Тарас БЕГА: «В 2015-му продемонстрували, що в спорті немає неможливого»

У цьогорічному чемпіонаті України з хокею реанімували професійні кар’єри чимало знаних майстрів. Тих, хто з різних причин посходив з авансцени, але зараз, коли постала потреба наповнити змагання, в яких немає легіонерів, кількісно, повернулися. І найчастіше ця кількість перетворюється в якість. Як у випадку з форвардом «Києва» Тарасом Бегою. Йому нині 39, за плечима два чемпіонства у складі столичних «Сокола» і АТЕКа, звання найкращого бомбардира і MVP національного чемпіонату-2009/2010. І повернення на лід у професійному статусі після семирічної паузи.

В цьому інтерв’ю нападник розповів, наскільки важко дається поєднання кар’єри професійного спортовця з діяльністю, яка приносить заробіток, згадав про драматичні миті здобутого в Кременчуку чемпіонства і про причини завершення кар’єри відразу після нього.

- Коли отримав пропозицію повернутися у професійний хокей, роздумував недовго, - бере слово Тарас. – Форми, виступаючи серед аматорів, я по суті й не розгубив. Єдине побоювання – професійний хокей травматичніший. Серед аматорів граємо без силових прийомів. Проте трохи повагавшись, взявся за роботу. Поліпшив фізичну готовність, відчув себе, немов у молодості. Сила і легкість ще є. Наразі отримую від виступів задоволення. Хоча не скажу, що відновив сили повноцінно. Режим аматорських команд трохи відрізняється від професійних: ми тренувалися раз чи двічі на тиждень і проводили один матч, який розтягується приблизно на годину і 15 хвилин. Зараз інтенсивність помітно вища. Щоб поліпшити свій стан, окрім тренувань на льоду, самостійно працюю в залі, займаюся вдома. Приводжу м’язи до того тонусу, який дозволить тримати удар. Думаю, рештку сезону «Київ» проведе значно сильніше, ніж він виглядав на старті. Звісно, потрапити в плей-оф нам буде складно. Але ми поборемося.

- «Київ» почав показувати зуби, здобувши дві перемоги, ще перед паузою, пов’язаною з заокеанським турне студентської збірної.

- Наша команда – це збірна першої чи аматорської ліги. Звідти ще можна взяти хлопців, які здатні грати серед професіоналів. Скажімо, в «Києві» немає жодного представника «Київських Лаврів». Також підсилили б нас Антон Буточнов і Олег Задоєнко, з якими я в першій лізі виступав за «Автомобіліст». З Антоном ситуація важча, бо його трансфер треба викупляти з Румунії. Певен, ми будемо додавати й тими людьми, які є в обоймі зараз. Якщо б вдалося підсилитися, то цей процес прискорився б.

- Ви є вихованцем школи «Сокола» 1983 року народження. Цей випуск вважався одним із найбагатших на таланти. Показово, що один із ваших ровесників Андрій Міхнов досі є капітаном національної збірної України, він успішно виступає в Румунії за «Стяуа».

- А ми потихеньку повертаємося (посміхається). За «Київ» ось граємо ми з Віталієм Гаврилюком. А до складу «Сокола» ось яскраво повернувся з тренерської лави на лід Артем Бондарєв. Він взагалі навіть хет-триком в одному з матчів відзначився. Радий за Артема. Наш перший тренер Юрій Крилов справді виховав з нашого покоління багатьох прекрасних гравців. 70% випускників «Сокола»-1983 заграли на професійному рівні.

Тарас Бега (справа) відіграв за «Сокіл» чотири сезони

- Саме з «Соколом» ви 25-річним здобули перше в кар’єрі чемпіонство України.

- Не скажу, що для нас то була якась надзвичайна подія. Основний склад «Сокола» в той час виступав у чемпіонаті рф. Вдома ми грали другою командою. Для якої чемпіонство в Україні теж виглядало буденністю. Кожен гравець намагався найперше проявити себе так, щоб пробитися до основного складу. Для мене був почесним уже сам факт, що тодішній тренер «Сокола» Олександр Сеуканд брав мене як молодого гравця на передсезонні збори. То ще коли мені було 18-19. Олександр Юрійович любив, щоб молоді, коли, скажімо, шайба знаходиться в куті майданчика на половині суперника, «копали», вигризали перехоплення і вилазили на ворота чи доставляли шайбу на п’ятак. Також дуже цінувалася фізична підготовка. В першу команду потрапляли лише ті, хто мав велике бажання і був добре готовий. А хокейне мислення, коли виступаєш поряд із досвідченими гравцями, розвивалося саме по собі.

