«Маленькі зебри» з великими амбіціями: секрети успішного старту Удінезе

Аналітики перед стартом нинішнього сезону в серії А виокремлювали чимало фаворитів, серед них і традиційні гранди на кшталт «Мілана», «Інтера», «Ювентуса», й два столичні колективи, один з яких підписав задарма справжню зірку сучасного футболу – Паоло Дібалу, й абсолютно тренерська команда – «Аталанта», що трохи пригальмувала минулого сезону, але повна рішучості довести, що торік був лише тимчасовий крок назад, й амбітний «Наполі». А от «Удінезе» – другий за віком серед італійських клубів, до речі, – до списку пошукачів високих місць якось не заносив ніхто.

П’ять у п’яти!

Та, як засвідчив старт сезону, даремно, адже саме ця команда виявилася справжнім відкриттям дебютної частини розіграшу, ввійшовши до групи лідерів, певно, надовго та всерйоз. У п’яти останніх турах удінці здобули п’ять перемог!

І що прикметно: всі п’ять обіграних супротивників мають склади, куди дорожчі за склад «Удінезе». Власне, за сумарною вартістю виконавців (трохи більш як 100 млн євро) фріульці посідають аж 13-те місце в серії А. Та менше з тим! Одне слово, біло-чорних уже можна вважати тими, хто здатен перевернути все в цій лізі коміть головою!

Звісно, нейтральному вболівальнику приємно споглядати, як футболісти буцімто невеликого засагу (на загальну думку) змотлошують оборону славнозвісного, сповненого зірками «Інтера» або амбітної «Роми» (із своїх 15-ти голів у чемпіонаті мало не половину «Зебретте» провели у ворота цих двох зверхників). Удаваний андердог у турі перед міжнародною павзою вчинив справжню змору для захисту «інтерісті», як перед тим для оборони «романісті». Та не лише в цих матчах виявили снагу гравці й тренер «Удінезе».

Асисти як вісти

«Маленькі зебри», на відміну від «зебр» великих – туринських – упродовж вересня демонстрували футбол, який справді милував око. Якщо виокремлювати когось із гравців фріуланців, то, насамперед, слід твердити про Роберто Перейру. «Удінезе» завжди мав славу клубу, який умів розкручувати молодь, а надалі продавати її до грошовитих клубів, дістаючи від цього неабиякий фінансовий зиск. Та з Перейрою – зовсім інший випадок. Йому вже 31. Досвідчений атакувальний півзахисник, капітан команди є душею нинішнього «Удінезе». Цього сезону в семи іграх серії А на його рахунку аж 4 гольові передачі. Аргентинець вміло читає гру, має досвід гри на Туманному Альбіоні (й непоступливість, притаманну тим, хто пройшов ту школу) й досвід перебування в звитяжному «Юве» в половині 2010-х рр. (звідси й психологія переможця). Ефективності Перейри посприяло те, що вже по ходу сезону нинішній алленаторе «Удінезе» Андреа Соттіл перевів його з центру на фланг, де в Перейри виходить усе куди краще! Під час ігор ситуативно Перейра може зміщуватися й у центр, тоді захисник Родрігу Бекау зміщується на правий фланг без втрати ефективності й гнучкості тактичних побудов.

Чеснота Бекау своєю чергою – це виняткова гра на другому поверсі. Й хоча в матчі проти «Інтера» був епізод, коли Едін Джеко перевисів у повітрі 191-сантиметрового бразильця, менше з тим, програш Бекау верхової боротьби – вкрай рідке явище.

Ще більше гольових передач, ніж у Перейри, в каталонського форварда Жерара Деулофеу. Таких поточного чемпіонату Жерар назбирав уже цілих 5. Жодного разу не забив? Це так, але як розпасувальник Деулофеу просто феєрить! Його характеризує нечаста для нападника риса – брак ігрового егоїзму. Ігрове амплуа Жерара – центральний нападник, проте може ситуативно та ефективно зміщуватися ліворуч.

Нігерієць Ісаак Саксес забиває малувато як для центрального нападника. Однак може зачепитися за м’яч, часто-густо виграє боротьбу, здатний своєю снагою протиснути оборону команди-суперниці. Манерою гри чимось схожий на нашого Артема Беседіна, та перебуває нині в набагато кращій формі, ніж форвард київського «Динамо». Власне, як Ісааку з таким-то прізвищем і не доскочити успіху!

В центрі поля багато в чому гру команди Соттіла визначає словенець Санді Ловрич. Він може й ефективно зіграти у відборі, й протягти м’яч мало не через все поле, й потужно пробити з будь-якої ноги. Має як фізичну міць, так і швидкість і в ухваленні рішень, а також стартову й дистанційну.

Лівий захисник Дестині Удоджі, орендований удінцями в «Тоттенгема» (куди влітку цього талановитого юнака, власне, вони й продали за 18 млн євро), є, імовірно, найбільшим із молодих талантів біло-чорних. Італієць нігерійського походження, вихованець академії «Верони», палкий прихильник «Ювентуса» з дитинства (дебютував за «Удінезе» торік Удоджі саме в матчі проти туринців), він має потужний удар, вирізняється неабиякою результативністю як для захисника (вже двічі відзначився в цьому чемпіонаті, неоднораз забивав і за збірну Італії різних вікових груп), витривалістю, гарною швидкістю, достотним універсалізмом. Може самотужки закрити весь лівий фланг!

