Від Марадони до Верратті: Топ-5 великих чемпіонів-малюків

2 серпня видатному французькому півзахиснику й тренеру Алену Жирессу виповнюється 70 років. На футбольному полі цей невисокий (лише 163 см) «фантазиста» брав своє завдяки вишуканій техніці, тонкому розумінню гри й незборимому прагненню перемог. Відтак і став футбольною легендою. Ювілей Маленького принца Лескюра – чудовий привід згадати кращих гравців невисокого зросту, які змогли в своїй кар’єрі дістатися світової або європейської футбольної вершини.

1. Дієго Марадона (Аргентина, 1960–2020, зріст – 165 см)

Звісно, кращий із кращих – легендарний Дієго! Винятковий футбольний талант і водночас людина-суперечність! Той, хто може впродовж однієї гри забити найвеличніший гол і найганебніший (Аргентина – Англія на чемпіонаті світу-86). Чемпіон і віцечемпіон світу. Людина, яка товаришувала з диктаторами й, будучи мультимільйонером, виказувала симпатії до лівих ідей (татуювання з обличчями Че Гевари та Фіделя Кастро відповідно на руці й нозі – тому свідчення). Марадона – це й залежність від наркотиків, й гордопишна задавакуватість у спілкуванні з пресою, і численні судові розбірки з ким завгодно: від дружини товариша по команді Клаудіо Каніджи до будинку моди Dolce & Gabbana. А після смерті Дієго став ще й людиною-стадіоном, арена в Неаполі, де він в свої золоті роки щедротно дарував свою майстерність тамтешнім тифозі, стала носити його ім’я. Ігрове амплуа Дієго? О, це непросте питання! Півзахисник, півнападник або, може, піднападник, класична «десятка», удавана «десятка», вільний митець? Аргентинські оглядачі у відмову на відповідне запитання урочисто проголошують: «Він – Марадона». Власне, колись тамтешній спортивний медійник всерйоз казав мені про свою пропонову: ім’ям великого земляка назвати ігрове амплуа. Гм-м… На думку британського дослідника футбольних тактик Джонатана Уїлсона, Марадона – другий номінальний форвард із необмеженим правом на вільне переміщення чужою половиною поля. І під час такого «вільного переміщення» аргентинський геній демонстрував найкращі зразки футбольної техніки, які ввійшли до скарбнички світового футболу.

2. Ален Жиресс (Франція, народився в 1952 р., зріст – 163 см)

Нинішнього ювіляра поставлю на 2-ге місце в рейтингу великих малюків. Чемпіон Європи-84 і дворазовий призер чемпіонатів світу (в 1982 р. за 4-те місце пошановували бронзовими медалями), кращий бомбардир «Бордо» за всю історію (попри амплуа півзахисника!), а також рекордсмен цього клубу за кількістю проведених матчів, 2-й гравець Франції за кількістю матчів, зіграних у вищому футбольному дивізіоні цієї країни, неодноразовий футболіст року у Франції за різними версіями. Регалії та заслуги ювіляра можна перелічувати довго. Скажу осібно ось про що. Жиресс був важливою ланкою славнозвісного французького чотирикутника, або, як казали у Франції, «магічного квадрата» в центрі поля. До нього, крім Маленького принца Лескюра, входили Мішель Платіні, Луїс Фернандес і Жан Тігана. Той таки Джонатан Уїлсон, характеризуючи цих французьких зірок і тактику, застосовану їх наставником Мішелем Ідальго, виснував: «Завданням Ідальго було просто знайти підхожий баланс між творчістю і структурою». І це у французького фахівця виходило!