Більше мені запам’яталося друге чемпіонство, в складі АТЕКа в 2015-му. На нас тоді перед стартом чемпіонату, який відбувався за скороченою формулою, радше для галочки, щоб збірну допустили до участі в чемпіонаті світу, взагалі ніхто не ставив. Але в команді зібралися досвідчені хлопці, які, по суті, вже завершували кар’єру. Нас згуртувало бажання довести, що можемо перемагати.

Фінальна серія тоді гралася до двох перемог. Перший матч у Києві ми програли. Перед другим поєдинком у Кременчуку вирішили перекусити у місцевому ресторані. Але нам відмовили: «Хлопці, вибачте, сьогодні тут святкуватиме чемпіонство ХК «Кременчук», тому поїсти у вас не вийде». Запропонували нам бутерброди. Звичайно, нас це зачепило. Ми вийшли додатково вмотивованими і другий матч виграли. Створивши труднощі уже для керівництва АТЕКу. Яке не очікувало такого результату, а відповідно не бронювало номерів у готелі на наступну ніч.

А наступного дня був вирішальний матч. Долю якого вирішив гол в овертаймі у виконанні нині, на жаль, покійного білоруса Євгена Кривомаза. Жека дав від синьої під поперечину, шайба вискочила в поле і «Кременчук» побіг в контратаку. Але ми попрохали перегляд відеоповтору. Який судді дивилися хвилин п’ять, кудись телефонували. Але все ж змушені були зафіксувати взяття воріт. Ця наша перемога продемонструвала, що в спорті нічого неможливого не буває. За те чемпіонство ми не отримали жодних преміальних, але всі, хто цей матч бачив, згадують його понині. Це, мабуть, цінніше за будь-які матеріальні блага.

Київський АТЕК - чемпіони України-2015

- Це чемпіонство ви здобули 33-річним. І після того завершили професійну кар’єру. Чому?

- Ви ж пам’ятаєте, що то був за час? У 2014-му в Україні почалася війна, чемпіонат, який виграв АТЕК, міг і не відбутися. А після нього команди почали комплектацію з ухилом на молодь. Досвідчені гравці здебільшого шукали собі прихистку за кордоном. Зокрема я перед початком сезону намагався прилаштуватися в Казахстані, в «Гірнику» з Рудного. Все начебто складалося непогано. Маючи не найсильніший склад, ми змогли здобути Кубок Казахстану. Але домовитися про контракт на весь рік ми тоді так і не змогли. Довелося повертатися додому.

- Де себе знайшли, не маючи змоги грати професійно?

- Окремі мої ровесники тоді поїхали до Кривого Рога, виступали за «Кривбас». Я залишився у Києві і допомагав друзям, які створили аматорську команду «Автомобіліст». Ми одночасно готували кілька колективів – дебютантів, любителів, жінок, дітей 2006 року народження. Іншими словами, з хокею я одначе нікуди не пішов. Вчив грати усіх бажаючих. Власне, «Автомобіліст» досі функціонує, навіть в умовах війни. Основна команда продовжує виступи на рівні першої ліги. Дитяча школа тимчасово не функціонує. Причина проста: ми тренувалися на ковзанці АТЕК. Нині вона недоступна, тому наші вихованці розійшлися хто в «Сокіл», хто в «Крижинку».

- Також завдяки виступам за «Автомобіліст» підтримував форму до повернення в «Сокіл» Сергій Бабинець, який нещодавно побив усі рекорди чемпіонатів України за результативністю.

- Ми непогано підготували Сергія (сміється). Можу вам сказати, що поряд зі мною Бабинець, так само як іще один нападник нинішнього «Сокола» Валентин Алексюк, заявлені на першоліговий сезон за «Автомобіліст». Розраховуємо, що в плей-оф вони нам допоможуть. Якщо, звісно, матчі в першій лізі не перетинатимуться з професійним чемпіонатом.