Збірна України: політ нормальний

У поєдинку з Ірландією хотілося перемоги. Хоча б такої ж випадкової та залітної, як у Дубліні. Щоб наші набрали максимум очок у червневе ігрове вікно. Хотілося, щоб путін справді впав у кому. Це я про те, що наших «хотілок» зараз – дуже багато. І не всі вони, на жаль, мають властивість збуватися.

Але, на мою думку, на даний момент не треба гнівити Бога: результат цілком нормальний, прийнятний. Могло бути й гірше. А чому не вийшло краще, та й узагалі, чому сталося саме так, як сталося, давайте розбиратися.

1. Банальна втома

П'ятий матч за два тижні. П'ятий. І з цих п'яти - два були справжніми фіналами. Ми їх знаємо та пам'ятаємо. Поєдинки з Шотландією та Уельсом відібрали надто багато сил. І фізичних, і моральних. Далі довелося діяти багато в чому за натхненням, за «приладами». Тобто спробувати зіграти на класі. Втома, помножена на невідому хворобу-епідемію, і особливо поразка від валлійців поділили цей клас якщо і не на нуль, то, як мінімум, навпіл. Тому практично всі три наступні ігри у виконанні команди Олександра Петракова – це ходіння по муках. Апофеозом якого стала повторна гра проти Ірландії.

2. Суперник виявився більш свіжим та мотивованим

Два стартові матчі у Лізі націй ірландці програли – вірменам і нам. Програли мінімально, насамперед – за рахунком, а не за грою. Але все одно програли. На Батьківщині команда потрапила під жорна дуже жорсткої критики. Дісталося її головному тренеру, якого реально могли відправити у відставку після матчу з Шотландією.

Проте острівне дербі закінчилося упевненою перемогою «зеленої армії». І Кенні не лише зберіг свою посаду, а й отримав вотум довіри на весь турнір, наскільки можна судити з відгуків тамтешньої преси. А футболісти, у свою чергу, ніби скинули кайдани з ніг.

14 червня Україна грала вже не проти тієї Ірландії, з якою зіграла восьмого числа. Це вже інша Ірландія – швидка, бойова, розкута. Вона в жодному разі не краща за нашу команду. Але просто їхнє піднесення «наклалося» на нашу втому, «зношеність». Тож результат закономірний. Напевно, футбольний Бог вирішив, що дві незаслужені поразки для «зеленої армії» - це перебір.

3. Перший тайм у виконанні «синьо-жовтих» – депресняковий

Грали через «не можу». Це, м'яко кажучи. За п'ять матчів, напевно, переситилися, «об'їлися» футболом. Так, вони робили все, що могли в ситуації, що склалася. У складній ситуації, коли для країни, що бореться з рашизмом, футбол, національна збірна України – наче ковток свіжого повітря. І пацани, і тренерський штаб це все розуміли. І я не сумніваюся, що робили все і навіть більше, щоб порадувати всіх нас. Десь вдалося, десь – не дуже. В принципі, як зараз на фронті. Це життя, і інакше воно не виходить.

Із несподіванок у нашому стартовому складі – Шапаренко на лівому фланзі атаки. Ще можна назвати відносною несподіванкою появу у «рамці» Різника, а не Луніна, але саме на такому варіанті розвитку подій наполягав Sport.ua у своєму прогнозі на матч.

За великим рахунком, особливо наголошувати на прізвищах збірної України цього разу немає потреби та сенсу. Очевидно, Петраков виставив практично оптимальний станом на зараз склад. Але цей склад не «потягнув». Особливо у першій половині зустрічі.

4. Респект за бажання змінити перебіг невдалого матчу

За словами Петракова, у перерві його підопічні «самі зібралися і підбадьорили одне одного». І одразу ж зуміли зрівняти рахунок. Загалом, другий тайм у нашому виконанні вийшов уже більш виразним. Напевно, такий «ренесанс» збірній Україні дався непросто – «на жилах».

Хоча, відверто кажучи, особливої ​​цілісності у виконанні української команди і у другому таймі було небагато. Були окремі спалахи, проби, бажання, але скласти все це воєдино так і не вдалося. Свіжості явно забракло.

5. Чому тільки три заміни, причому дві з них – вимушені

  Візуально здавалося, що у перерві Петраков зробить щонайменше три перестановки, бо у багатьох його підопічних не залагодилася гра. Але Олександр Васильович не зробив жодної заміни на другий тайм. Більше того, і в середині другої половини зустрічі він провів лише дві зміни. Одну – вимушену (травмованого Матвієнка замінив Попов), одну – за позицією (замість Довбика – Сікан).

Такими пертурбаціями гру не зміниш. Після матчу Петраков зізнався, що змінити, переламати матч замінами було дуже проблематично. З одного боку, майже всі перехворіли. З іншого боку – основа зіграла на «знос». Тож тренер і вирішив поберегти здоров'я своїх підопічних. І в цьому він має рацію.

6. Лодзь – дякуємо!

Окрема тема – підтримка трибун, що стали рідними, стадіону ЛКС в Лодзі. «12 гравець» свою місію блискуче виконав. Абсолютно не було відчуття, що наша команда грає на нейтральному полі. Вона грала на своєму. Цілком можливо, що останній домашній поєдинок у нинішній Лізі націй – проти Шотландії 27 вересня – збірна України зіграє вже в іншому місці. Принаймні про це натякнув після гри Петраков. Так що ще раз: Лодзь, дякуємо!

7. Турнірні перспективи: права на помилку практично немає

Якби та аби… Дуже хотілося б, щоб у матчі Вірменія – Шотландія була нічия. Або господарі перемогли. Але перемогли гості. І тепер ми маємо два лобові матчі з шотландцями. Та й виліт до Єревану обіцяє певні труднощі. Причому два перші вересневі матчі – виїзні.

Але що робити, якщо інакше не виходить. Потрібно грати. І треба вигравати. Тим більше, що після турнірного екватора однак практично все залишається в наших руках.

А за червневий марафон збірній Україні обов'язково треба віддати належне. Обов'язково треба подякувати нашій головній команді країни. За можливість хоч на якийсь час повернутися до миру. Повернутись у добрі звички. Повернутися додому.