дивилися на команди, яким потрібен центровий. А далі – ми розмірковували над кожним клубом. Агенти мають за клієнтів тут також і тренерів. Отже, якщо є команда, якій потрібен центровий, то через агента можна дізнатися думку тренера стосовно мене: якого типу гравця він шукає, якими характеристиками центрового зацікавлений.

Якби не підписався у «Бетісі», варіантів в Іспанії було дуже мало, бо ринок на центрових цього сезону був доволі скромним в ACB. Мало хто з команд зробив ротацію на цій позиції. Отже, мало хто потребував підписувати в ростер центрового.

Далі – я поспілкувався з тренером і він мене запевнив, що бачить в мені гравця стартової п’ятірки, де я зможу розраховувати на певні хвилини в кожній грі. Ми обговорили мою роль і вона мені сподобалася. Вважаю, що це було правильне рішення, тим паче, що сезон вийшов доволі непоганим (8.3 очок; 6.6 підбирань за 24.5 хвилини на майданчику, - Прим. В.Ш).

– Контракт маєте на один рік?
– Так. І наразі ще не знаю, де продовжуватиму виступи. Побачимо, що влітку буде. В Іспанії добре, але рік в Туреччині був цікавим. Хотілося би змін.

– Як оціните цей сезон для вас особисто?
– Добре, що я багато грав. Але в Іспанії багато різних ігрових стилів. Отже, можна грати, і грати доволі відмінно. Але в статистиці буде відображатися лише два кидки по кошику, тому що захист іншої команди був орієнтований на трисекундну зону. І опоненти більше давали розкоші «маленьким» гравцям, ніж центровим.

Це тяжко, коли граєш багато, але немає можливості атакувати кільце. Проте, дійсно професіональні скаути, які переглядають гравців в цій лізі, бачать, що навіть коли гравець мало атакує, він все одно на майданчику виглядає правильно – заслони, рух, вибір позиції.

Трохи тяжко, коли команда багато програє. Тобто, можна викладатися в кожній грі, небагато закидати очок, а тут ще й команда програє часто. Бо у нас тільки 10 перемог. Це може добити психологічно.

Також, мав достатньо пошкоджень. Тому не думаю, що зможу допомогти збірній. Розмовлятиму ще раз з тренером. Але відчуваю, що навряд чи зможу бути в таборі збірної цього літа.

– Віталій Степановський вже дзвонив вам стосовно табору збірної і планів підготовки до пре-кваліфікації Олімпійських Ігор?
– Так, і ми спілкувалися, що минулого літа мав проблеми з пошкодженням коліна. Ця травма мене тривожить весь сезон. Треба багато відпочинку і не робити навантажень. Тому тренера повідомив, що мій план на зараз – відновити здоров’я. Оскільки, якщо продовжуватиму навантаження, то наступний сезон можу і не почати. Але остаточне рішення, з огляду на здоров’я, прийматиму ближче до зборів національної команди України.

***

– Під час виступу на Євробаскеті, чи розуміли гравці, що на них лежить подвійна відповідальність, адже вони захищають наш Прапор, коли в Україні – війна?
– Ми про це розмовляли всередині команди. Не можна порівнювати наші дії і те, що роблять українські військові на передовій. Але вирішили, якщо ми зможемо подарувати українцям хоч якусь радість від виступів збірної – цього буде достатньо.

Цей Євробаскет був першим для мене. Мав позитивний досвід. Тяжкий через велику кількість переїздів і матчів. Але незрівнянний за відчуттями: як ми боролися, командний дух був на високому рівні. Вже коли повернувся до клубу – відчував себе виснаженим. Відчував болі в коліні.

– Звідки черпали мотивацію і сили на кожну наступну гру?
– В клубі збираються гравці з різних країн, кожен має своє ставлення. У збірній – інакше. Усі хлопці ненавидять російських терористів. Усі хочуть показати, що Україна – сильна країна. Хочуть боротися. Це і є головна мотивація, більше нічого не потрібно.

