Сім висновків після гри Шотландія – Україна

Довгограючий та довгоочікуваний матч плей-оф ЧС-2022 Шотландія – Україна нарешті відбувся. І завершився він яскравою та закономірною перемогою нашої національної команди. «Я пишаюся, що ми українці, що прославляємо Україну в такий тяжкий час», - це слова головного тренера «синьо-жовтих» Олександра Петракова гарячими слідами поєдинку.

Ми, українці, пишаємося головною футбольною командою країни, яка віддала всі сили для перемоги. І тепер до заповітної мрії – виходу на чемпіонат світу – залишилося зробити останній шанс.

«Гра проти Уельсу стане матчем нашого життя» - скаже після гри на «Хемпден Парк» інший Олександр - Зінченко. Ми всі у цьому не сумніваємось. Але про фінал з валлійцями поговоримо трохи згодом. Наразі резюмуємо гру проти збірної Шотландії.

1. Петраков обрав атакуючу модель гри та правильну тактику

Напевно, головний тренер збірної України, відомий своїм консерватизмом і обережністю, мав велику спокусу у звичному ключі зіграти і на «Хемпден Парк». Мені здається, що якби цей поєдинок не був свого роду фіналом, а лише «одним із», Петраков обрав би більш захисний варіант дій. Але Олександр Васильович зробив ставку на атакуючу формулу. Причому – на найбільш атакуючу. У стартовому складі «синьо-жовтих» нашому тренерському штабу вдалося поєднати «нез'єднанні», на перший погляд, постаті: Маліновського, Зінченка та Циганкова. Збірна України зіграла за яскраво вираженою схемою 4-3-3.

Воротарська позиція та лінія оборони виявилися повністю прогнозованими (Бущан – Караваєв, Матвієнко, Забарний, Миколенко). Очікувано на місці «хвилеріза» опинився і Степаненко. А ось далі Петраков вирішив наступити на «горло» власній пісні: він не став вгвинчувати до складу ще одного чистого опорника – Сидорчука (як ми передбачали перед грою), а змістив у центр поля ударних та креативних фулбеків – Маліновського та Зінченка, які провели відмінний двобій.

З правим флангом півзахисту/атаки теж усе було зрозуміло: його прогнозовано зайняв Ярмоленко. Втім, як було зрозуміло і з позицією єдиного форварда: її віддали Яремчуку. А ось на місці лівого крайнього Петраков випустив Циганкова, віддавши йому перевагу над Мудриком.

Незважаючи на фактор чужого поля та відверту «домашню харизму» збірної Кларка, гру зі стартового свистка вели саме гості. Українці були більш рухливими, активнішими, цілеспрямованішими. Ось це і багато іншого «більше» у підсумку і дозволило нашій команді здобути гарний чисельний доробок і перемогти.

2. Роль Ярмоленка у збірній України переоцінити дуже складно

«Ви маєте на увазі, що він уже старий? Він добре почувається, він молодий хлопець. Йому ще грати та грати», - це слова Петракова на адресу Ярмоленка на післяматчевій прес-конференції. І не скажеш, що головний тренер збірної України лукавить, адже «Ярмола» був не лише справжнім лідером команди, і в атаці зокрема, до чого ми загалом звикли. Він був мотором команди: «заводив», організовував, роздавав, «пхав». Зрештою, забивав.

Якщо не знати контекст – його вік (восени вже буде 33), відсутність належної ігрової практики в клубі, часом небажання відпрацьовувати в обороні, то екс-вінгер «Вест Хема» провів практично ідеальний поєдинок. Йому ще справді грати і грати.

Після такої гри на брак пропозицій про продовження клубної кар'єри він точно не буде скаржиться. Але, якщо дивитися в завтра, чи то пак, на гру проти Уельсу, яка буде все ж таки енерговитратнішою за нинішню, хочеться сподіватися, що Ярмоленко зуміє відновитися. Насамперед, фізично. Тому що він нам потрібний не лише мотивований, а й свіжий.

3. Питання про переможця гри потрібно було закривати у першому таймі

Після першого тайму не залишало відчуття, що, продовжуй у такому ж ключі, наші хлопці можуть заздалегідь «закрити» матч. І коли Яремчук на 49-й хвилині забив другий гол, це відчуття лише посилилося.

На той момент господарі не створили жодного по-справжньому небезпечного епізоду: п'ять ударів у бік воріт, жодного – у площину. А ось у наших моментів вистачало. В даному випадку немає необхідності їх перераховувати – ми всі їх бачили. Скажу лише, що за такою грою – проти не найвибагливішого суперника, але який вміє грати на характері, на «жилах», обов'язково потрібно не доводити до нервів.

