Ігор ЙОВІЧЕВІЧ: «Дуже важко буде замінити Криськіва»

Головний тренер «Шахтаря» Ігор Йовічевич підбив підсумки матчу зі «Львовом» (2:1), розповів про травму Дмитра Криськіва і прогрес Кевіна Келсі.

– Непростий поєдинок і дуже емоційна перемога. Які думки щодо гри?
– Уже третій матч поспіль ми маємо таку проблемну ситуацію з реалізацією. Дійсно, створюємо набагато більше моментів, ніж забиваємо. Наприкінці чемпіонату, коли б’єшся за титул, ціна кожної перемоги стає більш вагомою та значущою. Це той шлях, що команда мусить пройти. Маємо зробити висновки щодо емоційної стабільності та рівноваги, бо коли матч триває 95 хвилин, мусиш тримати все під контролем, не поспішати, поважати певні процеси, які ми тренуємо. І коли це не порушується, тоді виходить красивіша гра. Але час від часу, коли рахунок не на нашу користь, ми трохи поспішаємо. І я вже не раз про це казав, що тут і молодість, і той фактор, що вперше багато гравців перебувають у такій стресовій ситуації. Бо граємо за чемпіонство, отже, кожен матч для нас важливий і ми не маємо права на помилку. Розуміємо, що нічия для нас – як поразка, і з цим знанням граємо. Одна з ознак цієї команди – характер, який показуємо впродовж останніх вісьмох місяців. Ми б’ємося до кінця, віримо до кінця, і такий результат, як сьогодні, з перемогою на останніх секундах – винагорода за наполегливість команди й характер. Мене це дуже тішить. Немає маленьких перемог. Якби «Львів» так грав кожен матч, то не був би на останньому місці. Якщо вони ускладнили нам гру, а в минулому турі «Дніпру-1» могли забити тричі ще в першому таймі, забили два голи у другому таймі, то ми говоримо про команду, яка, особливо з новим тренером, дає свої плоди. І дійсно важко грати з ними. Тому будемо відновлюватися й робити висновки щодо сьогоднішньої гри, бо в неділю знову важкий бій. І ми повинні бути до цього готові. У першому таймі ми взагалі не фолили – я не пам’ятаю жодного фолу. І вони нас тут перебили. У другому таймі згадали, що жорсткість є невід’ємною частиною гри, де ти через єдиноборства просто просуваєшся вперед і живеш на їхній половині поля. Тому так і сталося, що була навала, винагородою за яку став гол. І Кевін Келсі ще раз показав, що, попри молодість, має щось особливе й вирішує матчі. Це дуже важливо. Але компонента командного духу мене дуже тішить. З іншого боку, наскільки я щасливий трьома очками, настільки ж засмучений через травму Діми Криськіва. Це гравець, який для нас дуже важливий, який вдало замінив Мішу Мудрика на цій позиції та мав гарну статистику. Не знаю, чи зараз ми знайдемо такого футболіста замість нього. Мусимо знайти, але дуже важко буде його замінити. Його вплив на командну гру є дуже важливим, і я зараз просто не знаю... Засмучений, дуже засмучений. Гарний пацан, футболіст топовий, якого бракуватиме нам зараз. Бажаю йому дуже швидкого відновлення. Ще не знаємо, що саме там, але бачимо, що це надовго.

– У команді зараз чимало гравців у лазареті. Як пораєтеся з цією ситуацією?
– Мусимо жити з цим. Є гравці, у яких невеличкі травми – на чотири-п’ять днів вилітають. Але ж вилітають. Наприклад, Назарина мав грати сьогодні в основі, але в нього температура. Такі випадки теж бувають – маємо бути готовими до того. Бондар не грав через картки, Михайліченка, Зубкова немає – це основні гравці. Але я сказав сьогодні на установці: коли в нас немає групи гравців, то я бачу по очах інших футболістів, що в нас з’являється команда і нові бойові одиниці. Пам’ятаєте, Діма Криськів теж не був основним, він взагалі не грав перші 10 матчів чемпіонату. Топалов теж не грав. Але на зборах кожного тренування вони працювали так, що стали дуже важливими в матчах з «Ренном» і допомогли команді пройти – один забив, другий зіграв дуже вдало у Франції як вінгер. Тобто з’являються бойові одиниці, а це те, що робить команду міцнішою. І є той самий командний дух: коли не йде гра, а вони терплять, б’ються та отримують нагороду у вигляді голів. Тож слід відпочити, зробити висновки й підготуватися до такої ж важкої гри в неділю.

– Як охарактеризуєте гру Кевіна Келсі сьогодні та його прогрес загалом?
– Я ж кажу, є в ньому щось особливе, що він не відчуває страху, грає без жодних вагань, грає серцем, як дитина в школі. Він виходив з такими очима на ці 10 хвилин, ніби на фінал Ліги чемпіонів. Сікан, до речі, так само сьогодні. Одна історія про Келсі. Матч з «Ренном», він щойно прийшов до нас, буквально пару днів, ми зібралися та обговорюємо, хто битиме пенальті. Він каже: «Містере, я битиму першим». Уявляєте, у 18 років каже, що буде першим бити?! Я відповідаю: «Ти не будеш першим. Ти битимеш десь там останнім». Але я хочу сказати, що є щось особливе в ньому, він розвивається і вже забиває ключові голи для нас у свої 18. Але є над чим працювати – це ще не готовий кінцевий продукт.