ТОП-10 уболівальницьких розчарувань

Біль, що пронизав уболівальницьку спільноту після поразки нашої збірної від валлійців у вирішальному двобої за право кваліфікуватися на чемпіонат світу-2022 в Катарі, змусив блогера Sport.ua зануритися в спогади про подібні фіаско, які було сприйнято не менш важко.

Звісно, камінь із душі через кардіффську поразку синьо-жовтих скинути непросто. Втім, розчарувань-аналогів у своїй уболівальницькій історії я знайшов чималенько та розставив їх за ступенем болісності власних переживань. Зауважу, що переважна більшість із них припадає на часи, коли я ще не зробив вибір на користь журналістської роботи, відтак емоційніше сприймав футбольну дійсність і менше занурювався в пошуки причин неуспіхів моїх улюбленців. 

1. 22.04. 1987. ½ фіналу Кубка чемпіонів. «Динамо» (Київ) – «Порту» – 1:2.

О, цей матч впевнено веде перед у моєму сумному хіт-параді. На моїй пам’яті, це – найбільший ажіотаж перед футболом у Києві. Подейкували про 2 млн заявок на квитки на ту гру! Й кияни справді видавалися фаворитами двоматчового протистояння, попри поразку з рахунком 1:2 в Порту. Та два пропущені на старті голи вкрай ускладнили завдання динамівців. Швидкий м’яч у відповідь Олексія Михайличенка так і залишився єдиним для киян в тій грі. Не призначений у ворота гостей чистий пенальті в першому таймі, як на мене, трохи стишив атакувальні спромоги киян. Певно, саме тоді подумав, що сягнути конче потрібного рахунку сьогодні буде несила. Хоча назагал того вечора динамівці завдали 29 ударів по воротах супротивника! Та не зарахований через удаваний офсайд гол Олега Блохіна в Порту й нефіксація фолу на гравцеві «Динамо» в штрафному майданчику суперника в Києві – й маємо: 1:2, 1:2 замість 2:2, 2:2.

2. 15.06.1986. 1/8 фіналу чемпіонату світу. СРСР – Бельгія – 3:4

У рік Чорнобильської катастрофи я чимало поїздив по Союзу. Матчі мексиканського мундіалю дивився в Юрмалі (СРСР – Угорщина, СРСР – Франція), Таллінні (СРСР – Канада) та Москві (СРСР – Бельгія). Бельгійське фіаско в прямій телетрансляції не показували, й я плекав надію подивитися ввечері в запису гру, не знаючи її підсумку. Та де там! Того дня буквально всі гомоніли-теревеніли про це! Деякі москвичі зловтішалися (збірна майже повністю складалася з киян), декотрі сумували не менше за прихильників київського футболу, підприємливі московські старигані в дні чемпіонату світу правили за номінально 3-копійковий «Советский спорт» цілих 25 копійок, використовуючи шалений інтерес до футболу для своєї користі. Так чи інак, та зберегти своє незнання до вечора я не зміг. Чи несправедлива поразка? Опісля, чимало разів переглядаючи матч, все ж таки дійшов висновку: бельгійці заслуговували на перемогу. Хай як це прикро визнавати, адже наш доматчовий фаворитизм був безсумнівним. Так,  команда Лобановського справді могла тоді сягнути визначних вершин на мундіалі...

3. 25.06.1988. Фінал Euro-88. СРСР – Нідерланди – 0:2

Не можу сказати, що та збірна під орудою Лобановського виглядала беззаперечним фаворитом, та наші  сподівання на чемпіонство були небезпідставними. На жаль, володар «Золотого м’яча»-1986 Ігор Бєланов не реалізував пенальті, натомість Марко ван Бастен забив шалений гол, і мрія про «золото» розтанула в мюнхенському повітрі.

4. 15.04.1989. Чемпіонат СРСР. «Динамо» (Київ) – «Спартак» (Москва) – 1:4

Це був єдиний домашній матч киян того сезону, який я не відвідав. Купа малопояснюваних помилок динамівського захисту спричинила нищівну поразку на своєму полі в радянському класико й наче послугувала заспівом усьому невдалому сезону для команди Лобановського.

5. 23.10.1989. Чемпіонат СРСР. «Спартак» (Москва) – «Динамо» (Київ) – 2:1

Епілог того самого сезону-89. «Спартак» мчав до чемпіонства й, аби його здобути достроково, мав вигравати в киян. Гра котилася до нічийного підсумку, та диво-удар зі штрафного Валерія Шмарова під завісу гри поставив чемпіонську крапку для червоно-білих в тому сезоні. Пригадую, після матчу я пішов за продуктами до гастроному, що носив назву «Центральний», хоча й був розташований поруч зі станцією метро «Шулявська» (тоді ще – завод «Більшовик»), і безцільно сновигав Шулявкою добрих пару годин, аби опанувати себе, – настільки великим було розчарування.

6. 27.03.1988. Чемпіонат СРСР. «Динамо» (Київ) – «Спартак» (Москва) – 1:2

Вражальна перевага киян упродовж усієї гри, надто в першому таймі (після нього господарі вели перед – 1:0), та провали воротаря Олександра Жидкова по перерві. Як наслідок, болюча поразка на очах рідної 100-тисячної авдиторії. 

7. 18.03.1998. ¼ фіналу Ліги чемпіонів. «Динамо» (Київ) – «Ювентус» – 1:4

Шанси киян на вихід у півфінал після виїзних 1:1 видавалися цілком реальними. Та все ж таки ігрового тонусу підопічним Лобановського не вистачило – березень! Фізично динамівці протрималися півтора тайми, а надалі здали, й мрії про півфінал залишилися мріями. Пригадую, сльози дівчат у динамівських шаликах – моїх сусідок на трибунах – та їх лайку на адресу Зінедіна Зідана. Водночас відзначу, що, попри 100-тисячну авдиторію на «Олімпійському», підтримка динамівців того вечора не була аж надто запальною, хай як це парадоксально. Зимова прохолода спонукала чималу кількість глядачів зігрітися спиртними напоями, й у половині другого тайму багатьом із них просто несила було гнати улюбленців уперед через спожитий міцний-міцнесенький алкоголь.

8. 21.04.1999. ½ фіналу Ліги чемпіонів. «Баварія» – «Динамо» (Київ) – 1:0

Звісно, домашні 3:3 не обіцяли легкого життя в Мюнхені, та сподівання на виїзну звитягу вболівальники киян плекали, чого там. І шанси здобути її були. На заваді став диво-гол Маріо Баслера та неточність динамівців на завершальній стадії атак. Мрії про звитяжний требл (чемпіонство та національний Кубок того сезону динамівці здобули цілком впевнено) було розбито.

9. 17.11.1999. Плей-оф до Euro-2000. Україна – Словенія – 1:1

Лютий 7-градусний мороз, хурделиця, заметіль, вітровище, що пробирало до кісток, на жаль, не стали нашими союзниками в боротьбі за право поїхати на Euro-2000. Дізнавшись, що в стиках нам випала збірна Словенії, багато хто з наших уболівальників вимовив: пощастило. Та «щасливий» жереб на практиці видався трагічним. Після виїзної поразки з рахунком 1:2 синьо-жовті не змогли втримати жадані 1:0 вдома, пропустивши таки від словенців фатальний гол. Тоді до вищого європейського футбольного світу потрапили не ми, а підопічні Сречко Катанеца. А 70-тисячна авдиторія на «Олімпійському» не приховувала свого розпачу.