Ми ж, маючи тривалий час і ігрову, і класову перевагу над опонентом, дозволили собі помітно зменшити оберти в середині другого тайму. Так, цей нюанс пояснюється цілком просто і логічно (про що буде сказано нижче), але цей момент кров із носу потрібно врахувати напередодні наступного поєдинку: якщо в тебе йде гра, відпускати «птаха удачі» ні в якому разі не можна. Це може погано закінчитися.

4. Наших футболістів фізично вистачило на годину ігрового часу

Атакувати завжди складніше, ніж захищатись. Це аксіома не лише футбольна. Ми тепер точно знаємо. До того ж наша національна команда не мала ігрової практики фактично півроку. А ті спаринги, що були проведені в рамках словенського збору, можна назвати, у кращому разі, «тренуванням із підвищеною відповідальністю».

До того ж, у Глазго збірна України зіграла фактично з чистого аркуша, адже подібним складом вона цього року в офіційних зустрічах ще не грала. Загалом, є купа об'єктивних нюансів, якими можна пояснити той факт, що десь після 60-ї хвилини матчу гості почали помітно «просідати». І це «просідання», на жаль, могло закінчитися і сумніше, будь суперник більш майстровитим і досвідченим.

5. Шотландія в середині другого тайму зуміла переламати перебіг поєдинку

Збірна Шотландії здивувала одразу кілька разів. Спочатку – у самому дебюті зустрічі. Точніше, стартовим протоколом: Кларк віддав місце в основі 19-річному Хікі. До того ж, господарі відмовилися від звичної для себе гри у три центрбеки, намагаючись грати у чотири захисники.

Однак усі ці пертурбації спочатку фактично не вплинули на малюнок гри: його, цей малюнок, «малювала» збірна України.

Проте, після невдалого старту шотландці, на жаль для нас, зуміли проявити свої «коронки»: характер і волю до перемоги. Рахунок був 2:0 на нашу користь, гра у господарів відверто не виходила, могли пропустити ще більше. Але вони знайшли в собі сили для ривка, для майже перелому. І у зв'язку з цим обов'язково потрібно віддати їм належне.

Втім, як і нам, адже добре те, що добре закінчується.

6. Заміни Петракова освіжили гру

Після години гри гості почали здавати свої позиції, тоді як господарі, помінявши схему гри на атакуючу, почали відверто «тиснути». Складно сказати, що було б у підсумку, якби на 67 хвилині Макгінн відіграв один м'яч.

Тим не менш, той епізод став «дзвіночком» для нашого тренерського штабу: були зроблені заміни. Вийшли молоді та свіжі Мудрик, Довбик, Шапаренко та Зубков. Ці хлопці, особливо перші двоє, і, звичайно, Зінченко, якого обов'язково потрібно після цього поєдинку ставити на одну «трибуну» з Ярмоленком, допомогли відсунути фронт чужих атак до середини поля.

Так, в атаці у наших наприкінці матчу ладилося далеко не все. Особливо у Довбика, який запоров два непогані моменти. Але у вирішальний момент Артем все одно не підвів.

7. На зустріч проти Уельсу необхідно шукати внутрішні резерви

«Гра проти Уельсу - це не про фізичний стан або тактику, це буде гра на виживання», - так охарактеризував наступний поєдинок нашої збірної Зінченко. І з Сашком навряд чи посперечаєшся. Це справді фінал, де або все, або нічого.

Разом з тим, все ж таки, хочу зауважити, що питання «фізики» та тактики навіть у такому поєдинку будуть актуальними. Бо дуже потрібно, щоб наші футболісти до поєдинку в Кардіффі відновилися, насамперед, фізично, бо у моральному плані, певен, вони мають повний порядок.

Дуже важливим є і питання тактики: чи ризикне Петраков знову поставити на 4-3-3, на атакуючу гру першим номером, чи, все ж таки, вибере більш обережну модель гри.

У такому стані речей теж є резон, тому що українці віддали дуже багато фізичних та емоційних сил у Глазго, тоді як наш опонент всього лише зіграв матч Ліги націй проти Польщі, який, до речі, програв.

Загалом гра проти Уельсу буде для наших ще складнішою. Це однозначно. Але хочеться вірити, що українці у тому матчі зіграють справді «найкращий поєдинок свого життя».