«Це справді моторошно». Домінік Гашек вражений руйнуваннями в Україні

Домінік Гашек в Україні. Легенда світового хокею, олімпійський чемпіон Наґано-1998, дворазовий володар Кубка Стенлі, володар шести «Везіна трофі» найкращому воротареві року в НХЛ прибув у країну, яку системно підтримує з 24.02.2022. Протягом 15-ти місяців війни Гашек став головним лоббістом українських інтересів поміж світових зірок спорту і не лише.

Приїзду Домінатора в Україну очікували давно, та досі він підтримував нас на відстані. Аж до тепер, коли на запрошення харківського хокеїста Романа Мікутіна з одного боку і MVP попереднього чемпіонату України Сергія Бабинця з іншого нарешті приїхав. Гашек став першою зіркою світового спорту такого масштабу, хто приїхав в Україну після початку великої війни.

Спершу Домінік вирушив до Харкова. Поміж іншого, там він бажав зустрітися з Олексієм Лазаренком та Олегом Панасенком, двома іменитими місцевими хокеїстами, які взяли до рук зброю і боронять Україну з перших днів повномасштабного вторгнення. Однак воїни зараз знаходяться на передовій. Відлучитися бодай на кілька годин їм не вдалося.

Гашек був дуже вражений побаченим на Салтівці, найбільш постраждалому від російської агресії районі Харкова. «Це справді моторошно, - сказав він, знаходячись уже в Києві. – Ніби й бачиш ті кадри на фото й відео, але вживу ця картина виглядає зовсім жахливою. Я був на двох постраждалих від бомбардувань харківських ковзанках, спілкувався з місцевими дітьми, які займаються хокеєм. Пригнічує, що їм ніде тренуватися».

Гашек і Житник

До Києва Домінік прибув о шостій ранку в понеділок. На двірцевому пероні його зустрів Сергій Бабинець, котрий впродовж цієї доби перетворився для Гашека завдяки знанню англійської і словацької мов на гіда й перекладача. Перепочивши кілька годин в готелі, легендарний голкіпер дочекався в лоббі Олексія Житника, свого багаторічного партнера за «Баффало Сейбрз». «Сім років разом провели», - каже Олексій, ледь обійнявшись з давнім другом.

Перед тим, як Домінатор збирався вирушити за означеним наперед маршрутом по Київщині, на кілька хвилин, щоб познайомитися і привітатися, у готель завітав власник хокейного клубу «Кременчук» Сергій Мазур. «Знайомся, Сергій, президент ХК «Кременчук», найкращої хокейної команди України», - представляє чоловіка Домінікові Житник. «Прекрасний клуб, на жаль, поступився в фіналі чемпіонату України «Соколу», в якому Олексій є президентом», - напівжартома додає Бабинець. «А Сергій забив нам переможний гол у другому овертаймі п’ятого матчу», - доповнює пан Мазур. Який додав, що радий такому знайомству і шкодує, що мусить поспішати в справах бізнесу на Полтавщину.

Щойно Сергій Мазур поїхав, як Гашек перепитав правильну назву міста й ввів у пошуку на телефоні слово «Kemenchuk», подивився на мапі де воно, кілька світлин і що про нього написано у «Вікіпедії».

Власне, така виключна увага до всього побаченого і почутого була характерна Гашекові впродовж усієї цієї подорожі. В Бородянці, прямуючи до пам’ятника Тарасові Шевченку, який став відомий на весь світ через прострелену окупантами діру в голові, Домінік розпитував, у які роки жив Кобзар і намагався співставити масштаб особистості Тараса для українців: «То як Томаш Масарик для чехів чи Авраам Лінкольн для американців, так?»

Екскурсію почесному гостеві по Бородянці проводив особисто селищний голова Георгій Єрко. Він розповів, як героїчно оборонялися бородянці в перші дні вторгнення, якими нищівними були масштаби бомбардувань. «Ось цей дім постраждав від авіаудару першим», - показує будівлю, частина якої обвалилася згори донизу, пан Єрко. Гашек довго вдивлявся в ті розрізані наскрізь квартири, в яких донедавна жили люди, аж поки його не зачепив випадковий перехожий, сивочолий чоловік на вигляд років не менше 50-ти. «Ось тут, на третьому поверсі, - каже, - була моя квартира. Добре, що не був тоді усередині».

