Україна на чемпіонаті світу U18 з хокею. Погляд з кулуарів

Сьогодні, 12 травня, стартує чемпіонат світу з хокею в топ-дивізіоні, змагання, в яких ми не брали участі вже 16 років. І в найближчі роки точно не виступимо. Цьогоріч наша національна збірна мала непогану нагоду нарешті вибратися з дивізіону 1В і тим самим наблизитися до еліти бодай на крок. Та не вийшло. Ми програли китайцям і японцям. Першим – у рівній боротьбі в овертаймі, другим – 3:5, поступаючись по ходу матчу 0:5. Випасти з еліти, де ми свого часу провели дев’ять років, не складно. Значно важче оминути трясовиння нижчих дивізіонів і знову опинитися поміж вершків.

Цілком очевидно, що в перспективі головні надії покладаються найперше на талановиту молодь. А її за останній час підростає немало. Показово, що юнацька збірна України, тобто гравці, не старші 18-ти років вперше за чотири роки повернулися в другий за силами дивізіон 1А чемпіонату світу. І за підсумками квітневої першості планети, яка відбулася у французькому Анже, змогли зберегти там прописку. Очолювана Олександром Бобкіним команда виграла два матчі (в серіях булітів у французів і угорців), набрала очко, поступившись в овертаймі японцям і програла фаворитам – збірним Данії і Казахстану. Українці не виглядали хлопчиками для биття і показали, що в нашого хокею є перспектива.

Тренерська довіра

Варто зазначити, що на цей чемпіонат світу ми потрапили не без долі вдачі. Зрештою, яка тут вдача, якщо дискваліфіковують дві країни-окупантки, які напали на твою державу? Власне, саме завдяки усуненню москалів і білорусів наша юнацька збірна, посівши на торішньому чемпіонаті світу в дивізіоні 1В непрохідне друге місце, опинилася ешелоном вище. Цьогоріч в Анже залишалося довести, що ми в компанії 1А – не випадкові пасажири.

Тренерський штаб на чолі з Бобкіним перед цим чемпіонатом мав з кого обирати. Достатньо сказати, що в складеному торік улітку розширеному списку було близько 80 прізвищ. У зв’язку з війною майже всі ці хлопці перебралися за кордон. В Україні залишилися одиниці. Звісно, з хокейної точки зору це позитив, адже тренуватися і грати у США, Канаді, Чехії, Швейцарії, Словаччині і навіть у Норвегії з Польщею в цей час перспективніше, ніж в обезкровленому внутрішньому чемпіонаті.

Найцікавіше, що в оприлюдненому у березні розширеному списку Бобкіна більшість з 45-ти прізвищ складали хлопці, молодші титульного для цього чемпіонату світу 2005 року народження. Не лише тому, що серед 18-річних недостатньо талантів. Просто більшість молодших дійсно талановитіші. А дехто, хто міг потрапити в збірну, але не потрапив, постраждали навіть не через власну, а через своїх батьків недисциплінованість. Таке в нашому хокеї теж буває. На жаль.

Зрештою, мова не про майстрів, дійсно здатних робити результат. Бобкін з помічниками обирали хокеїстів за своїм образом і подобою. Найперше – бійців, які не знають страху і компромісів. Але при цьому вміють гарно грати в хокей, звісно ж. «У нас є отакенний список з людей 2005 року народження. Але ми обрали вас, здебільшого молодших за віком. Не підведіть нас, виправдайте довіру», - закликав підопічних тренер під час збору в Будапешті.

Хокейні університети

«Я хочу, щоб ми грали в сучасний хокей, щоб діяли в позиційному наступі, диктували умови, а не боягузливо закривалися на своїй половині. Це ми встигнемо зробити, якщо не вдасться грати в атакувальний хокей, завжди. Від нас всі очікують, що ми закриємося. Але ми повинні їх шокувати», - говорив Бобкін, намагаючись вселити в підопічних впевненість у своїх силах.

Хтозна, чи то слова тренера, чи віра у власні сили дійсно налаштовувала хокеїстів на максимальну тональність. «Це ж якщо ми зараз виграємо, то наступного року будемо грати з Канадою, Швецією, США і Фінляндією?», - говорить нападник Володимир Захаревич воротареві Романові Батогу ще там, у Будапешті.

Хлопці дійсно вірили в те, що здатні стати першими. І вдала гра у товариських матчах додавала наснаги. Збірну Угорщини в Будапешті, французів і японців уже в Анже наші хокеїсти перемогли 4:0, 6:2 і 4:3 ОТ. А всі вони – наші суперники за майбутнім чемпіонатом.

Обнадіювала зокрема надійна гра голкіпера Олександра Левшина, хлопчини з Харкова, який ще торік навесні залишався в системі російського хокею, але після початку великої війни прийняв тверде рішення – покинути країну-агресорку і надалі не пов’язувати з нею своєї долі ніяк. Олександр виїхав у Північну Америку і охоче пристав на пропозицію тренера воротарів юнацької збірної України Олександра Федорова. То за умови, що росіяни обробляли Левшина дуже інтенсивно.

