Кримінал з 90-х, свій свого і Роман Зуб. Топ-7 забіяк чемпіонатів України

Не дуже примітний для загалу матч між молодіжними складами житомирського «Полісся» і луганської «Зорі» в одну мить опинився в епіцентрі уваги. Сама гра, її розвиток, звісно, теж могли б зацікавити. Але люди шукають екшн. І він у цьому матчі був. Після того, як у компенсований арбітром час рефері призначив пенальті у ворота господарів. Тренер «Полісся», легендарний футболіст Геннадій Литовченко, на емоціях вибіг на поле і кулаком вдарив лайнсмена у шию.

Цікаво, що в буремні 90-ті Литовченко був учасником одного гучного скандалу, пов’язаного з тиском на суддів. Сталося це після першого чвертьфінального матчу Кубка України-1998/1999 між «Кривбасом», у якому Геннадій Володимирович тоді був асистентом Олега Тарана і «Шахтарем» у Донецьку. Гра була дуже нервовою. Суддя показав тоді сім жовтих і три червоних картки. «Кривбас» майже весь матч вів у рахунку, але пропустив від Олега Матвєєва двічі в кінцівці. Причому другий гол – з пенальті.

Матч відбувавався в Донецьку, але то не завадило криворізькій стороні влаштувати після гри арбітру Ігорю Горожанкіну пресинг. Активними були Таран і Литовченко, але авторитетності бесіді додав начальник команди «Кривбас» Анатолій Буряк, могутній пан, який також грав у баскетбол і запам’ятався поміж іншого барвистими татуюваннями. Він тоді погрожував розправою родині Горожанкіна.

Але до сьогодення. Тепер очікуємо на чистосердечне каяття, яке, звісно, не дозволить Литовченку уникнути санкцій. А поки маємо нагоду згадати попередні резонансні бійки нашого футболу та їхні наслідки. Виділяємо топ-7 таких подій, ключових дійових осіб, і подаємо їх у хронологічному порядку.

Олександр Гайдаш («Таврія»)

Під час матчу другого чемпіонату України між «Таврією» і «Буковиною» могутній нападник сімферопольців ледь не вдавив харківського суддю Леоніда Бавикіна. Матч відбувався в Чернівцях. Суддівство, як любили говорити в ті часи, було «домашнім». Ось Гайдаш і зірвався. Після чергового неоднозначного епізоду він накинувся на Бавикіна, схопив за шию і почав душити. Хтозна, чи зупинився б, якби не втрутилися гравці обох команд. Гайдаш суддю відпустив, але розрядив йому «на прощання» кулаком у голову. Бавикін удар витримав і показав Гайдашу червону картку.

Найсмішніше, що за цей вчинок Гайдаш отримав аж… два матчі дискваліфікації. Більше про цього персонажа, який зараз в окупованому Криму виступає на підтримку російських загарбників у формі з маркуванням Z, згадувати не хочеться. Цікаво, що згадуваний вище Анатолій Буряк бореться з ворогом у лавах Збройних сил України.

Олег Матвєєв («Шахтар»)

Нині ми вже почали забувати, якою постаттю був Сергій Татулян. І як суддя, і потім як функціонер. То людина надзвичайної харизми й впевненості в собі. Навіть коли він помилявся свідомо, то робив це з таким виглядом, немов так і треба. І перечити було зась. Та й не дуже хтось перечити й ризикував.

Але такі теж були. Чемпіонат України-1993/1994, матч «Кремінь» - «Шахтар». Незадовго до того команда з Кременчука вибила «Шахтар» з Кубка України і донеччани горіли бажанням помститися. Причому не обов’язково футбольними методами. «Шахтар» тоді грав максимально грубо. На 50-й хвилині перше вилучення отримав оборонець донеччан Сергій Попов. «Попов так стрибнув у суперника, а тоді бігових доріжок не було, що той опинився поруч з глядачем в третьому ряду», - згадував про той момент Татулян.

А трохи згодом було ще два вилучення. Почалося все з того, що нападник гірників Олег Матвєєв вдарив ногою лежачого суперника. Почалася масова сутичка, в яку втручалися навіть правоохоронці. В підсумку по червоній картці отримали Матвєєв і гравець «Кременя» Олександр Янковський. Сходячи з поля, Олег ще й вирішив помститися судді Татуляну. І не знайшов нічого кращого, як впалити по ньому м’ячем з близької відстані. Матвєєв промахнувся чи арбітр ухилився – вже невідомо. Проте після того Матвєєв не зупинився і вчепився Татуляну за шию. Такого нахабства Сергій Аршакович в своєму житті, мабуть, не зустрічав ніколи!