Наступною за маршрутом була Буча. Там у компанію до Гашека долучилися президент Федерації хокею України Георгій Зубко і олімпійський чемпіон з греко-римської боротьби, народний депутат Жан Беленюк. Спортовці висловили одне одному глибоку пошану, а після того голова Бучанської районної військової адміністрації Данило Мавлянов у храмі Святого Апостола Андрія Первозваного показав гостям фотоекспозицію та розповів про всі жахи, які відбувалися під час окупації Бучанської громади.

Дорога до наступної локації проходила повз відому на весь світ вулицю Вокзальну, знімки якої в перші дня після деокупації Бучі з десятками одиниць зруйнованої техніки окупантів сколихнули всю світову спільноту. Нині про ту моторошну картину залишилися лише фотоспогади. Завдяки фінансовій підтримці фонду Говарда Баффетта вулицю, автошлях і усі будівлі повністю відновлено. «Порівняю потім, як було і як стало», - фотографуючи вулицю на телефон, каже Гашек.

Три чемпіони під різними стягами: Беленюк (Україна), Гашек (Чехія), Житник (ОК)

Кінцевою зупинкою гостей Київщини на чолі з Гашеком став відомий житловий комплекс «Ірпінські липки», який був зруйнований під час окупації міста російськими військами. Домінік Гашек на власні очі побачив жахіття, які відбувалися в містах Бучанського району та висловив сподівання на якнайшвидшу відбудову, що люди житимуть у мирі та свободі, а молодь матиме змогу проживати щасливе життя, займатися хокеєм та іншими видами спорту, досягати вершин та ставати новими олімпійськими чемпіонами.

«Дуже хочу, щоб після закінчення війни у цих містах, назви яких нині на устах в усього світу, з’явилися хокейні ковзанки, щоб діти мали змогу займатися нашим видом спорту. Обіцяю приїжджати на відкриття арен і всіляко вас підтримувати», - підсумував Домінік Гашек.

Чиновники з Бородянки й Ірпеня запевняли Домінатора, що ковзанки обов’язково будуть. «Місце є, можна будувати», - багатообіцяюче промовив бородянський селищний голова Єрко.

Побачимо.

Пообідавши в одному з київських ресторанів, Гашек продовжив своє перебування в нашій столиці відвідинами офісу Федерації хокею України. Там Домінік поспілкувався з представниками ФХУ, з вуст Георгія Зубка послухав про те, як виживає наш хокей в умовах війни і які кроки в напрямі повоєнної відбудови гри робляться фондом «Українська хокейна мрія».

«Нам важливо, пане Гашек, що з перших днів війни ви не мовчали, а постійно нагадували світові про українську трагедію. Було б добре, якби ваш приклад перейняли інші світові знаменитості, в спорті і не лише», - говорить пан Зубко.

На знак вдячності про звитяжницьку діяльність Гашека на користь України очільник ФХУ вручив чеському гостеві спеціальну статуетку «Друга українського хокею». Домінік став другим володарем відзнаки після канадського журналіста Ґорда Міллера, який відіграв значну роль в організації і проведенні студентською збірною України Туру Канадою наприкінці попереднього - на початку нинішнього року.

Ще одним подарунком для Гашека стала джерсі збірної України з 39-м ігровим номером. «Домініку, ви тепер – частина нашої команди», – коментує подарунок Георгій Зубко.

А найцікавіший презент – гілочку бавовни – чеському гостеві підготувала одна з журналісток.

Найдушевнішою і найемоційнішою частиною візиту стало відвідання Домінатором тренування за участю вихованців «Сокола» і «Краматорська» на ковзанці Виставкового центру. «Діти, це дуже класно, що в такий непростий для вашої країни час ви маєте змогу грати в хокей і підтримувати здоровий образ життя. Будьте старанними, і все у вас вийде!», - звернувся Домінатор до юних гравців.

Автограф- і фотосесія, на яку завітали не лише юні хокеїсти, а зокрема чемпіони України в складі «Сокола» Роман Благий, Всеволод Толстушко, Валентин Алексюк, віце-чемпіони Дмитро Ігнатенко, Святослав Тимченко та Ілля Федоров з «Кременчука», виявилася найтривалішою. Гашек підписав сотні листівок, ключок, джерсі, зробив десятки світлин, поспілкувався з журналістами. Проте не дивлячись на помітне емоційне виснаження в поведінці зірки не було й натяку на бажання швидше завершити цю процедуру. Більше того, з вуст Домініка не сходила посмішка. На завершення він підтримав дитяче привітання «Слава Україні – Героям слава», «Слава нації – Смерть ворогам», «Україна понад усе». «Давайте далі, про путіна», - вигукнув хтось із натовпу. Діти багатообіцяюче засміялися, але змовчали.