Левшин – хлопець вельми талановитий. Експерти вважають, що він має всі шанси заграти в Національній хокейній лізі. Цей чемпіонат світу продемонстрував, наскільки сильний Олександр голкіпер і як вагомо він може впливати на результати матчів. Власне, все почалося ще з товариської гри проти угорців, яку Левшин завершив шатаутом. На світовій першості Сашко виграв дві серії булітів – проти французів і угорців. Причому виграв у прямому розумінні, пропустивши лише один з восьми кидків. Та й той, як сам зізнавався, випадково, бо шайба зійшла з гака французького хокеїста. Та що говорити, якщо навіть під час тренувань булітів Левшин майже не пропускав.

Треба сказати, що Олександр має особливий норов. До якого більшість хокеїстів, не знайомих з новачком, не відразу прилаштувалися. Довелося навіть тренерському штабові розмовляти з польовими гравцями окремо. І розповідати, як важливо в хокейному колективі цінувати голкіперів. «Ти, Іващенко, можеш провести три голи. А ти, Здоровець, можеш зробити три хіти, прийняти на себе купу шайб. Проте якщо не гратиме воротар, ваша гра нічого не варта. Цінуйте цих людей, вони – особливі», - підкреслював Олександр Бобкін.

Ця розмова відбулася в роздягальні арени «Уйпешт» у Будапешті і більше впродовж двох з гаком тижнів непорозумінь щодо воротарів у команді не виникало. А таких начебто елементарних рецептів внутрішньої хокейної кухні було чимало. Скажімо, консультант збірної Олександр Годинюк наполіг, що шоколад і печиво на столі в роздягальні під час тренувань і матчів – то шкідливо. Бобкін пояснив, що в автобусі прерогативу займати місця на «бамбетлі», тобто на задніх сидіннях мають хокеїсти, які старші за віком.

Таланти

До слова, водії автобуса юнацької збірної – теж люди хокейні. Пан Микола почав возити хокеїстів різного віку і різних команд на виїзди ще в далекому 1993-му. Свого напарника, пана Михайла, він знайшов, можна сказати, випадково. Точніше, як випадково? Михайло Радецький – батько восьми дітей, двоє з яких хокеїсти. Ось якраз супроводжуючи старшого з синів на один із закордонних виїздів, він і спробував вперше з дозволу пана Миколи сісти за кермо автобуса. За кордоном, на автобані. Каже, що кілька кілометрів тоді здалися вічністю і після них покинув сидіння весь спітнілий. Але після того пани Микола і Михайло працюють дуетом. І за кермом, і на трибунах, підтримуючи наші команди з українським стягом. А в кулуарах підкреслюють тренерам і гравцям, наскільки важливо спілкуватися українською.

Та повернемося безпосередньо до команди. Окрім Левшина, на цьому чемпіонаті світу тренерський штаб очікував і дуже сподівався також на нападника Іларіона Купріянова, котрий залишався в Чехії, будучи гравцем молодіжної «Дукли» з Їглави до останнього, оскільки команда виступала в плей-оф Екстраліги U20. Приїхав Іларіон якраз перед заключним напередодні чемпіонату світу товариським матчем проти французів. І, провівши в таборі команди неповну добу, відзначився хет-триком, закинувши одну з шайб в овертаймі і принісши команді перемогу 4:3. Іларіон сходу показав, яким серйозним він є майстром. Пізніше він проявив себе ще й професіоналом у побуті. Скажімо, тим, що правильно харчувався, пив багато води. Ці риси в Купріянові відзначив куратор збірної України, скаут клубу НХЛ «Веґас Ґолден Найтс» Олександр Годинюк.

На жаль, на самому чемпіонаті світу Купріянов результативністю не вразив – одна шайба. Вочевидь позначився не лише факт відсутності на зборах, а й двотижнева пауза у виступах, пов’язана з травмою. Втім, тренерський штаб відзначив у хлопцеві нехарактерну навіть для багатьох дорослих гравців рису – відповідально грати за тренерським завданням, подобається воно чи ні. Так само сумлінно зіграв і ще один провідний нападник Микита Іващенко, який представляє клуб другого дивізіону молодіжного чемпіонату Швеції «Стрьомсборо». У більшості матчів він виглядав безперечним лідером, який веде команду за собою і заслужено отримав за підсумками чемпіонату приз найкращого гравця команди.

Микита Боднар, Микита Яловий, Іларіон Купріянов

Вірус

Дуже суттєво вплинув на підготовку нашої команди вірус, який супроводжував колектив з перших днів збору, який розпочався 4 квітня в Будапешті і завершився останнім матчем на чемпіонаті світу 29 квітня. Нападник Михайло Гапоненко випав з обойми на чотири дні на другий день збору, форвард Данило Шульга не зміг зіграти в останньому матчі. Крім них, хворіли ще сім хокеїстів. Оборонець Артем Іщенко, як наслідок, ледь не випав з обойми, залишившись лише тому, що вийшов на вирішальне тренування ще не до кінця здоровим. Іншим захисникам Ренатові Сухоносу, Іванові Козленку, Максимові Маюку і нападнику Іллі Щербаку пощастило менше. Не одужавши, вони випали ще після першого відсіву. На оборонця Миколу Косарєва та нападника Гаврила Сімчука, які захворіли перед самим стартом чемпіонату світу, тренерський штаб чекав цілих два матчі. Не заповнюючи заявку.