За свій вчинок Матвєєв тоді отримав три матчі дискваліфікації, а Татулян був відсторонений від суддівства на місяць. З формулюванням «за халатне ставлення до роботи».

Юрій Погребняк («Металург» Маріуполь)

Найжорстокіше і найбезпрецедентніше побиття офіційних осіб матчу, аналогів якому в нашому футболі не було і вочевидь не буде. На календарі був липень 1997-го, маріупольський «Металург» дебютував у вищій лізі. Дебютував погано, адже після стартової поразки 0:5 від «Шахтаря» були домашні 2:5 у наступній зустрічі проти «Ворскли». Власне, саме нвколо цієї гри трапилися події, які в підсумку мали визначальний вплив на подальшу долю маріупольського клубу.

Причиною для скандалу слугував епізод на 50-й хвилині зустрічі, коли за рахунку 0:2 арбітр Вадим Шевченко відмінив взяття воріт «Ворскли». Причина – лайнсмен Олександр Козаченко підняв прапорець, сигналізуючи, що був офсайд.

Після матчу тренер «Металурга» Юрій Погребняк зайшов у суддівську з претензіями. На його думку, офсайду не було. «Тренер при всіх заявив: «Тобі це так не пройде», - писав у пояснювальній записці до Федерації футболу України Козаченко. – Вночі, близько 4-ї години, у двері нашого номера пролунав стукіт – увійшов Погребняк та троє молодих людей. З порога Погребняк знову повернувся до згаданого епізоду гри і заявив, що я позбавив його роботи своїми діями і завдав значної матеріальної шкоди йому та бізнес-партнерам. Почав повторювати багаторазово фразу: «Навіщо ти це зробив?» Потім ударив мене у голову.

Шевченко заступився за мене, тоді агресія «гостей» поширилалася і на нього. З цього моменту почалося справжнє побиття, яке тривало в районі півгодини, наприкінці якого на мою адресу посипалися погрози про остаточну розправу: засунути в машину та втопити в морі. Далі один із молодиків, який був найменш агресивним, забрав своїх приятелів і вони покинули номер…»

Після проведеного розслідування Професійна футбольна ліга оштрафувала клуб «Металург» на 5000 доларів, а Погребняка дискваліфікувала довічно. При цьому кримінальної відповідальності він уникнув. Мало того, через лічені місяці Погребняк вже працював у росії в статусі асистента Анатолія Байдачного в сочинській «Жемчужині». В 1999-му фахівець вернувся в Україну, тренував тривалий час аматорські команди, а в 2006-му, як нічого не бувало, очолив «Сталь» з Кам’янського, потім харківський «Геліос», був віце-президентом луганської «Зорі».

Роман Зуб («Карпати»)

Інцидент трапився в квітні 2000-го, коли до Львова на матч з «Карпатами» приїхав очолюваний Мироном Маркевичем запорізький «Металург». Ліпше, ніж сам Зуб, якому тоді було 33 і який повернувся в рідний клуб після не дуже вдалих виступів за кордоном, цю історію не опишеш.

«Оскільки був з «Карпатами» на контракті, клуб був зобов’язаний надати мені тренувальний процес, - розповідав Роман. – Потренувався й навіть повернувся до основи. Але все перекреслив злощасний момент з суддею Сергієм Шебеком. То був мій перший матч після повернення. Грали із запорізьким «Металургом» Маркевича. Тодішній тренер «Карпат» Броварський перед грою ще бурчав: «Якщо ти з Мироном про щось домовився, то пеняй на себе». «Леве Рудольфовичу, ви не з того починаєте, – відповів. – Якщо хочете, щоб я зіграв, то починайте з чогось іншого». Бо ж які в мене могли бути домовленості з Маркевичем? То людина, через яку змушений був піти з «Карпат».

Матч ми виграли 1:0, але я порвав Шебеку червону картку. За те, що він незаслужено вигнав з поля Володю Вільчинського. Про свій вчинок не шкодую, хоча мені могли впаяти пожиттєву дискваліфікацію. Татулян постарався. Шебек – то ж його людина. Врешті, допоміг мені Сергій Ковалець. Не тренер, не клуб, а Ковалець, який домовився з Аршаковичем, приїхав до Львова, склав листа про те, що мене беруть на поруки. Свої підписи поставили всі футболісти. Ковалець завіз листа до Києва і я після того отримав восьмиматчеву дискваліфікацію. Таке в нас було керівництво. Коли їх треба було рятувати, про мене згадували. «Рома, давай». Коли ж допомоги потребував я, назустріч могли піти лише гравці».

