Чого чекати від Миколенка в Евертоні

Складно сказати, як і чим закінчиться/закриється трансферне вікно в УПЛ, але початок процесу – бадьорий і вражаючий: основний футболіст «Динамо» та збірної України Віталій Миколенко поїхав до АПЛ, де захищатиме кольори «Евертона».

Вихідні (та й вхідні теж) трансфери подібної ваги та статусу у нашому футболі – практично бібліографічна рідкість. Після останнього за часом «розпродажу» у «Шахтарі», коли йшов у «МанЮнайтед» Фред, нічим подібним наш чемпіонат у зв'язку з цим похвалитися не міг. А тепер може: 17 мільйонів євро (за даними Transfermark), заплачених ліверпульським клубом київському, красномовно говорять самі за себе.

Проте у цьому разі показовий як сам факт резонансного переходу і ціни питання, так і постать головного героя. Якби «Динамо» продало Вербича, Де Пену, Сидорчука, Бущана чи навіть Циганкова – шуму було б не менше. Але ось здивування і навіть нерозуміння - точно менше. Тому що Миколенку – лише 22 роки. У тому сенсі «всього», що він – хоча б теоретично – ще міг би подорожчати. До слова, кажуть, що минулого року той-таки «Евертон» надсилав запит до Києва стосовно Миколенка, і тоді, начебто, «біло-сині» запросили за свого основного лівофлангового оборонця близько 30 мільйонів євро. Нині ціна впала. Майже на третину. Про що це може говорити? Швидше за все, про перезавантаження у «Динамо».

***

Якщо раніше згадані вище гравці київського клубу, особливо Циганков, були фактично недоторканними, то зараз, схоже, втратили цей ярлик. І, цілком можливо, за прийнятну ціну слідом за Віталієм можуть піти і інші лідери. Щодо цього Мірча Луческу висловився досить прозоро.

Зрозуміло, що докладніше, точніше, конкретніше на тему можливого перезавантаження «Динамо» можна буде говорити після закінчення зимового трансферного вікна. А ще краще – під завісу літнього «Юр'єва дня». Тоді звичніше «рахувати курчат». Але вже зараз бачиться, що керівництво столичного клубу вирішило змінити вектор розвитку. І відпустити гравців, які, з одного боку, мають попит на ринку, а з іншого – які з тих чи інших причин втратили мотивацію.

Зазначу, що якщо справді має місце цей «векторний розворот», то в будь-якому випадку Ігор Суркіс не помилиться, адже на підході до основної команди – блискуче покоління, яке наробило цієї осені галасу на всю Європу.

Але про цю тему треба говорити окремо. Коли будуть аргументи та факти. Або не будуть. Так чи інакше, поставлене питання – питання не сьогодення. Питання сьогодення – трансфер Віталія Миколенка.

ФК Динамо. Віталій Миколенко

Про динамівську вигоду (та й українську в цілому) можна говорити довго. І всі слова та висновки будуть кинуті в благодатний ґрунт. Мовляв, відпустили молодого гравця, тим самим показавши, що не хочуть наступати на горло його пісні, що дають рости й надалі, адже у Києві йому зростати, будемо відвертими, вже нікуди. Такий крок – відмінний імпульс для інших гравців, які, чудово проявивши себе, мають такий самий шанс піти на підвищення. А ще це чудовий шанс для молоді заявити свої претензії на місце, що звільнилося на лівому фланзі захисту. Та й ціна для наших широт – аж ніяк не квола. У цьому разі розмір явно має значення.

***

Але про вигоду другого за значимістю клубу з Ліверпуля від трансферу Миколенка зараз можна лише здогадуватися. Для АПЛ загалом, і для «ірисок» 17 мільйонів – гроші невеликі. Але й не малі. Такі суми платять за легіонерів, які мають незаперечний основний статус і в клубі, і у збірній. Безсумнівно, Віталій цей статус має. Проте, водночас, треба констатувати, що нинішній сезон у Миколенка явно не задався. Причому не лише у клубі, а й у збірній. Так, Віталій може похвалитися тим, що є чвертьфіналістом Євро-2020, але будемо відвертими, на континентальній першості він зіграв не найкращим чином. Особливо, якщо враховувати співвідношення очікування та побаченого. До того ж, навіть на рівні УПЛ, а цей рівень і підметки не годиться АПЛ, статистичні показники екс-динамівця – посередні. Так уже виходило у Віталія, що останнім часом він чомусь результативно помилявся у важливих матчах. Якщо «Евертон» справді стежив за українцем, «вів» його, він не міг не помітити цього спаду.

Інша річ, що цей спад міг бути викликаний психологічним фактором. Наприклад, втратою мотивації. На кшталт «втоми металу». Тут головне правильно «відшліфувати» людину - і повний порядок. Але, знову ж таки, про це ми можемо лише здогадуватися.

Безумовно, поряд з відносним регресом лівофлангового захисника, який проявився і в цифрових, і у візуальних спостереженнях, потрібно обов'язково згадати і про його сильні сторони: витривалість, швидкість, уміння протягом усього матчу борознити свою брівку. Можливо, саме ці характеристики і сподобалися Рафі Бенітесу, який, за відомостями англійської преси, є головним ініціатором запрошення Миколенка.

***

Нерозумно заперечувати, що Віталій у найближчому майбутньому може розгубити всі свої «коронки» - він ще росте, як гравець, а «функціоналку» йому природа заклала, дай Бог кожному. Але тут така справа… «Евертон» - це гарний вершник, але без голови. Гроші в клубу є, вага в історичному плані – теж (це вам не якийсь «безрідний» в еру «до шейхів» другий клуб Манчестера). І з амбіціями все гаразд. Але що робити з усім цим, на «Гудісон Парку» не знають. На тренерському містку – чехарда. У клубному менеджменті – також. «Ірисок» жбурляє то в жар, то в холод.

ФК Евертон. Віталій Миколенко

Та й у плані суто ігровому, тобто тактики, «Евертон» не назвеш просунутою командою. Швидше навпаки: захищається низьким блоком, мало пресингує, сповідує забутий на Туманному Альбіоні вертикальний футбол. Якщо цей колектив на щось і претендує зараз, то це хіба що на звання «цвинтаря талантів».

Тому, як резюме, виходить таке: Миколенко пішов у найсильнішу лігу світу, пішов, щоб перезапустити свою кар'єру, отримати новий виклик та мотивацію. Пішов своєчасно. Із цим все зрозуміло. Але щодо конкретного «куди» – такої впевненості, на жаль, немає. Не факт, що Віталій відразу стане гравцем основи – час на адаптацію все одно знадобиться. Навіть з урахуванням того, що його основний конкурент за місце на полі – француз Дінь – може залишити «Евертон» вже цієї зими. Але навіть якщо припустити, що Віталій «з коліс» стане основним у новій команді, він одразу зіткнеться з найжорстокішою реальністю: необхідністю «тримати» свій фланг, а не бігати в атаки. А за такого сценарію, тобто під тиском суперника, при грі один в один, Миколенко – не зразок надійності.

Загалом, на нашого гравця чекають непрості часи. Дуже складні. І навряд чи потрібно сподіватися на Фортуну чи Бенітеса – ці двоє – дуже суперечливі та мінливі. Потрібно сподіватися лише на себе. Потрібно розуміти, що доведеться бігати стільки, скільки ще не бігав у житті. І програвати доведеться стільки ж.

Перспективи – не найкращі, проте якщо взявся за гуж…