– Хто в команді заводив усіх інших на цю боротьбу?
– У нас в команді є Сашко – тренер по фізичній підготовці. Він вивчив багато віршів і перед матчами читав нам ці вірші. Напам’ять читав. Одного разу почули від нього твори Лесі Українки. Це я запам’ятав, тому що він це робив з такою артистичною інтонацією і таким бажанням. Він нас заряджав своєю ініціативою. Було дуже цікаво. Він не отримував гроші з цього. Ці люди приїздили і виконували свою роботу, тому що хотіли допомогти збірній України.

– Чи знають ваші партнери по «Бетісу» ситуацію, в якій зараз знаходиться Україна? Чи спілкувалися на тему війни всередині команди?
– Спілкувався. З початку війни. Коли ще виступав у Туреччині за місцеву команду («Буюкчекмече», Туреччина). Хлопці завжди були на боці України і висловлювали свою підтримку. Турки розуміють, що таке війна з власного досвіду через постійні збройні конфлікти на сході Туреччини. Але іспанці запитували і підтримували найбільше.

До речі, зі мною в команді грає хлопець із Сербії (Александар Цветкович). Ми часто з ним розмовляли, тому що він має свою думку стосовно того, що відбувається. Він мені розповідав про жахіття в країні у 90-х. Про думки його співгромадян зараз. З ним було цікаво спілкуватися.

– Розкажіть детальніше про це спілкування. Які настрої у сербів щодо війни в нашій країні?
– Всі знають, що НАТО бомбило Сербію у 90-х. Сербам важко підтримувати НАТО зараз. Вони розуміють, через що проходить Україна в цей час, розуміють, що нічого не було зроблено нами, щоб спровокувати цю війну. Але сербам важко виходити на вулиці з прапорами Євросоюзу і НАТО. Але вони нас підтримують. Проблема у тому, що і Сербія, і росія не люблять НАТО. Звісно, ця нелюбов не робить їх партнерами. Але вони не можуть підтримувати блок, який не так давно бомбив їхню країну. Загалом, серби підтримують саме Україну, але вони не можуть підтримувати НАТО.

Наскільки я особисто розмовляв зі своїм партнером по команді, ніхто з його оточення не підтримує росію. Це неможливо. Так, у цього народу свої особливості в історії. І вони не можуть підтримувати свого вчорашнього ворога. Але якби він підтримував нашого ворога, я би з ним не розмовляв взагалі.

***

– Як молодому баскетболісту заграти в Іспанії?
– Молодь до основного складу приходить з дублів, із молодіжок, юніорських складів. Тим паче, клуби, які виховують свою молодь – мають право першими запропонувати своєму талановитому баскетболістові контракт.

Наприклад, якщо у молодого гравця є добрий потенціал і йому пропонує інша команда перший дорослий контракт, то команда, яка виховала, має право останнього слова – повторити пропозицію за грошима і лишити баскетболіста у себе. В цій лізі захищають свої інвестиції таким чином.

– Щодо іноземців політика ліги ACB така ж сама? При підписанні першого дорослого контракту.
– Іноземців, яких беруть ще з досить молодого віку – так. Наприклад, у нас є гравець – Шомбор Маронка (Угорщина). Він в 13 років перейшов у академію «Ховентуда» (Бадалона). Пройшов усі молодіжні категорії клубу і підписав з ними контракт. Зараз він виступає в «Бетісі» в оренді. І єдиний спосіб для інших команд підписати з ним контракт – запропонувати більше грошей, ніж це здатен зробити «Ховентуд». Або дочекатися закінчення терміну дії цього правила.

В моєму випадку, я починав у другому дивізіоні і грав там деякий час, отже, це правило на мене не поширюється.

– Чи багато в Іспанії вирішують зв’язки?
– На мою думку, нічого не вирішують. Система скаутингу тут дуже скрупульозна. Знаю, що іспанці полюбляють брати «своїх гравців» (які народилися в тому ж місті, що представляє команда, або займалися в академії цього клубу), але вони мають бути хоч якогось рівня. Тому що завжди можна сказати у пресі, що це наші гравці. І все. Треба підтримувати своїх гравців і для нас це гордість, коли в команді є баскетболісти з нашого міста або академії.

В’ячеслав ШЕВЧЕНКО