Ігор Юрченко («Прикарпаття»)

Інцидент трапився під час матчу першої ліги, в якому івано-франківці в квітні 2003-го на львівському стадіоні «Україна» грали з «Карпатами-2». Обидві команди тоді боролися за виживання і, відповідно, гра мала особливу вартість. Після першого тайму «Прикарпаття» завдяки голу Ігора Гогіля вело 1:0. Скандальний епізод трапився на 50-й хвилині гри, коли після чергової зупинки гри в тренера гостей не витримали нерви. Не погоджуючись з рішенням арбітра із Ужгорода Ярослава Маєревича, Юрченко вибіг на поле і почав доводити свою правоту з допомогою кулаків і всього багатого лексикону. Маєревич показав тренерові червону картку.

В кулуарах йшлося про те, що Юрченка можуть відлучити від футболу якщо не довічно, то дуже надовго. Та допомогли зв’язки, які мав тодішній президент «Прикарпаття» Анатолій Ревуцький з президентом ФФУ Григорієм Суркісом. Інцидент вдалося владнати наступним чином: Юрченко отримав дискваліфікацію на місяць і заплатив 1000 у.о. штрафу.

До речі, гру «Прикарпаття» тоді програло, пропустивши на 71-й, 77-й і 82 хвилинах. В підсумку франківці покинули першу лігу, а «Карпати-2» зберегли в ній прописку.

Олександр Рибка vs Юрій Максимов

Цей інцидент в листопаді 2006-го теж трапився у першій лізі. Максимов тоді тренував київський ЦСКА, який грав проти «Динамо-2». Спровокував інцидент небезпечною необережністю нападник армійців Сергій Матюк. Намагаючись дістатися до високого м’яча ногою, він зачепив бутсою по обличчю голкіпера суперників Рибку. Олександр грав на виході і ледь отямившись, почав дубасити лежачого суперника ногами. Максимов не витримав: вибіг і кулаком дав воротареві по обличчю. Варто згадати, що за місяць до того Рибка потрапив у лікарню зі струсом мозку після зіткнення з оборонцем «Реала» Серхіо Рамосом у матчі Ліги чемпіонів.

Цікаво, що як тренер казахстанського «Тараза» у 2016-му Максимов в аеропорту зірвався на тодішньому підопічному Олександрі Алієві.

«Це була не бійка, а, швидше, штовханина, - казав Алієв. – Першим наїхав Віліч. Але він вчинив правильно, тому що він – тренер. Ми прилетіли з гри, яку програли. А після матчу посиділи, тому що попереду були два вихідних. Я був нетверезий. Ми поштовхалися. Зараз я його розумію як тренера – чому, що і як. Я повинен був акуратніше зробити все, щоб він і люди мене таким не бачили. Після цього випадку два роки з ним не спілкувалися».

Родріґо («Динамо»)

Ще одна історія теж пов’язана з Алієвим. І тим, як у 2005-му він трохи отримав від бразильського оборонця Родріґо, котрий був гравцем основи, але грав разом з 20-річним Алієвим за дубль «Динамо» проти «Ворскли». На заключних хвилинах зустрічі кияни отримали право виконувати штрафний метрах у 30-ти від воріт. Родріґо любив звідти бити за основу «Динамо». І, мабуть, не дуже цікавився, що в дублі у цьому компоненті підростає конкурент. А конкурент виявився впертим і не хотів поступатися старшому – взяв і розіграв м’яч, щоб лише не дати пробити бразильцеві. Родріґо, не довго думаючи, вдарив Олександрові по ногах. І отримав за це червону картку.

У вигляді бонуса

Володимир Єзерський – знаний панчер. В шкільні роки він займався боксом і не забував про цю навичку зокрема й на футбольному полі. Якось пощастило знаходитися поруч із полем під час спарингу національної команди України проти київського ЦСКА. Єзерський тоді, опікаючи молодих армійців, наганяв на них страху різкими короткими по нирках. Поки судді не бачать, звісно.

А «бій життя» Володимирові не дозволила провести швидкість опонента. То був 2008-й, фінал Кубка України. Українське Класичне з усіма принадами. Суперники тоді закінчували гру в форматі дев’ять на дев’ять. Зокрема на 80-й хвилині вилучення одночасно отримали гірник Єзерський і динамівець Ісмаель Банґура. Ці санкції градусу напруги не зменшили. Гвінеєць, трохи не розрахувавши своїх сил, почав провокувати українця. І Єзерський виклик прийняв. Так швидко, як тоді у підтрибунне приміщення від Єзерського, Банґура за часи виступів у «Динамо» тікав хіба від оборонців московського «Спартака». Та й то не точно, бо тоді, в травні 2008-го Ісмаель від праведного гніву Володимира врятувався лише дивом.