Архітектор команди-зірки: різнобарв’я біло-чорних

А архітектором звитяжної гри удінців є 48-річний тренер Андреа Соттіл. Свого часу як захисник він чимало відіграв у складах «Аталанти» й «Удінезе», й тепер достоту закохує в себе Удіне. Вже почали проводити паралелі між ним і Лучано Спаллетті. Нинішній тренер «Наполі» так само свого часу (на початку ХХІ ст.) створив в Удіне команду, що боролася за високі місця й дебютувала в Лізі чемпіонів (за участі Соттіла-гравця, до речі).

Як можна бачити, футбол Соттіла вельми різнобарвний. Його команда довела, що може бути ефективною як у грі першим номером, так і на контратаках, причому дві моделі гри може застосовувати впродовж одного матчу! Характерні приклади – матчі «Зебретте» проти «Роми» й «Інтера». Безперечно, в Удіне неабияк популярним є знаний у недалекому минулому форвард Антоніо Ді Натале. Легенда, годі й казати! Проте, як виявилося, модель команди-зірки може бути куди ефективнішою, ніж модель команди, яка грає на свою єдину зірку. А в схемі 3–5–2, яку сповідує Соттіл, командна взаємодія – важлива складова. Вкрай насичена середня лінія, сповнена мобільними, здатними ухвалити швидке рішення виконавцями, – основа тактичного віросповідання Соттіла. Й вона працює якнайефективніше!

Передчуття солдаутів

Неабиякою проблемою для «Удінезе» часто-густо називали відвідуваність домашніх матчів, попри давні футбольні традиції у місті, адже звідси родом славнозвісні чемпіони світу Бруно Кіццо та Альфредо Фоні. Стадіон «Фріулі» свого часу реконструювали перед мундіалем-90. Та в тому вигляді він якось мало публіки збирав на своїх трибунах, хоча й був розрахований на 41-тисячну авдиторію. У першій половині 2010-х рр. арену спіткала нова реконструкція, її осучаснили й зробили привабливішою для тифозі. Важливо й те, що з комунальної власності в 2013-му стадіон був переданий до власності футбольному клубу. Та сказати, що фанатський люд одразу валом попер на трибуни, було би перебільшенням. Хоча нинішня місткість – 25 144 глядача – наче й має сприяти аншлагам-солдаутам. Проте їх було обмаль.

Й от із новобарв’ям гри «б’янко-нері» народ став дедалі охочіше заглядати на трибуни. В усякому разі пересічна відвідуваність «Дача Арени» (ця назва прийшла на зміну «Фріулі») в сезоні-2022/23 – 20 830 глядачів. За відсотком заповнюваності домашніх трибун удінці входять до чільної п’ятірки в серії А з показником 82,5%. Причому на трибуни пішли як старі хулігани зі створеного ще в 1980 р. угруповання Hooligans Teddy Boys, так і юнь із Briganti Baldassa, а також родини з дітьми, старигані, що пам’ятають ще віцечемпіонство улюбленців у серії А в сезоні-1954/55 (багато хто з них, до речі, шкодує, що вчасно не подбав про сезонний абонемент, мовляв: «Якби знаття, що в кума пиття!»), й татуйовані дівчиська, які захоплюються не так футболом, як чоловічим шармом земляків-футболістів. Одне слово, 100-тисячний Удіне переживає справжнісінький футбольний бум! Хіба жарт, середня відвідуваність домашніх матчів перевищує п’яту частину населення міста!

Швидкості фріуланських контратак може позаздрити багато хто із сучасних команд серії А. Чимось розтиснення контратакувальної пружини фріулані нагадує такий процес у командах Лобановського, надто в третю його каденцію в київському «Динамо» наприкінці 1990-х. Імпонує в «Удінезе» й те, що, маючи в епілозі матчу з «Інтером» мінімальну перевагу в рахунку, удінці не вдавалися до спроб потримати м’яч, хоча такі можливості перед ними відкривалися, натомість ставили собі за мету йти вперед і прагнули забивати ще. Зрештою їх намагання було винагороджено!

Втім, чи настільки райдужною буде картина ігрової снаги «Удінезе» після міжнародної павзи? Як на мене, саме тепер вона для «маленьких зебр» недоречна. Менше з тим, команда, на мою думку, має модерну ігрову філософію, вдало аритмує під час матчів і відчуває справжню єдність зі своїми тифозі. Чимало складових для загального успіху! Та, хай там як, а йти навправці до зони Ліги чемпіонів в Італії якось не заведено. Крізь терни – ось той шлях, який, зрештою, належить пройти біло-чорним із мальовничого міста в регіоні Фріулі-Венеція-Джулія. У добру путь, «маленькі зебри»!

Олексій РИЖКОВ