Відзначу й своєрідний «Срібний м’яч» Жиресса в 1982-му. В рік світового чемпіонства італійців цілком природньо, що «Золотим м’ячем» пошанували їх лідера – Паоло Россі. А от 2-га позиція в цьому європейському футбольному хіт-параді тижневика france football представника країни, яка посіла 4-те місце на мундіалі (пропустивши вперед аж трьох представників Старого Світу), – визнання неабиякого таланту Алена. Тоді Жиресс випередив і зіркового поляка Збігнева Бонека, й лідера віцечемпіонів світу західних німців – Карла-Гайнца Румменігге, й чемпіонів світу Бруно Конті, Діно Дзоффа, Джанкарло Антоньйоні, Гаетано Ширеа, й радянського кіпера Ріната Дасаєва, й навіть свого товариша по збірній Франції Мішеля Платіні! А тоді до завоювання «зіркового небосхилу» (визначення Мішеля Платіні в книзі «Життя як матч») збірній Франції назагал було ще два роки часу.

Вітчизняний уболівальник запам’ятав Жиресса за вельми успішними для Франції мундіалями та тріумфальним Euro-84, а також за непримиренними яскравими герцями між «Бордо» й «Дніпром» в 1980-х рр. Жиресс, символ того «Бордо», який штурмував європейські вершини (а «Дніпро» за футбольною снагою жирондинцям не поступався!), попри неприємності, якими він зрештою затроюдив серця дніпровських уболівальників (впевнено пробив післяматчевий пенальті в 1985-му, як і решта його партнерів по команді), викликав симпатії на наших теренах. Поціновувачі Гри діставали справжнє вдовілля від його дій на полі! Капітан тієї команди, гордовитий незламний малюк, який, скидалося на те, з м’ячем на ти й знає у футболі все! Коли Ідальго попросили однослів’ям охарактеризувати своїх підопічних, для Жиресса досвідчений наставник знайшов дуже влучне слово: мудрість. Показово, чи не так?

Якщо Жиресс-гравець впродовж більш як півторадесят років зберігав вірність жирондинцям, лише під завісу кар’єри трохи погравши за марсельців, то Жиресс-тренер, змінивши кілька клубів на зорі своєї тренерської діяльності, надалі зайшовся подорожувати світом, очолюючи суто збірні. Не скажу, що його тренерство – суцільний дебакль, громовите фіаско. Проте й особливих успіхів Ален не доскочив. Дещо романтичний футбол 1980-х, в якому в Жиресса виходило таки знаходити баланс між творчістю і структурою, пішов у небуття. І за великим рахунком тренерські ідеї великого півзахисника не вилилися в успіхи очолюваних ним команд. Відтак Жиресс-гравець набагато перевершує за хистом Жиресса-тренера. Та щиро сподіваюся на тренерську красномовність Алена в майбутньому. Які його роки!

3. Томас Гесслер (Німеччина, народився в 1966 р., зріст – 166 см)

Цей малюк не лише став і чемпіоном світу, й чемпіоном та віцечемпіоном Європи в складі збірної Німеччини, а й здобув медаль на Олімпіаді (бронзову в Сеулі в 1988 р.). Двічі ставав футболістом року в Німеччині. Уродженець Західного Берліна, певно, найкращі свої футбольні роки провів у «Кельні». Звідти його покликали до збірної ФРН. А після тріумфального для команди під орудою Франца Беккенбауера чемпіонату світу-1990, Гесслер поїхав підкоряти серію А. За великим рахунком це в нього не вийшло, й за чотири роки він повернувся на батьківщину, але вже не до «Кельну» («Козли» тоді втратили свої позиції), а до «Карлсруе». В складі національної збірної Іке  творив справжні дива! Він вправно виконував штрафні, мав неабиякої сили удар, йому до снаги було обіграти опонента один в один, достоту обмахлярувати супротивника-велетня. Ще один козир Гесслера – чудове бачення поля та відповідно вміння віддати довгий ювелірний пас. Серед чеснот Томаса – вміння зіграти нестандартно, вимудрувати щось непересічне. Й навіть головою, бува, забивав цей малюк, хай як це парадоксально!

Особливих тренерських амбіцій Іке не має, тривалий час працював помічником у більш знаних наставників, а самостійну тренерську роботу здійснює в маловідомих клубах нижчих дивізіонів у рідному місті.

