Безглузда жертва. Чи має Петраков віддавати гравців у молодіжку?

Українська Прем'єр-ліга взяла невелику паузу, яка буде присвячена міжнародним матчам збірних. Логічно, що після цього фокус уваги футбольних вболівальників та фахівців перемістився з клубів на національну та молодіжну команди країни. А там, як виявляється, кадрових пристрастей вистачає, хоча більшість із них нагнітаються відверто штучно і хочеться вірити, що вони є виключно плодом плюралізму думок, а не відвертим «мочиловом на замовлення».

Зокрема, йдеться про позицію, яка стосується міграції гравців між молодіжною та національною збірними. Мовляв, потрібно правильно розставляти акценти та пріоритети між іграми Ліги націй, участь у якій бере головна команда країни, та плей-офф раундом кваліфікації (стиковими матчами) за право зіграти у фінальній частині чемпіонату Європи, за яке бореться наша молодіжка.

На думку ряду навколофутбольних людей, зокрема головний тренер національної збірної Олександр Петраков неправильно вчиняє, коли у вирішальний момент забирає з молодіжки Руслана Ротаня одразу кількох провідних футболістів – насамперед, Михайла Мудрика та Іллю Забарного, додати до яких можна також Олександра Сироту та Анатолія Трубіна. Мотивація в даному випадку зводиться до того, що фінальна частина Євро U-21, яка має відбутися влітку наступного року на полях Румунії та Грузії, зі спортивної точки зору є більш важливою для молодих українських футболістів, аніж поєдинки, по суті, напівтовариського турніру, яким є Ліга націй.

uaf.ua. Михало Мудрик та Анатолій Трубін в розташуванні національної команди

Залишимо за дужками пафосні висловлювання про те, що участю у фінальній частині Євро U-21 нібито «можна показати гравців й надати впевненості цілому поколінню», бо вони відверто віддають суб'єктивізмом та банальними оціночними судженнями. Однак, залишати без уваги подібну позицію, яка існує у футбольному суспільстві, також навряд чи варто. То що ж має бути у пріоритеті – національна збірна чи молодіжка? Ігри Ліги націй чи стикові поєдинки за право вийти на молодіжний чемпіонат континенту?

Спробуймо розібратися на прикладах. В якості таких використаємо факти, що проявилися під час розіграшу фінальної частини попереднього молодіжного чемпіонату Європи, який відбувся у 2021 році на полях Угорщини та Словенії. Конкретніше – низку гравців, котрі були задіяні або ж не використовувалися в командах Німеччини, Нідерландів та Іспанії. Чому саме цих? Відповідь проста – вони на даний момент є одними з найкращих на континенті у своїй віковій групі, та й де, як не там, вміють чудово працювати з молоддю? Зрештою, на кого ще має орієнтуватись система підготовки молодих футболістів в Україні, як не на найкращих? Тому й говоримо про приклади з молодіжок Німеччини, Нідерландів та Іспанії.

Отже, зі збірною Німеччини на Євро U-21 до Угорщини та Словенії не поїхав атакувальний півзахисник «Челсі» Кай Хаверц. Так вийшло, що він, погравши за Німеччину U-16, U-17 та U-19, просто перестрибнув молодіжну команду і з вересня 2018-го виступає за головну збірну. За віком Хаверц цілком міг би бути викликаний допомогти Німеччині у фінальній частині молодіжного чемпіонату Європи, який згодом німецька команда й виграла. Але вона досягла успіху без Хаверца. Кай у період проведення матчів плей-офф фінальної стадії Євро U-21 активно грав за національну збірну, причому навіть не в рамках напівтовариської Ліги націй, а в простецькому спарингу проти такого потужного опонента, яким є збірна Латвії. Хаверц вийшов на цю гру у стартовому складі, провів на полі 45 хвилин, відзначився результативною передачею, після чого поступився місцем на полі Тімо Вернеру, а Німеччина розбила суперника з рахунком 7:1.

Збірна Нідерландів у вирішальних іграх у рамках Євро U-21 в 2021 році могла б сміливо розраховувати на, мабуть, одного з найталановитіших молодих футболістів країни Райана Гравенберха, котрий на той момент був ще футболістом «Аякса», а влітку цього року за 18,5 мільйонів євро перебрався до «Баварії». На відміну від Хаверца, про якого ми поговорили трохи вище, Гравенберх навіть допоміг нідерландській молодіжці кваліфікуватися у фінальну стадію молодіжного чемпіонату Європи, зігравши 4 матчі та забивши 1 м'яч. Але ось у вирішальний момент з однолітками до Угорщини та Словенії Райан також не поїхав, бо отримав виклик із національної команди на… правильно – товариські матчі! У підсумку Гравенберх провів 59 хвилин на полі проти Шотландії (2:2) та аж 24 хвилини у спарингу з Грузією (3:0), причому представникам Кавказу навіть забив один м'яч.

«Що ж відбувалося у збірній Іспанії?» - запитаєте ви. Власне, там картина була в чомусь схожа з нідерландською, але значно масштабнішою у кадровому розмаїтті. У кваліфікації до Євро U-21 за молодіжку зіграли центрбек тоді ще «Манчестер Сіті», а згодом «Барселони» Ерік Гарсія (4 матчі), вінгер тоді ще «Манчестер Сіті», а згодом «Барселони» Ферран Торрес (5 матчів), центральний хавбек тоді ще загребського «Динамо», а згодом «Лейпцига» Дані Ольмо (3 матчі, 3 голи), а також його колега по амплуа з «Барселони» Педрі (4 матчі).