В підсумку перед третьою грою, коли виявилося, що хокеїсти, на яких розраховували як на провідних, не встигнуть відновитися, до заявки були включені оборонець Микита Полоницький і нападник Данило Береза. Полоницький – син іменитого в минулому оборонця національної збірної України Василя Полоницького. Микита виявився єдиним представником українського чемпіонату в заявці нашої збірної.

«Молодець, я помітив у тобі те, чоловіче», - сказав Полоницькому під час розмови віч-на-віч Бобкін невдовзі після безнадійно програного 0:5 матчу казахстанцям. А за той матч на горіхи від тренерів і президента ФХУ Георгія Зубка, який дивився гру вживу, отримала вся команда. Коли наставники покинули приміщення, атмосфера в роздягальні стояла гнітюча, всі мовчали. «Хлопці, що ви сидите, повісили носи? Нічого не сталося. Підіймайтеся, післязавтра виходимо і розй…буємо Японію!», - розірвав ту мовчанку голос якраз Полоницького. Бобкін цього не чув, але відзначив Микиту вочевидь за дії на льоду.

«Три риси, які в людях найогидніші. Три «З»: злість, заздрість і злоба, - каже підопічним тренер. - Не хочу чути виправдань на кшталт «я думав», «я хотів». Це дурниці. Слухайте і виконуйте як треба. І не шукайте собі відмовок. Ті хлопці, які зараз б’ються за Україну на передовій теж могли б вагатися, говорити, що ворог ліпше забезпеченіший і переважає чисельно. Але якби наші хлопці так думали, то ми б втратили країну. Те саме стосується нас. Ми повинні відкинути думки, що Казахстан, Данія, Японія чи Франція в чомусь нас переважають. Це – рабський менталітет, притаманний вихідцям з постсовка, головно росіянам і білорусам. Ми нарешті отримали шанс відірватися від них і стати іншими».

Горді, що українці

Власне, хокеїсти й самі, без вказівок тренерів хотіли виглядати совками якнайменше. «Беріть інтерв’ю тільки в тих, хто розмовляє українською. В нас війна, нам не треба російської», - казав капітан команди Степан Герасименко. Перед російськомовними гравцями. «В нашій команді всі злі на цю країну, яка бомбить наші мирні будинки, через яку гинуть діти, які сиділи вдома і вже ніколи не прокинуться. Ми будемо виходити і битися за ЗСУ, за Українців і Україну», - то вже слова оборонця Микити Бондарєва, сказані відразу після теракту в Умані. Інший захисник Богдан Трущенко, який народився в Таращі на Київщині, а зараз виступає в Швейцарії, свою українськість проявив під час торішнього турніру юнацької збірної в Чехії. Коли з’явився на офіційному прийомі у вишитій мамою вишиванці.

…Тренер Бобкін не терпить байдужості. Під час тренувань на льоду він задіює словесно і лікаря Андрія Купріяна, і сервісмена Данила Тищенка, і прес-аташе команди. Всі мають знаходитися в тонусі.

20-річний Дмитро Кобильник, який менше двох років тому сам виступав на молодіжному чемпіонаті світу (правда, завершив його рано, отримавши струс мозку в першому ж матчі), ледь завершивши сезон у складі херсонського «Дніпра», переформатувався у відеотренера юнацької збірної. І при цьому не обмежувався простою нарізкою відеофрагментів, які бажає бачити тренерський штаб, а під час перегляду доповнював їх своїми коментарями і висновками. Виходячи на лід, Дмитро постачав кидками воротарів, а паралельно ділився з менеджером збірної Сергієм Бабинцем гарячими спогадами про завершений 31 березня чемпіонат України. «Пам’ятаєш, що ти мені тоді говорив?», - каже Кобильник. «Це мене дехто з ваших молодих завів», - відповідає Бабинець. Звісно, ніхто ні на кого не ображається.

Бабинець, ледь отримавши звання найціннішого хокеїста національного чемпіонату, швидко перепрофілювався в менеджера, але за організаційними клопотами не забував не лише допомагати тренерському штабові на льоду, але й лаконічними, але дуже влучними висловлюваннями мотивував команду в роздягальні. Вже після того, як емоційну промову завершив Бобкін, як детально розжував тонкощі тренувального процесу чи тактичних особливостей гри ще асистент головного тренера Руслан Борисенко.

Ця команда була одним цілим, навіть коли тренер не міг стримати люті. «Коли він на мене не кричить, то думаю, що щось не так, бо він мене не помічає», - каже оборонець Микита Боднар. Хлопці щиро вірять, що не розчарували Бобкіна і заслужать честі, щоб отримати виклики в молодіжну збірну, яка в грудні гратиме на чемпіонаті світу 1В, чи в юнацьку, яка через рік уже набагато досвідченішою підійде до другого поспіль сезону в ешелоні 1А. Тепер уже не з емоційними, а з прагматичними амбіціями.