4. Марко Верратті (Італія, народився в 1992 р., зріст – 165 см)

Чинний чемпіон Європи, гравець зіркового ПСЖ, Верратті почувається справжнім господарем середини поля. До французького гранда Верратті свого часу прийшов з рідної «Пескари», й поволеньки, завдяки титанічній роботі, здобув місце поруч із зірками. Може, й парадокс, але один із кращих сучасних італійських футболістів не грав на батьківщині в складі жодного з грандів. 10 років тому він перейшов зі складу «Дельфінів» до паризького велета, що набирав ваги у футбольному світі, за якихось 12 млн євро. А в 2019 р. його трансферна вартість оцінювалася ні багато, ні мало в 75 млн євро. Щоправда, останнім часом Верратті трохи здав, виконує дещо менший обсяг роботи, дещо забронзовів після єврозолота зі збірною, далася взнаки й травма, відтак і трансферна вартість італійця знизилася до 50 млн євро. Та хай там як, а сумнівів у тому, що це непересічний талант, який себе вже реалізував і має змогу найближчим часом ще більше поповнити свою нагородну колекцію, немає.

Відмітні риси Марко – жорсткість, непоступливість у боротьбі (за 246 ігор у французькій Лізі 1 італієць заробив більш як 80 попереджень і пару вилучень; та й під час спілкування з Фемідою запальний уродженець Пескари не завжди має ґамулець), сміливість у тані проти куди вищих за зростом опонентів, вміння знайти спільну мову з креативними гравцями передньої лінії як у клубі, так і в збірній.

5. Лоренцо Інсіньє (Італія, народився в 1991 р., зріст – 163 см)

Свого часу Інсіньє та Верратті перетиналися в «Пескарі». Два невисоких кріпані наводили шороху в серії В на початку 10-х. Проте в Пескарі (й «Пескарі») добре, а вдома все одно суперовіше! Як полюбляють повторювати земляки Інсіньє, «Я – неаполітанець (-ка), й цим усе сказано!» Цей неаполітанець маленького зросту був улюбленцем рідного «Сан Паоло» (нині – стадіон «Дієго Армандо Марадона»). Допевна уродженець Фраттамаджоре нагадував місцевим тифозі їх ідола – Марадону. Має ще менший, ніж Дієго зріст, нестандартно мислить на полі, не боїться брати гру на себе, володіє вибуховою швидкістю і шаленої сили дальнім ударом. Ці чесноти Лоренцо припали до душі й аленаторе збірної Італії Роберто Манчині, під орудою якого «Скуадра Адзурра», а з нею і Інсіньє торік стали чемпіонами Європи. Нинішнє рішення Лоренцо покинути Європу й попрямувати до Північної Америки багато хто поспішив назвати закінченням активної футбольної кар’єри. Та чи так насправді? За океаном цілком конкурентний футбол, де ігрові скіли-спромоги Лоренцо можуть знайти відбиття у нових звитягах. Удачі в Новому Світі, маленький герою Неаполя!

***

Педро й Н’Голо Канте, Маріо Загалло та Гаррінчу, ще цілу купу інших малюків-чемпіонів не включив до свого списку через те, що вони все ж таки трохи вищі (на 4–5 см) від героїв пропонованого хіт-параду. Є і безліч зіставних за зростом із Марадоною і Ко гравців, але позбавлених щастя володіти світовими чи європейськими футбольними титулами (приміром, дещо вищий наш вітчизняний герой – Іван Яремчук, витривалий, безкомпромісний, вагома постать у тактичних побудовах Валерія Лобановського), є чимало «футбольних наполеонів», що грали на менш високому рівні, ніж перелічені легенди. Так, сучасний футбол помітно інтенсифікувався, і високі, фізично потужні гравці-моцаки часто-густо почуваються в ньому вельми комфортно. Та все ж таки, хто сказав, що час малюків пройшов? Верратті й Інсіньє, принаймні, мають щодо цього свою думку!

Олексій РИЖКОВ