П'ять висновків після трьох матчів збірної України

Перший етап підготовчого збору національної команди до матчу плей-оф ЧС-2022 проти Шотландії завершено. Команда Олександра Петракова провела три спаринги. І всі три – проти клубних команд: гладбахської «Боруссії», «Емполі» та «Рієки». Матчі вийшли різними – і за рахунком, і головне – за змістом. Є привід та можливість розкласти все по поличках.

1. Головне: футболісти збірної отримали необхідну ігрову практику

Останній матч до зборів у Словенії збірна України провела у листопаді минулого року. Тобто до 11 травня – дня контрольного поєдинку проти гладбахської «Боруссії» пройшло рівно півроку. Через вторгнення росії в Україну вітчизняний футбол, як і практично всі інші галузі нашого життя, опинився в стані «гроггі». Чемпіонат не відновився, лише два клуби («Динамо» та «Шахтар») мали ігрову практику у вигляді благодійних поєдинків. Загалом, наші збірники (які представляють УПЛ) перебували у розрізненому фізичному та психологічному стані. Тому логічно, що основним пріоритетом першого збору було завдання «навантажити» гравців, дати можливість «притертися». Вважаю, що з цим завданням збірна впоралася. Тренерський штаб розподілив приблизно порівну між усіма футболістами ігровий час. Якщо проти «Боруссії» зіграли практично всі, то в матчах з «Емполі» та «Рієкою», що відбулися через день, було проведено ротацію. Гадаю, тренерський штаб отримав достатню на цьому етапі інформацію. Насамперед – з приводу комплектації команди.

2. Змістовне: чудово, добре, так собі

Перша гра в рамках збору – проти «Боруссії» - вийшла і найвражаючою. Хоча у цьому зв'язку все закономірно: футболісти скучили за грою, було емоційне піднесення, було бажання показати і проявити себе. Грали фактично з «чистого листа». Але грали і «серцем» також. Вийшло агресивно, вертикально, швидко. «Вийшло» Мудрик.

А ось далі, мабуть, почалася нормальна рутинна робота. Ключове слово – «рутинна». Хлопці навантажили ноги, помітно втомилися. Тому наступні ігри вже були іншого змісту: насамперед, у них було менше емоційного напруження.

Гра з «Емполі» - менше швидкостей (порівняно з першим поєдинком), більше помилок. І менше пресингу з нашого боку. Суперники «включалися» в гру лише епізодично, тобто не було відчуття «цілісності» матчу. Щиро кажучи, класичний поєдинок, який грається на міжсезонних зборах.

Це визначення ще більше підходить під матч проти «Рієки». Чесно кажучи, не дуже зрозуміло, навіщо було проводити поєдинок на другий день після гри в Італії, адже зрозуміло, що швидкостей та думки у ньому буде дуже мало. Ну, Петракову видніше. Може, просто на інші дати не домовилися.

У грі проти «Емполі» сподобався Пихальонок. Як і у матчі проти німців. А ще сподобався Яремчук. Ну, тут усе зрозуміло.

Хто сподобався у грі з «Рієкою»? Гармаш та Буяльський. Але, якщо відверто, вони були найкращими на тлі невисокому. Фактично, найкращі з «найгірших», адже потужну гру наші не продемонстрували.

3. Емоційне: мінус п'ять гравців

За підсумками перших трьох поєдинків тренерський штаб вирішив відмовитися від послуг п'ятьох гравців. Ними стали «анонсовані» раніше у наших ЗМІ динамівці Буяльський, Гармаш та Бесєдін, а також захисник «Шахтаря» Конопля та півзахисник «Зорі» Булеца.

Щодо двох «нединамівців» ситуація однозначна. Як на мій погляд: у збірній є справді сильніші гравці на їхніх позиціях. Їм поки що рано вважатися гравцями основи. А ось стосовно київської трійці… Чесно кажучи, особисто мені здається, що всі пригодилися б. Буяльський – неперевершений (на нашому рівні) виконавець у грі «між лініями», Гармаш – неперевершений універсал, а Бесєдін – такого ж характеру боєць. Так, у кожного з них є серйозні конкуренти за місце у складі, і є свої вади, але й ті ж конкуренти – аж ніяк не безгрішні. Наприклад, Петраков віддав перевагу Сікану, а не Бесєдіну. Рішення зрозуміле, але дискусійне. І приблизно так само можна говорити і про Гармаша з Буяльським.

Хоча, звичайно ж, дана тема апріорі пахне смаківщиною і суб'єктивізмом. Закінчити її хотілося б, все ж таки, словами головного тренера збірної України: «рішення завжди складні, але такий футбол: тут виживають найсильніші».

4. Проблематичне: хто ж все-таки гратиме в центрі захисту?

На мою думку, головним кадровим питанням нинішньої збірної України залишається центр захисту. Претендентів на цю важливу позицію вистачає, але кожен з них, як мені здається, поки що не вирізняється зразком надійності. І це – м'яко кажучи.

У грі проти «Боруссії» з перших хвилин зустрічі на центральному «плацдармі» грали Забарний та Матвієнко. Є питання до обох. Проти «Емполі» вийшли Забарний та Попов. Теж не дуже виразно. В останньому спарингу Петраков відзначився ще експериментальнішим варіантом – Бондар – Качараба. Знову ж таки, питань до них вистачає.

Сподіватимемося, що з приїздом усіх легіонерів, особливо основного захисника Миколенка, нашому тренерському штабу вже не потрібно буде експериментувати у захисті. А треба буде визначатись.

5. Перспективне: далі мають бути інші завдання та інша якість

Незабаром до тренувального табору збірної приєднаються всі легіонери. І команда нарешті набуде рис швидше «команди», ніж «збірної». Наскільки я розумію, матчів проти клубних колективів не буде. Буде проти національних збірних. Орієнтовно 23 та 26 травня. Однозначно, що ці поєдинки розглядатимуться вже з явним прицілом на гру проти Шотландії. Тобто експериментів у них має бути необхідний мінімум, адже потрібно визначити стартовий склад на першу гру плей-оф. Хочеться вірити, що не на останню.