Як не дивно, але ані Ерік Гарсія, ані Ферран Торрес, ані Дані Ольмо, ані навіть двожильний Педрі, котрий у 2021 році грав фактично в режимі «робота» і майже у всіх турнірах, в яких тільки міг брати участь, до складу збірної Іспанії U-21 на фінальну частину молодіжного чемпіонату Європи в Угорщині та Словенії не потрапили. Варто виділити – на фінальну частину, а не на плей-офф кваліфікації, в якому поки що тільки належить зіграти українцям.

Читайте також:

Барселона має надоумити «робота» Педрі, щоб він себе не угробив

Натомість Ерік Гарсія, Ферран Торрес, Дані Ольмо та Педрі були викликані до національної збірної Іспанії і влітку 2021 року, коли проходив розіграш вирішальних матчів Євро U-21, зіграли у товариському матчі з Португалією. Втім, хто зіграв, а хто й ні: Ерік Гарсія та Педрі провели на полі 28 хвилин, вийшовши на заміну у другому таймі, Ферран Торрес став єдиним із перерахованих, хто «відтрубив» від свистка до свистка усі 90 хвилин, а Дані Ольмо й зовсім лишень опинився у заявці, так і не отримавши свого шансу.

У кожному з цих прикладів лідери (в ситуації з Хаверцем можна говорити про потенційний ефект) ключових молодіжних збірних Європи не зіграли у вирішальних матчах чемпіонату континенту лише через те, що були викликані головними тренерами своїх національних збірних навіть не для участі у поєдинках Ліги націй, а просто на звичайні товариські матчі – спаринги майже з розряду дворових баталій, лишень які проводяться під егідою УЄФА. І нічого страшного – у Німеччині, Іспанії чи Нідерландах ніхто не кричав і не займався патетикою із цього приводу. Навпаки, там раділи, що в такому юному віці їхні футболісти отримують можливості адаптуватися до вимог національної збірної, зігратися один з одним, звикати до вимог головних тренерів, освоювати тактичні особливості ведення гри. І саме в товариських матчах подібні аспекти відпрацьовуються максимально безболісно, ​​адже ризику зганьбитися і «пролетіти» повз якийсь серйозний турнір, чи то чемпіонат світу, чи то чемпіонат Європи для дорослих, просто не існує.

А в нас деякі «гарячі голови» закликають Петракова мало не покаятися й відпустити Мудрика, Забарного, Сироту та Трубіна до команди Ротаня. Навіщо, якщо ці футболісти за своїм рівнем уже відповідають національній команді? Навіщо ця безглузда жертва, коли ключовим завданням молодіжних та юніорських команд є не гучні перемоги на міжнародній арені, а максимально якісна підготовка кадрів для головної збірної країни?

Зауважте, що в наведених вище прикладах фактично не йшлося про жодного з молодих гравців, які б у своєму віці були ключовими гравцями своїх національних збірних. І Хаверц, і Гравенберх, і навіть неймовірно талановитий Педрі пропустили фінальну частину Євро U-21 заради можливості вийти на заміну в банальних «товарняках»! Тому що це значно важливіше для їх розвитку та інтеграції до головної команди країни, ніж примарний престиж від участі у молодіжному чемпіонаті континенту.

Зрештою, під керівництвом того ж таки Олександра Петракова збірна України U-19 у 2019 році стала чемпіоном світу, і що? Після цього наші гравці різко додали в ціні або масово переїхали грати в клуби рівня «Реала», «Манчестер Сіті», «Мілана» та «Парі Сен-Жермен»? Ні. Тому що їм ще потрібно було зробити безліч великих й маленьких кроків до топ-рівня. І якщо зараз умовні Забарний і Мудрик дісталися рівня національної збірної України, то навряд чи є сенс штучно їх «опускати» назад у молодіжку лише задля вирішення якихось незрозуміло кому потрібних завдань на кшталт виходу у фінальну частину Євро U-21. Проб’ється туди команда Ротаня без своїх лідерів – чудово, ні – нічого страшного, тому що юнацькі та молодіжні досягнення у футболі топового рівня не котируються й не мають жодного значення.

Хочеться вірити, що на цьому досвіді та прикладах ми нарешті зможемо вирости, насамперед, ментально та усвідомити ключові завдання, для вирішення яких у світовому футболі існує інститут молодіжних команд. Зганяти всіх без розбору, позбавляючи можливості робити крок уперед в професіоналізмі (таким на міжнародному рівні є виключно виступи за національну збірну) – це підхід з минулого, з далекого минулого, коли на чільне місце ставилися плани та їх виконання, а скоріше навіть, «перевиконання». Потрібно геть забувати про «п'ятирічки за три дні» та «найкращу молодь у світі», а робити акценти на розвитку професійних якостей та рівня гри. І якщо національна збірна – це найвища сходинка в ієрархії, то навіщо замість шансу провести ще один-два матчі в її лавах й «заматеріти» на такому рівні, змушувати гравців знову одягати «маленькі штанці», які ті вже давно переросли?.. І це питання зовсім не риторичне, тому що відповідь на нього цілком визначена й продиктована досвідом провідних збірних європейського континенту.